Поїздки в поїздах України – особлива фольклорна процедура. Купе і плацкарти – це паралельний світ з провідницею-мамою, смородом риби, поганим сном, спонтанними розмовами про погоду, чаєм «Байрон», ритуальним розпиттям спиртного, вікнами, що не закриваються взимку і не відкриваються влітку.

Водночас вагони – зона побутового свавілля та регулярних дрібних правопорушень, виною яким стає недоречна розслабленість пасажирів та провідників. Автори проекту «Поїздка»  – перші, хто звернув на це увагу. Холодні вагони, шумні сусіди, брудна постіль, зверхність обслуговуючого персоналу – з усім цим можна і треба боротись.

Його засновники Олександр Бондаренко та Сергій Павлов розповідають про свій хрестовий похід проти зухвалого монополіста Укрзалізниці, про мету та кошторис свого стартапу, а також відповідають на популярне питання, чи повинні пасажири здавати провідникові постіль.

– З чого виник задум проекту «Поїздка»?

Олександр: Задум проекту виник торік у вересні, коли ми почали воювати з Укрзалізницею за свої права. Була така ситуація: ми їхали 120-м поїздом Донецьк – Київ з 8-го на 9-те березня, і у вагоні було так холодно, що ми зрозуміли, що треба щось робити. Ми спитали провідницю, яка зараз температура. Вона, будучи в тулубі і теплому капелюсі, відповіла, що холодно. Нас це просто розлютило, і ми почали діяти – власноруч склали акт, попросили книгу скарг.

Нам пояснювали: «Хлопці, ви розумієте, навіть у будинках існують кутові квартири, там завжди холодніше». На що ми відповідали, що не знали, що також існують і кутові вагони. Це такий жарт. Але, чесно кажучи, нам набридло вислуховувати брехню працівників Укрзалізниці, які просто не хочуть дотримуватися законодавства.

Нам довелося шукати правди, і з того часу почалася паперова війна. Десь у вересні ми зрозуміли, що можна створити такий додаток для мобільних пристроїв, який допомагав би пасажирам захищати свої права. Тому що, знаєте, у нас є така нехороша традиція ще з радянських часів: люди знають про право на працю та право на відпочинок, однак нічого не знають про інші права, як то права пасажира Укрзалізниці.

Наш проект – це такий малесенький крок, наша добра воля, щоб змінювати ситуацію з правовим нігілізмом у країні. Насправді таких напрямків роботи дуже багато, але ми обрали напрям Укрзалізниці, бо багато їздимо і нам ця тема дуже близька. 

Сергій: Не только по этим причинам. Укрзализныця – монополист передвижений. Около 50% пассажирских перевозок в Украине – это перевозки по железной дороге. Я буквально вчера подсчитал, что каждый гражданин Украины, включая пенсионеров и младенцев, ежегодно проводит около 20 часов на железной дороге. Фактически один день в году мы находимся в поездах – это не считая нахождения на вокзалах, приобретение билетов.

В дороге мы становимся очень уязвимыми и беззащитными. Мы едем в вагоне, и от этого никуда не убежишь. Если происходит какой-то конфликт, какое-то неудобство, какое-то унижение со стороны попутчиков или обслуживающего персонала, это всегда очень сильно отражается на психологическом состоянии пассажира. Мы все ощущаем, что качество услуг на железной дороге последнее время падает. Уровень услуг, прописанный в законодательстве, Укрзализныця не выдерживает.

Олександр: Проблема не лише у вагонах, проблема в головах. Наприклад, на нашій сторінці у Фейсбуці жінка лишила повідомлення, що вона їхала в поїзді Київ – Ужгород з новісінькими вагонами, але не працювали вакуумні туалети. Для нас це було відкриттям, бо доводиться їздити різними вагонами – переважно у плацкарті їздимо, але буває і купе, і СВ – і вакуумні туалети, здавалося, не повинні ламатися. Тим не менш, несправний поїзд випустили в рейс – це нісенітниця.

Розумієте, якщо пасажири плавно і ненав’язливо не проконтролюють Укрзалізницю, то ми навіть не знаємо, хто ще може цю ситуацію вирішити.

Олександр Бондаренко: «Найбільш кричуще порушення, з яким ми зустрічалися найчастіше, – це неповажливе ставлення до пасажирів»

– Чи вважаєте ви, що пасажиру буде достатньо просто послатися на якусь норму законодавства та заявити у вагоні про свої права? Чи провідник взагалі прореагує на це, чи будуть його чекати якісь санкції у випадку відмови?

Олександр: Це питання вагових категорій. Провідник більш обізнаний із законодавством, він може посилатися на якісь постанови чи внутрішні інструкції, яких навіть не існує у природі. А пасажир не знає, що йому належить за законом. Тому сайт Poizdka.org додає пасажирові ваги. Завдяки нам пасажир може заявити: мені це належить за законом, будь ласка, дайте, а якщо ви цього не виконаєте, я напишу скаргу. І, ви знаєте, провідники цього страшенно бояться, і бояться не лише провідники, а й начальники поїздів.

А в нас люди зазвичай, коли йдеться про їхні права, реагують стереотипно: або починають волати один на одного, або розводять руками – нічого не зробиш, таке на кожному кроці. Проте якщо знати свої права, все відбувається інакше. Я це кажу з власного досвіду: якщо ви кажете, які права ви маєте, посилаючись на закони, то вас і обслуговують за законом, бо насправді провідники добре знають, як обслуговувати людей за законом, і бояться тих, хто знає закон.

У нас є домовленість з Інспекцією обслуговування пасажирів про те, що вони реагуватимуть оперативно на всі скарги, які надходитимуть через систему «Поїздка». І в нас вже є приклади, коли люди скаржилися і ситуація вирішувалася. Можливо, не так оперативно, як би ми хотіли, але наслідки були – звільнили начальника поїзда через те, що в нього не було дотримано температурний режим. 

– У вас на сайті Poizdka.org дуже великий перелік прав пасажирів: від того, що комусь не видають шахи в поїзді, до того, що провідник може виявитись п’яним. З вашого досвіду, які правопорушення зустрічаються найчастіше? Можливо, є щось таке, що ми вже сприймаємо як норму, а насправді це правопорушення?

– Олександр: Найпопулярніше, що дивляться люди у нас на сайті, – чи повинен пасажир здавати постіль провідникові. Тобто пасажири відчувають, що щось тут не так, але довести не можуть. Насправді пасажири не повинні здавати постіль провідникові. Це обов’язок саме провідника.

Взагалі, найбільш кричуще порушення, з яким ми зустрічалися найчастіше, – це неповажливе ставлення до пасажирів. Персонал Укрзалізниці має ставитися з повагою, уважно вислуховувати, говорити з пасажирами стисло та зрозуміло. Якщо є якісь недоліки в роботі Укрзалізниці, то провідники зобов’язані вживати заходів щодо усунення цих недоліків незалежно від того, з чиєї вини вони виникли, – це прописано у законі.

Тому наша головна мета – добитися того, щоби зникло хамство з Укрзалізниці. Якщо ми цього доб’ємося, ми на 90% вирішимо проблеми з обслуговуванням пасажирів.

Всі прекрасно розуміють, що технічний парк старий, що можна не дотриматися теплового режиму, водопостачання чи якихось інших речей – це все можна пережити. Але не можна пережити хамство, коли зневажливо ставляться до людей.

– Ваш сайт уже запущено, на ньому є інформація. Розкажіть, на що іще вам потрібні гроші, які ви збираєте через Спільнокошт на Великій Ідеї? 

Сергій: Запуск сайта – это лишь третья часть того, что мы хотели сделать в юридическом смысле. Там не отработаны и не описаны ситуации, связанные с вокзалами и билетами. В первую очередь мы будем делать ставку на ситуацию с билетами, потому что много нюансов появилось после изменения законодательства и с появлением электронной системы приобретения билетов.

Также мы хотим создать сайт, рассчитанный на мобильные устройства: планшеты, смартфоны. Сейчас мы привязаны к Интернету, без него мы не можем получить информацию. Поэтому мы хотим создать мобильные приложения для андроида и айфона, чтобы человек мог пользоваться ими, не подключаясь к Интернету. Сами мы не потянем этого, нам нужны финансы, чтобы привлечь специалистов.

Также мы хотим доработать спектр уже случившихся ситуаций, чтобы сделать максимально удобным бумажный футбол с чиновниками. Если вы знакомы с сервисом «УкрЯма», там есть возможность автоматически оформлять жалобы на Укравтодор. Мы хотим также предоставить такую возможность людям, чтобы с помощью проекта «Поездка» человек мог оформить свою жалобу и отправить ее в предназначенное для этого ведомство.

Сергій Павлов: «Мы делали ставку на то, что через некоторое время практически у каждого пассажира будет смартфон и возможность выйти в Интернет»

– 50 тисяч гривень – доволі серйозна сума, раніше на Спільнокошті фігурували менші суми…

Олександр: Розумієте, навіть цієї суми недостатньо, щоб втілити задум у повному обсязі. Те, що реалізовано зараз, як уже казав Сергій, – лише третина задуму, проте цієї суми – 50 тисяч – вистачить лише на одну зі сфер – або на вокзали, або на квитки.

Цю суму можна розділити на дві частини. 25 тис. грн. піде на створення змісту. Ми користуємось консультацією юристів, це також гроші. Друга частина піде на створення мобільних додатків, а там серйозні ціни за програмне забезпечення. Досить часто навіть додаток до айфона коштує більше, ніж заявлена сума. Але ми робимо поправку на те, що це соціальний проект, і будемо співпрацювати з людьми, які не будуть накручувати свої ціни. Це доволі скромні гроші для втілення проекту такого масштабу.

Попередню частину ми створювали з грантом від ООН у розмірі 10 тис. грн. Це був мікрогрант, і ми дуже вдячні тим, хто з нами працював і надавав безкоштовну допомогу у створенні першої частини проекту, але надалі на підтримку проекту все одно потрібні гроші.

– Чи займаєтесь ви якимись іншими проектами, окрім «Поїздки»?

Сергій: У нас в планах есть создание проекта по общей государственной статистике в Украине. Этот проект пока стоит на запасном пути. Мы от него не отказались, а просто отложили.

Олександр: Задумів у нас насправді дуже багато. Можна довго перелічувати напрямки, в яких у нашому суспільстві є проблеми. Візьмемо житлово-комунальний сектор – тут, як то кажуть, і кінь не валявся. Нас люди просять: «От ви займаєтесь питаннями на залізниці, а чи не могли б ви зробити щось, що б захистило права людей при спілкування з житлово-комунальним сектором?». Ми б залюбки це зробили, однак зараз у нас просто руки до цього не дійдуть. Окрім того, є ситуації з дотриманням прав споживачів у супермаркетах, кафе, місцях, де люди мають права, але цих прав не знають. Створення таких сайтів, як «Поїздка», але для інших сфер, суттєво покращило би ситуацію з правовим нігілізмом. На нашу думку, саме за такими системами майбутнє. Можливо, якраз завдяки цьому інтерв’ю ми знайдемо однодумців, які б допомогли нам реалізувати інші проекти.

– Чому ви вирішили робити саме мобільну версію, а не кампанію із впровадження Wi-Fi у поїздах?

Сергій: По поводу тенденций могу сказать, что сейчас очень большими темпами начинает развиваться мобильный Интернет. Поэтому мы делали ставку не на Wi-Fi, а на то, что через некоторое время практически у каждого пассажира будет смартфон и возможность выйти в Интернет. 

Олександр: Коли ми презентували наш проект на Всесвітньому дні боротьби з корупцією 9 грудня, на акції, яку організовували Transparency International, нас запитали: «Хлопці, а навіщо робити мобільний додаток, а не повоювати за те, щоб у кожному вагоні поставили домофон для зв’язку з Інспекцією обслуговування пасажирів?». Але, на жаль, Укрзалізниця не хоче, щоб пасажири скаржилися, що їхні права порушуються. Ми від них отримали відписку про те, що Укрзалізниця не має можливості матеріально-технічної реалізації такого проекту.

Можна було би боротися за те, щоб поставили Wi-Fi у вагонах, але тут треба дуже багато людей, які б це підтримали. Таку кампанію можна було би в принципі реалізувати, але є інше питання. Якщо ми навіть забезпечимо всі поїзди Wi-Fi, чи будуть захищені права пасажирів завдяки цьому? Все рівно потрібен якийсь контент.

На сайті Укрзалізниці є форма, яку пасажир може заповнити, якщо він стикнувся з якимось порушенням. Але там ціла низка вимог і така довжелезна форма, що людина просто обламається заповнювати це, вказувати якісь там деталі. Крім того, там вимагається додати відео порушення, а щоб зняти таке відео, треба пам’ятати, що у нас діє Цивільний кодекс, який захищає право людей на відмову від зйомки. Тобто чи будуть ці докази законними? Тут виникає так багато питань, але ніхто не збирається інформувати пасажирів про їх права. І ми вважаємо, що цей пробіл треба заповнювати. 

Матеріал опубліковано на ресурсі Українська Правда.Життя