Розповіли про розвиток проєкту "Бабусині зайці" для радіо Громадське. Ділимося із вами!

Прослухати запис

Також інтерв'ю можна прочитати

Ведуча: Розкажіть, будь ласка, більше, що це за проєкт, як він виник? Як взагалі до цього дійшли? 

Ірина: Так, дуже дякую, ми у фонді «Наша Перемога» з 2013 року дбаємо про те, щоб літні люди і люди з особливими потребами мали гідне життя і радість буття. Так ми для себе вирішили. І також, ми дуже плекаємо ідею відродження звʼязку між поколінь, наша команда вірить, що це є фундаментом для розвитку мудрого, сильного та люблячого суспільства. І саме проєкт «Бабусині зайці», ми вважаємо, максимально допомагає виконувати цю задачу. 

Адже, як ви сказали, в цьому проєкті літні люди, бабусі та дідусі. Вони шиють іграшки, і це не просто іграшки, які будуть потім лежати на полицях чи припадати пилом десь можливо у родичів. Це іграшки, в які закладаються добро і піклування літньої людини про молодше покоління. Так ви правильно сказали, що ці іграшки передаються діткам. Діткам, які мають досвід або були свідками якихось трагічних випадків. Тому поліція, представники ювенальної превенції використовують зайчиків для того, щоб налагодити звʼязок і дати якусь розраду дитині під час контакту. 

Ми не є основоположниками проєкту. Ми побачили, що такі проєкти живуть в різних країнах світу в Англії, США, в Канаді, в Нідерландах. Там також представники поліції розвозять іграшкових ведмедиків, в їхньому випадку, і налагоджують контакт з дітками. І, взявши за основу досвід інших країн, ми створили зайців. 

Але ми вирішили, що наші іграшки будуть незвичайні тим, що вони будуть пошиті руками бабусь та дідусів, і що це буде ніби «місточок», невидимий звʼязок між бабусями, дідусями та дітками. А цією невидимою ниточкою між ними будуть виступати представники ювенальної превенції, поліції або спеціальних підрозділів.  

От, наприклад, з травня 2023 року наші зайчики також подорожують і працюють разом у спеціальних евакуаційних підрозділах, які називаються «Білий янгол». Під час евакуації діток із прифронтових зон і зон бойових дій ці спеціальні підрозділи та їх представники використовують зайчиків, пошиті нашими дбайливими бабусями. 

Ведуча: Я правильно розумію, що це не тільки для дітей з прифронтових територій, але і для дітей з мирних міст та селищ? Це може бути і домашнє насильство, наприклад. Розкажіть, в яких випадках, ще допомагає ваш проєкт. Що це за діти? 

Ірина: Специфіка роботи ювенальної превенції така, що час від часу вони виїжджають за викликом або просто за інформацією, яка поступила до них, до сімей, де можуть відбуватися якісь неправомірні дії стосовно дітей. Скажімо, робота за такими викликами також потребує певних процедур і певних знань психології. Тому, коли ми задумували цей проєкт, він насправді був, в першу чергу, для таких випадків. Коли дитина зустрічається із представником влади не як з людиною, яка має налякати, а як з людиною, яка має надати йому захист. Так воно і задумувалося, що зайчики їздять з ювенальними поліціянтами по таким складним випадкам, які відбуваються в сімʼях. І дійсно, із того, що нам розказують наші партнери в ювенальній поліції України, зайчики працюють. Були випадки, коли дійсно завдяки роботі з цими іграшками поліцейським вдалося не тільки встановити контакт з дитинкою, а й отримати певну інформацію. Тому що, зазвичай, батьки намагаються прикрити якісь моменти, не розповідати про те, що відбувається або взагалі казати, що в нас все гаразд, а дитина при цьому може мовчати, бо вона залякана. 

Наші колеги розповідали одну ситуацію, коли з такою іграшкою приїхали в сімʼю. Там була дитина, вона мовчала, не йшла на контакт. Подарували зайчика пояснивши, що його передала бабуся, вона тебе обіймає і ти можеш поговорити з зайчиком, все йому розповісти. Дитина іграшку взяла, але відвернулися і не дивилися навіть сторону дорослих, а потім поліцейські почули, що дитина розмовляє з зайчиком і розповідає йому все, що з ним коїться. 

Ведуча: Сподіваюсь, що з дитиною вже все гаразд! Хотіла б дізнатись про бабусь та дідусь, які проживають у стаціонарному відділенні для постійного і тимчасового проживання в селі Перемога Баришівського району Київської області. Якщо говорити про вплив війни, ми часто чуємо, що саме літні люди потерпають найбільше від стресу. От розкажіть, будь ласка, про цих людей, які проживають у цьому центрі, хто це і який у них зараз стан на тлі війни. Чи можна сказати, що виробництво цих зайченят для них є певною терапією? 

Ірина: Так, дійсно, так і є. Єдине, що коло наших майстринь більш широке, ніж ви назвали. Справді, ми починали із бабусями та дідусями, які проживають в селі Перемога Київської області в геріатричному центрі. На сьогодні осередків з пошиття зайчиків більше і це частково Університет третього віку, де люди похилого віку навчаються новим навичкам чи професіям, збирається для того, щоб разом проводити час, а також це люди, які належить до соціальних територіальних центрів за своєю адресою проживання. І таких у нас на сьогодні пʼять. Стосовно вашого запитання про вплив війні і як люди переживають стрес під час війни. Коли вони, щось роблять, коли в них є дозвілля зі змістом, їх це дуже заспокоює. Тим більше, що це дозвілля зазвичай не для однієї бабусі. Це, наприклад, може бути 2-3 бабусі, які збираються в приміщеннях, де проходять навчання. Для них це можливість побути разом зі своїми однодумцями, з людьми, які розділяють їхні цінності і просто погрітися людським теплом.



Наприклад, минулого року до нас приєдналися люди з міста Баштанки, це Миколаївська область. Знаєте, вони самостійно знайшли інформацію про нас і звернулися з проханням навчити їх шити, вони хотіли стати учасниками проєкту. Їх мотивацією, як пояснювала їх директорка, є бажання заспокоїтися трошки, якось прийти в такий стан більш-менш життєздатний, триматися і тримати цей фронт. Тобто, коли ти допомагаєш комусь, твоє життя стає більш змістовним і ти ніби відволікаєшся від своїх проблем. В такий спосіб люди дійсно заспокоїться, отримують певну терапію. Для літніх людей цей проєкт є можливістю отримати певну допомогу. 

Хочу також сказати що в міру того як ми розвиваємося, ми придумали, що в нас ще може бути так звана підприємницька складова. Ми хочемо надавати нашим бабусям та дідусям можливість заробити гроші, щоб вони могли отримувати шляхом якогось такого дозвілля додатковий заробіток. Ми зараз розміщаємо на сайті нашого фонду в тому числі іграшки з цього проєкту для того, щоб майстрині могли отримувати якісь певний заробіток і для того, щоб у проєкті був інший спосіб залучити кошти. Так що у нас тепер бабусі та дідусі, якщо все буде добре і наш задум був правильним, зможуть отримувати не тільки таку психологічну підтримку та дозвілля, а й ще можливість підтримати себе фінансово, тому що кожна робота має бути винагороджена.



Ведуча: Ви казали, що ще співпрацюєте із підрозділами національної поліції «Білі янголи», які евакуюють цивільне населення з прифронтових територій. В якому стані ці діти приїжджають, як ви допомагаєте, яка ваша участь у цьому? 

Ірина: Наша участь полягає в тому, що ми допомагаємо підрозділам подолати перший важливий момент. Ми, українці, знаємо як важко переживати цей момент, коли треба відірватися від рідної домівки і кудись їхати, не знаючи чи повернешся ти додому. Досі, в небезпечних зонах проживають сім’ї з дітками і під час евакуації дуже важливо зменшити напругу, згладити цей момент, дати можливість відчути, що все буде добре. Наш зайчик, народжений в рамках проєкту «Бабусині зайці» і є тим маячок, який показує, що все добре, що з тобою поруч дорослі сильні люди, які тобі допоможуть. 

Ведуча: А скажіть, чи можна долучитися до вашого проєкту. Я впевнена, що нас зараз слухають багато літніх людей. Чи можна якось з вами зв’язатися і сказати «Я теж хочу спробувати виробляти іграшки для діток»? 

Ірина: І можна, і треба. Ми дуже будемо раді! З нами можна зв’язатися за номером телефону +380973154316 і запропонувати себе як потенційного майстра, який хоче створювати іграшку, яка несе добро. Ми навчимо, покажемо як шити зайчиків. У нас для цього є можливості. Також запрошуємо долучатися до нашого проєкту всіх охочих, хто може допомогти матеріалами. Наприклад, ми співпрацюємо з виробниками шкарпеток, в них можна замовити для нас якусь партію, або можливо хтось вміє шити. Не обов’язково, щоб це була бабуся чи дідусь, ми навчимо створювати іграшку для того, щоб збільшити нашу кількість майстринь. Поки що в нас одна майстриня, яка навчає виготовляти зайчиків. Але було б добре мати декілька і це була б дуже велика для нашого проєкту допомога і підтримка. 



В принципі про проєкт можна більше прочитати або на нашому сайті «Наша перемога», або на сайті «Спільнокошт» під назвою «Бабусині зайці». З нами можна зв’язатися з будь-якого формату можливої співпраці, ми будемо дуже раді. Нам потрібна допомога, нам потрібна ваша підтримка. 

Ведуча: Пані Ірино, якщо говорити в цілому про Університет третього віку, який ви вже згадували своїй розповіді, як він допомагає літнім людям? Можливо, окрім цього проєкту, у вас є ще інші проєкти, до яких також можна долучитися? Знаєте, дуже хочеться, щоб в нашій країні люди літнього віку доживала свій вік не так, як живуть зараз, а жили його повноцінно. От мені так тішить око, коли я бачу, наприклад, бабусь та дідусів західних європейських країн, які подорожують, займаються собою, продовжують любити це життя незалежно від свого віку. Коли так буде в Україні? 

Ірина: Дивіться, це все, що ми робимо, велика справа. Ми також віримо в це, ми також впевнені, що наші бабусі та дідусі, а згодом і ми самі, зможемо жити достойно і гідно тоді, коли ми будемо кожен відповідально ставитися до свого життя, до життя своїх близьких, до того, що ми робимо в державі. Тому що самостійно вирішити це неможливо, ми вважаємо, що тут має об’єднатися, скоріш за все, громадськість та люди із державою і пропрацювати механізми для того, щоб дійсно ця старість в Україні нарешті була гідною. І це, мені здається, не швидкий шлях, але він можливий. Ми можемо це зробити, і все, що зараз потрібно від нас, це дійсно бути свідомими і брати участь у тому всьому, що відбувається в державі. 

 Не може бути так, що є один фонд чи декілька фондів і вони покривають такі потреби. Довго такі фонди не зможуть існувати, тому що цей механізм, він є додатковим, не основним, але фундаментом має бути робота на рівні держави. Я знаю, що наші колеги з громадських організацій, які також опікуються літніми людьми, дуже тісно співпрацюють з державними компетентними органами і намагаються передивлятися якісь програми, щось робити, розвивати. Просто, на жаль, на сьогодні тема літніх людей не є пріоритетною і це не тільки в нашій країні, але попри все, я думаю, що є надія і треба бути свідомими, працювати. 

Щодо Університетів третього віку. Це не геріатричні заклади, так, там також люди похилого віку, але це люди, які живуть самі чи з дітьми, але вони є дуже активними, радісними, люблять життя і в пошуках нових знань. Інститути третього віку - це такі заклади, де саме це все може відбуватися. Там проводять майстер-класи, є можливість опановувати нові професії. Завдяки цим університетам в багатьох містах України літні люди мають можливості бути просто в русі, поспілкуватися зі своїми однодумцями і жити повноцінним життям.