Ольга Мотінова: «Чужих дітей не буває!»

Ольга Миколаївна Мотінова — успішна підприємиця з міста Хрустальний (кол. Красний Луч) Луганської області, а нині — активна учасниця волонтерського руху Києва та України, голова ГО «Координаційний Центр Допомоги». Іще до початку російсько-української війни вона брала участь у багатьох усеукраїнських патріотичних акціях, пройшла всі три Майдани — Помаранчеву революцію, підприємницькі простести 2010-го, а також Революцію Гідності — й змушена була, щойно розпочалися активні бойові дії, покинути рідний дім, де опинилася у «розстрільних» списках так званої «ЛНР». По переїзді до Києва вона не склала рук і розпочала активно допомагати воїнам АТО, вимушеним переселенцям, родинам загиблих та іншим уразливим катеґоріям громадян. Так виник Координаційний Центр Допомоги — місце, де будь-кого радо приймуть, вислухають, підтримають і обов'язково посприяють у будь-яких питаннях. Отже, поспілкуймося з пані Ольгою, щоби докладніше дізнатися про її життя, волонтерську активність та проект «Летючі байдарки», покликаний допомогти дітям-сиротам із Вишгородського районного дитячого будинку «Любисток».

— Пані Ольго, скажіть, будь ласка, як так склалося, що ви опинилися в «списках» бойовиків у рідному місті?

— Я все своє свідоме життя була за Україну. Завжди виступала за те, що країна у нас неподільна, єдина, і всі тут мають право на гідне життя. Вочевидь, це не сподобалося проросійським бойовикам. А позаяк я ще й завжди перебувала в опозиції до попередньої проросійської влади (Партії регіонів — прим. авт.), належала до однієї націоналістичної політичної партії, підтримувала патріотів, особливо з числа активних підприємців Луганщини, то й картина вимальовується цілком зрозуміла.

— Розкажіть докладніше про підтримку підприємців на Луганщині. Що вона передбачала?

— Тут насправді розповідати можна дуже довго. Почну, певно, з того, що ще дві тисячі другого року я створила громадську організацію «Об'єднання підприємців міста Красний Луч». Мета цієї інституції була простою — лобіювання та відстоювання інтересів прав підприємців на місцевому, регіональному та загальнодержавному рівнях. Організація виникла тому, що існував активний запит. Я — підприємиця з тисяча дев'ятсот дев'яносто четвертого року, маю великий досвід, пройшла «буремні дев'яності», зберігши власну справу навіть у тих обставинах, тому добре розуміюся на найактуальніших потребах і проблемних питаннях дрібних бізнесменів.

Організація «Об'єднання підприємців міста Красний Луч» швидко розросталася й міцніла. Так, коли ми зробилися вельми вагомою силою, до якої дослухалися владоможці, в середині двотисячних я очолила Галузеву раду з питань торгівлі, побутового обслуговування та ресторанного бізнесу при Луганській обласній державній адміністрації. Таким чином, ми отримали цілком реальні важелі впливу на становище підприємців на Луганщині.

На превеликий жаль, невдовзі згадану Галузеву раду закрили, а тому ми створили Коаліцію «Час бути разом!» Луганської та Донецької областей, до якої долучилися підприємці не тільки з Луганщини, але й, як ви можете розуміти з назви, з усього Донбасу.

Станом на початок доленосного дві тисячі чотирнадцятого року до Коаліції входило більше тисячі підприємців — зокрема, понад триста душ з ГО «Об'єднання підприємців міста Красний Луч», що нею я керувала.

— Якщо ви маєте такий значний досвід підприємництва, то чому, переїхавши до Києва, не заснували нову справу, а натомість почали волонтерську діяльність?

— На те є кілька причин. По-перше, мене позбавили всього, абсолютно всього, що я мала. Мене навіть вивозили інкоґніто — у прямому розумінні голою-босою. Грубо кажучи, я їхала до Києва на кілька тижнів, щоби «пересидіти» найгірші часи в Красному Лучі. І от, «кілька тижнів» тягнуться й понині. А там лишилася квартира, торговельні точки... Все це вже належить не мені.

По-друге, я на власній шкірі відчула, що таке війна. Вона зруйнувала стільки доль, що годі й рахувати. Та й чи треба вести цей підрахунок? Це — не тільки глобальна катастрофа України, а й локальна біда для кожного українця не зважаючи на його рідне місто, сімейний стан, рівень щомісячного прибутку... Чи можу я дозволити собі перебувати осторонь, коли, знову ж, не з чуток знаю про всі біди, які приносить із собою збройний конфлікт?

— Як починався Координаційний Центр Допомоги?

— Переїхавши до Києва, я «перевезла» з собою нашу громадську організацію, а тут перереєструвала її. Нині вона зветься «Об'єднання підприємців "Час бути разом!"». У Києві на перший план став захист ветеранів АТО, вимушених переселенців, членів родин полеглих бійців, усебічна підтримка цих людей. Зрозуміло, це — величезний обмір роботи, подекуди непосильний для однієї ГО. Тож у співпраці з кількома організаціями з Донбасу та ГО «Координаційний Центр Допомоги» і створився згаданий Центр.

— Чи успішною є ваша волонтерська діяльність?

— Хіба можу я особисто оцінити це? Навряд. Але люди, що звертаються до нас, ніколи не залишаються без уваги! За роки діяльності Центр залучив до співпраці цілу низку благодійників, тому спектр можливої допомоги для вояків АТО, вимушених переселенців і членів сімей загиблих у нас досить значний — від безкоштовних театральних вистав і медичного консультування й аж до працевлаштування, безоплатного стоматологічного лікування, пологів для дружин бійців та предметної гуманітарної допомоги.

До всього іншого, ми постійно розширюємо спектр діяльності. Регулярно доправляємо гуманітарні вантажі до «сірої зони» (прифронтових сіл і містечок, що регулярно потерпають од аґресії російсько-терористичних військ — прим. авт.), проводимо безкоштовні тренінґи...

— Тренінґи?

— Так. Для вимушених переселенців, учасників АТО та їхніх родин. Ці заходи мають на меті сприяти соціальній та економічній адаптації. Ми з партнерами із різних об'єднань читаємо низку навчально-практичних семінарів: «Перший крок у бізнес», «Як залучити ґрант під власний проект», «Соціальне підприємництво» та інші.

— Яким чином завдяки проведенню таких тренінґів одбувається соціальна й економічна адаптація цільової авдиторії?

— Організації, задіяні в роботі Координаційного Центру Допомоги, мають гарні ґрантові історії. Так, зокрема, дві тисячі шістнадцятого року ми втілили програму від міжнародного фонду «BEARR TRUST». ГО «Об'єднання підприємців міста Красний Луч» (тоді вона називалася саме так, дарма що вже тривалий час діяла в Києві — прим. авт.) була одним із виконавців. Називався наш проект так: «Проведення навчальних проґрам для вимушених переселенців, які проживають у Київській і Житомирській областях». Ми відчитали низку тренінґів, у результаті котрих чимало зі слухачів створили або розширили власну справу, залучили під неї фінансування та написали успішні ґрантові заявки до розмаїтих фондів.

На моє переконання, дуже важливо сприяти самозайнятості вимушених переселенців і учасників АТО. Ось вам і наочна демонстрація соціального й економічного адаптування: створюються нові робочі місця, у місцеві кошториси залучаються податки. Підприємці, що працюють чесно й відкрито, — це запорука успіху держави в цілому, поготів — у наш із вами тяжкий час.

— Розкажіть, будь ласка, за проект «Летючі байдарки», котрий наразі перебуває на стадії залучення громадських унесків. І взагалі: як допомога Вишгородському районному дитячому будинку «Любисток» стосується Координаційного Центру Допомоги?

— Почну з другого питання, тому що перше з нього випливатиме.

Як я вже зазначала, Центр невпинно розширюється, допомагаючи дедалі більшій кількості людей, залучаючи все нових і нових благодійників. У якийсь момент ми запізналися з адміністрацією Вишгородського районного дитячого будинку «Любисток», а тоді з'їздили в гості до сиротинця. Знаєте, жахливе видовище: таке враження, що будівлю не лагодили роками. А позаяк чужих дітей не буває, ми взялися допомогти в цьому питанні. Так народився проект «Дитинство без кордонів».

«Дитинство без кордонів» — це вельми різнобічна ініціатива. Почавшись як пошук благодійників та безкоштовне втеплювання фасаду будівлі напередодні настання зимових холодів («Дитинство без кордонів» розпочалося у вересні дві тисячі сімнадцятого — прим. авт.), згодом ми включили до нього й проведення найрізноманітніших культурних, освітніх, спортивних заходів.

— Що це були за заходи?

— Не були, а є, тому що «Дитинство без кордонів» триває. Найпоказовіші — це, певно, навчання дітей із «Любистку» поведінки на воді, надання першої домедичної допомоги на водоймах, а також азів вітрильникового й байдаркового спорту у співпраці з ГО «Клуб виховання традицією "Краплинка"». Також відбувалися численні майстер-класи з рукоділля, малювання; пройшов курс літературної творчості...

— Себто, «Летючі байдарки» — це частина «Дитинства без кордонів»?

— І так, і ні. Так — тому, що все-таки знайомство з байдарками починалося для дітей у межах реалізації «Дитинства...». Ні — оскільки діткам так припали до душі байдаркові заняття, що ми виокремили їх в окремий проект. Заручившись підтримкою партнерів — зокрема, бази «Green Forest» та вже згаданої ГО «Клуб виховання традицією "Краплинка"», — вирішили, що вельми пригоже було б звозити діточок на літо до табору в Кремінній (Луганська область; підконтрольна Україні територія, розташована далеко від лінії збройного протистояння — прим. авт.), адже там наявні всі умови для комфортного й корисного відпочинку. До того ж тамтешня природа — це щось просто неймовірне. А поки діти перебуватимуть у таборі — ми продовжимо ремонт дитячого будинку «Любисток», цього року сконцентрувавшись уже на внутрішньому лагодженні.

— Чому «Летючі байдарки» ви вирішили виставити саме на «Спільнокошт»?

— Координаційний Центр Допомоги існує багато в чому завдяки небайдужості звичайних людей. Тож ми подумали, що українці не зостануться осторонь проблем дітей без батьківської опіки і долучаться до його реалізації. Чужих дітей не буває. Віримо, що нам удасться втілити дитячу мрію, а відтак і завершити поточні ремонти.

— Як наразі справи з ремонтом «Любистку»?

— Стабільно. Ми повсякчас шукаємо благодійників, і багато хто відгукується. Інформацію про всіх таких небайдужих доброчинців можна дістати на нашому офіційному сайті в Інтернеті та в групі на «Фейсбуці». Дуже дякуємо їм за участь! Це для нас неймовірно важливо.

— Дякую, пані Ольго, за цікаву і змістовну розмову! Наостанок хотілося б почути кілька слів для читачів.

— Перш за все, я бажаю всім нам миру — вимріяного, викоханого і вистражданого нашими захисниками. Принагідно ще раз висловлюю глибоку вдячність усім партнерам і друзям, із якими співпрацює наш Центр. Перераховувати їх можна довго — і це, думаю, найголовніший показник небайдужості українців! Разом ми творимо нову — справедливу та відповідальну — Україну. Мати справжніх друзів — це дуже велике щастя... Дякую, що ви всі в мене є!

Спілкувався Богдан КОВАЛЬЧУК.