Казка про Рукавичку з вайфаєм
Була собі знайдена Рукавичка. Ціла та гарна. Певно хтось випадково її загубив.
Лежала ця Рукавичка на гілці високого дерева, де і примітив її Горобець. Залетів він туди – а тепло там, мммм. Хоч без пір’я ходи!
Горобець був не простий, мав бездротовий телефон. От він сидить у тій Рукавичці та розказує друзям, яка в нього є нова хата, така гарна, схожа на мистецький центр культури. Запрошує всіх на гостину поспівати хорові пісні. Злетілися різні пташки, посідали на Рукавичку, а вона – бац, і впала з дерева. Прямо у озеро. Добре, що спритний Горобчик встиг вилетіти.
Рукавичка вподобалася Жабці: витягнула її на камінь біля берегу, сидить на ній та співає, як на сцені. А навколо - вже аудиторія, родичі чи що настрибали? Горобчик з друзями спочатку не зрозуміли: хтось крім них ще знає ноти? Хотіли було сміятися, але ж…гарно виводить Жаба свої горлові! І давай підспівувати.
Пробігаюча повз озера Миша, почула щось незвичайне: квакання-цьохкання. Подумала, що свята виявилися для неї занадто веселими…та придивилася – реально, жаб’ячо-пташний хор!
«От це так…а що я, що я? Я теж вчора…. он як вмію, виявилось! Піду і я до них» Підбігає. І як – запищить! Від переляку – жаби у воду, пташки – у небо. Миша Рукавичку у зуби – і тікати. Біжить собі і думає: «Тю, щось я не те роблю…Знову інстинкти спрацювали все собі у нору зносити…Я ж це, співати хотіла з ними…Треба вертати».
Прибігає. Випльовує Рукавичку. Вибачається, каже, несвідомо якось вийшло. Жаби та пташки посміялися, бо самі так роблять часто: все до себе тягнуть.
Симпозіум зібрали і вирішили ось що: зробити з Рукавички Центр Культури та Творчості (тобто підтримали ідею Горобчика) для співу, танців та ще бозна чого креативного, аби туди могли долучитися різні жителі лісу.
Правда замала Рукавичка, навіть половини бажаючих не вмістить. Та власне і мало хто знає про неї. Поки думали, місцевий Жук зачепився лапкою за нитку, яка стирчала з Рукавички, і поповз собі далі. А так як думав симпозіум довго, то за той час вся Рукавичка і розпустилася. Хотіли плакати, та бачать, що з лісу приходить-зповзається-злітається-підстрибує різний люд. Привела їх до озера ця ниточка від Рукавички. Виявилось, ниточка не проста: якщо до неї торкнутися, то хочеться співати, і не тільки. І ще мелодія звучить від ниточки: вона запам’ятовує все, що наспівують. От вони і прийшли до озера.
Зраділи фундатори, і прямо біля озера і започаткували Перший Лісовий Центр Культури під назвою «Рукавичка».
Один-два-три – і на честь відкриття всі охочі почали горлопанити... Бо співом це ще не назвати. Але потенціал, звичайно, є. Початок покладено!
P.S. Десь бозна де. IT-станція з виготовлення Інклюзиверів.
- Ну що вітаю, колеги, ваша ідея з формою «Рукавичка» спрацювала. Супутник передає, що з об’єкту LIS-1617 лунають різноманітні звуки. Підкреслюю – різноманітні! Що далі? Є ідеї?
- Є! Ось макет Інклюзивера у формі Відра, Шляпи, Мішка, а ще…
- О боже, зупиніться…цей ваш «креатив»… ну, давайте подивимось….
Авторка Казки: Наталія Вайнілович