ТАЄМНИЦЯ ТОЛОКИ

Чому толока не залишила своїх слідів на надійних носіях з необмеженим терміном зберігання – в рядках народних пісень, у вишивках рушників, на полотнах наївного живопису, в усній міфотворчості?

Це питання час від часу повертається. Відповіді на цю загадку немає, але нові аспекти цієї таємниці несподівано заявляють про себе.

Українська хата – споруда уніфікована, так само, як і житло певного етносу на певному історичному відтинку в певному ареалі хазяйнування.

Можливо, це несумісно з романтикою, але українська хата – споруда стандартизована. Настільки, що для неї непотрібні креслення. Сусіди збиралися толокою і не витрачали час на поради хазяїну - як саме будувати цю хату, якими архитектурними несподіванками вражати.

Хазяїн казав – де ставити хату, далі все могло відбуватися мовчки, виходячи з кількості матеріалу. Мовчки, звичайно, не відбувалося, але дрібні суперечки, зайві поради, жарти, пісні – то був звичайний «пташиний базар» родичів і сусідів, яких зібрала толока.

Нічого сюжетного.

Толока може взагалі обійтися без слів. Найважливіші події можуть не прикрашатися словами. А те, що не зафіксовано словами можна розцінювати як незначне, не варте згадки.

А можна - як таке, перед чим слово безсиле: кохання, смерть, щастя…

Можливо, й толока в цьому інтимному ряду?

Толока не передбачає конфлікту. Хату без конфлікту побудувати можна. А п’єсу, повість, пісню, сценарій? Без конфлікту? Без зіткнення інтересів? Без двобою антиподів? Це порушення основного принципу: конфлікт – рушийна сила драматургії.

Можливо – це ще одна відповідь на питання: «Чому?»