Саша Ільїна: "Мандрують усі. Не всі знають, куди йдуть, майже ніхто не знає, навіщо".

Немає в мене танцювальної освіти. Немає довгого послужного списку з поставлених та станцьованих вистав. Немає потайки давно плеканих грандіозних задумів, які тільки й чекають на щасливу нагоду їх втілити. Немає феноменальної шляхо-визначаючої історії. І не знаю, чи колись буде.

Коли я ішла на першу зустріч з командою проекту, знала, що буде про Африку. Не знала, що це означає. Тоді ще не знала. Уявлялося щось пісочне, бугристе (буквальність і влучність назви захоплює досі).

На прем’єрі перфоменсу пам’ятаю, про що танцювала. Про подорож. Але не знала, як багато це може означати. Коли танцювала втретє, відчувала, що розмовляю. Що говорю про важливе. Але не знала, що настільки важливе для мене.

Тепер, коли я говорю про Пісок, відчуваю, що він не розсіявся. І мені ще є, про що почути. Хочу це вислухати: і про подорож, якою б болючою вона не була, і про дім, як би далеко він не знаходився, і про пошук, яким би безкінечним він не здавався.

Мандрують усі. Не всі знають, куди йдуть, майже ніхто не знає, навіщо. Про це для мене Пісок. Про шлях, про зустрічі на цьому шляху, численні зустрічі з одним єдиним життям. І про невпинність, далекість і близькість, незнаність, спільні питання та особисті відповіді. А ще, мабуть, про добро. І силу, яку воно здатне надавати. Я знаю, що піску потрібен час. Щоб осісти, прийняти форму. Тому я хочу його повернення. Щоб віднайти й відчути якість сприйняття, яку надає час.