“У стін є вуха” ― вислів, відомий кожному. Але так само можна сказати, що в них є й вуста. Починаючи з далекої історії перших наскельних малюнків до сьогодення, саме стіни ставали місцем розміщення зображень. Історії про полювання, ритуальні зображення, політичні гасла, або ж просто засвідчення своєї присутності ― різні прояви настінної графіки, які археологи знаходили в печерах первісних людей, римських містах і навіть в давньому Києві.

Час плинний, але потреба людей проявити себе залишається. Графіті так само з'являється на стінах міста, хоча його характер та роль змінюються. Цей феномен став частиною культури в міському просторі. Його головна риса ― анонімність, а вона можлива лише в урбанізованих умовах. Чи випадала вам нагода бачити графіті в селах? Впевнені, що лише зрідка. Це легко пояснити: адже там всі знають одне одного. Залишити по собі повідомлення і не бути пійманим та засудженим можливо тільки в місті. Анонімність перетворює сотні метрів розмальованих будинків, парканів та переходів у громадське надбання.

“Graffiti is beautiful; like a brick in the face of a cop.”

― Hunter S. Thompson

Вуличне мистецтво ― це звернення, виражене в різних форматах: тегах, графіті, малюнках. Таке повідомлення відповідає потребі колективного спілкування та культурного обміну. Саме публічний простір міста стає галерею для таких висловлювань. Не належачи нікому й одночасно всім, вулиці стають демократичною площиною для спілкування громадян. Не погрожуючи викриттям, звинуваченням ― вулиці набувають функції терапевта, котрий вислухає кожного.

Польові дослідження українського графіті

В межах роботи в “Лабараторії Інтервізуальності” наша команда створила проект, який мав зібрати відомості про вуличне мистецтво в Києві та представити його у вигляді інфографіки. Наша команда з двох людей (Валерії Дідківської та Андрія Онищенка) опрацювала 2,5 тисячі зображень та вивела закономірності їхнього співіснування, характерні розташування та смислові наповнення.

Передусім нас цікавило співвідношення “легального” та “нелегального” мистецтва. Ситуація, в якій опинився Київ у останні кілька років, коли мурали ледь не щотижня з’являються на будівлях міста, стала страхітливою тенденцією адміністративної влади. Така активність з боку державних структур, на нашу думку, суперечить статусу вуличного мистецтва як протестного та анонімного. Мурали, на які переклали роль декоративного складника, часто мають ідеологічний підтекст та не відповідають живій культурі міста. Але поряд з ними завжди можна знайти безліч надписів та малюнків, що не ніким не контрольовані. Вони контрастують у масштабах території та сил, що на них витрачаються. Однак саме в цих зображеннях можна віднайти культурну ідентичність містян.  Саме тому, на противагу муралам, що перехопили на себе всю увагу, ми вирішили звернутися до стріт-арт, що впродовж десятиліть наповнює публічний простір міста.

“People say graffiti is ugly, irresponsible and childish... but that's only if it's done properly.”

― Banksy, Wall and Piece

Місцем проведення дослідження було обрано квартал Лісового масиву. Цьому району, як околиці, властива повільна зміна. Це дозволяє говорити про соціальну закритість та внутрішній протест, який проявляється у графіті.

Методологія нашого дослідження полягає в зборі та аналізі кількісної інформації щодо графіті на різних типах будівель: приватних, державних, комунальних та житлових. Провівши польове дослідження та відзнявши всі зображення, було отримано достатньо даних для створення статистичних інфографік та каталогу.

Ми проаналізували зображення за такими категоріями:

Місця розміщення. Беручи до уваги різні типи будівель та споруд із розміщеними на них зображеннями, ми розподілили їх на: жилі будівлі, державну, комунальну  та приватну власність. Відповідно до цих чотирьох категорій ми змогли розподілити опрацьовані об’єкти.

Також, до цього блоку було доречним внести особливості розміщення зображень. Ми проаналізували головні сторони будівель з об’єктами стріт-арту: передня, задня, бокова частини й складнодоступні місця, ― та вивели основні закономірності, якими керуються автори графіті. 

Спосіб виконання. Для створення малюнків використовують ледь не всі підручні засоби. Однак найбільшою популярністю користуються маркер, балончик, фарба та крейда. Та навіть за використання останніх техніка може змінюватися. Автори створюють зображення як власноруч, так і за допомогою трафарету. Відповідно блоки матеріалу та техніки виконання включають всі перераховані характеристики.

Для об’єктивних висновків було важливо дослідити, скільки часу витрачають автори на створення зображень. Тому в останньому блоці ми аналізували деталізацію кожного об’єкту, ввівши розподіл на просту та складну.

Тип зображення. Важливим моментом дослідження став розподіл усіх зібраних об’єктів за їхньою типологією. Незалежно від того чи на стіні написаний текст, чи це візуальний образ ― а найчастіше в графіті маємо справу із їх поєднанням ― ми завжди говоримо про зображення. Але те, як воно подається, може вказати на специфіку написання та зчитування культурних кодів. Тож методологію ми запозичили в дослідника коміксів Скота Мак-Клауда. Він розподіляє всі зображення між образами, що тяжіють до реального змалювання предметів, та слів, що відображають їхній смисл. Відповідно до цього ми розподілили усі зображення на образ, образ + вербальне, вербальне.

Змістове наповнення. Тут передусім ми поділили об’єкти на групи: теги, зображення, повідомлення, реклама, абстракція та політагітація. Ці характеристики включають головні смисли, закладенні у формі та часто тексті опрацьованих зображень. Та не менш важливими стали категорії “цензура” та “комунікація”, що розкривають їхнє подальше співіснування на стінах.

Під час розподілу зображень на категорії необхідно було відшукати найоптимальніший спосіб документації та розрахунку фінальних статистик.

При першій спробі категоризації зображень ми припускали, що зображення ― унікальний об’єкт, який має адресу, місце розміщення та всі супутні характеристики, які було наведено вище (зміст, спосіб виконання тощо). Поки не зіштовхнулися з реалією дослідження ― густотою розміщення на будівлях. Конкурування за простір стіни, багатошаровість та невблаганність часу й погодних умов ― часто на стінах просто неможливо розглядати кожен арт-об’єкт окремо. Найбільш красномовним прикладом може бути будівля-рекордсмен за кількістю надписів ― школа № 212, яка на своїх фасадах та господарських будівлях налічує близько 280 надписів та малюнків.

Але розглядати кожне з 2606 зображень окремо ― неможливе завдання за такий короткий термін. Тому одиницею для аналізу стали окремі будівлі, поділені на 4 стіни з усіма поміщеними на них об’єктами.

Так було побудовано методологію ведення статистики зображень ― є будинок, у якого є передня, задня та 2 бокові частини. Також в окремих випадках могли виокремлюватися й складнодоступні місця. Далі ми проводили розподіл за типом будівлі. Кожна сторона споруди розглядалася як одиниця, що містить на собі певну кількість зображень, які необхідно проаналізувати. Тож для виведення чисельної статистичної інформації про зображення необхідно порахувати зображення, супутньо класифікуючи їх за типом, змістовим наповненням, деталізацією, технікою та способом виконання. Цифри, отримані після аналізу кожної будівлі, й становлять дані, на основі яких було виявлено закономірності появи зображень.

Велике бажання наслідити

Перейдімо до чисел. Статистичні дані дали можливість помітити неочевидні закономірності, які неможливо виявити на перший погляд.

Носіями сучасної графічної творчості є житлові та комунальні будівлі. Висотні будинки розміщують 829 зображень, що складає майже 40 % від загальної кількості. При цьому котельні та хатинки двірників виставляють 794 надписи та малюнки напоказ ― 31 % опрацьованих зображень. І якщо жилі будівлі мають перевагу в кількості споруд, то комунальні часто стають центром стріт-арту саме через свою приналежність з одного боку державними установам та кооперативам, а з іншого ― нікому.

Решта творів розміщується на приватній власності та державних установах. Цікавий факт: найбільш замальованими будівлями є державні установи (середня кількість ― 58 зображень на 1 споруду). На інших типах споруд ця цифра варіюється від 31 до 38 зображень на споруду. Проаналізувавши дані, можна дійти висновку, що тенденція створення надписів на певних типах будівель може бути відслідкована за умови розширення дослідження територіально та введення нових факторів. Це може бути поштовхом для подальшого розгортання дослідження за умови концентрації на типах будівель та визначенні співвідношень при аналізі однакової кількості споруд кожного типу.

На противагу муралам, на реалізацію яких ідуть тижні, більшість зафіксованих надписів та малюнків не потребують багато часу для створення. І не дивно, що теги, надписи та малюнки переважають над творами, що заповнюють собою всю стіну. Мінімальні часові затрати та стисла влучність повідомлення чи образу ― такими є основні риси творчості спального масиву.

Жителі та гості масиву бажають залишити “слід” після себе: за невідомих обставин, може вчора, а може й кілька років тому, маючи при собі балончик, маркер чи звичайну крейду, саме цей конкретний анонім лишає свій псевдонім. І таких “слідів” ― 1431 тег, беззаперечна більшість серед інших типів змістових наповнень. Окрім потреби бути зафіксованим на стіні, існує також бажання бути почутим ― 633 зображення-повідомлення кричать на всю стіну або тихо говорять на одній із сотень плиточок, що облицьовують багатоповерхівку. У формі зображень свою судження про будь-що виражають не так багато людей ― нами було зафіксовано всього 278 малюнків. 

Тенденція щодо швидкості нанесення зображень прослідковується й у техніці виконання, оскільки домінують  маркеро-балончикові способи створення (1125 та 1141 надпис відповідно). Хочете відрізнятися від більшості місцевих стріт-артистів? Надряпайте щось, що імпонує найбільше, на поверхні. А якщо серйозно, то фарба, крейда та інші методи нанесення зображень навіть у сумі не можуть конкурувати із засиллям традиційних інструментів вуличного мистецтва.

 Від АСАВ до політичної агітації

На комунальних будівлях найчастіше можна помітити теги. Вони займають 50 % від обсягу проаналізованих споруд цього типу. Якщо ж ви дивитеся на пересічну бойлерну і бачите не тег якогось графіті-початківця або всім відомого на районі “гуру”, то, найімовірніше, ви читаєте настінне повідомлення, адресоване широкому загалу, яких на комунальній власності 25 % від загальної кількості. Однак чому б якійсь будці і не бути галерею? Все-таки 12 % складають різноманітні малюнки. Лише 6 % зображень агітують мешканців Лісового масиву перейти на чиюсь сторону та віддати свій голос на виборах. Комунальні приміщення можна вважати місцями графічного вільнодумства, що не зайняте рекламою ― лише 3 % з усіх зображень виявилися проявом настінної цензури і 1 % склали зображення, що пропонують купити щось (за допомогою Телеграму чи альтернативного способу).

Державні установи хоч і намагаються цензурувати поверхні своїх стін (130 зафіксованих проявів цензури), виходить це у них дуже посередньо. 48 % складають фрази, що висвітлюють думки авторів про конкретну держустанову або загальні міркування щодо різноманітних тем. Також частим явищем є поодинокі слова та імена. Саме державні установи стають полотном, на якому можна написати своє запитання або твердження і найвірогідніше отримати відповідь ― 11 % від кількості зображень на цьому типі будівлі складає комунікація. 18 % становлять малюнки на довільну тематику, що найчастіше не мають прив’язки до роду діяльності держустанови. Душа бажає чогось абстрактненького? Тоді вам сюди ― найбільш абстрактні зображення шукайте на стінах цього типу будівель. Ну, і куди ж без них ― 17 % надписів є тегами. Цікаво, який відсоток із них засвідчує факт перебування особи в цій установі? (Нагадаємо, що до переліку держустанов увійшли поліцейський відділок та школа).

Жилі будинки розмальовані балончиками на 51 %, маркер траплятиметься у 39 % випадків вуличної творчості. Найчастіше проявляється бажання присвоїти собі шматочок стіни ― 68 % зображень є тегами невідомих авторів. Також прослідковується порив повідомляти про щось веселіше чи тривожніше, ніж відключення гарячої води на 2 тижні, адже 16 % зображень є надписами.

Приватні будівлі розділяють стіни між законним власником та раптовим претендентом на володіння місцем на стіні ― 83 % зображень на таких спорудах є тегами, при чому боротьба ведеться між техніками виконання ― 46 % надписів маркером і 47 % балончиком.

Віртуальний Лісовий 

Втілюючи ідею катологізації, ми створили інтерактивну мапу. На ній розміщені точки з кожною окремою будівлею, та зображення, що ми дослідили. На мапі є декілька шарів, кожен з яких відповідає окремому типу зображень. І хоча стріт-арт ― явище швидкоплине, однак принаймні частину київських малюнків нашого часу вдалося зберегти в цифровому світі.

Також, для ширшого ознайомлення з темою, ми створили телеграм-канал. На ньому можна прочитати невеличку статтю про проект, а також очікувати на свіжі новини. Ну і, звісно ж, ми зробили стікери. 

Наша команда рада можливості втілювати подібні проекти. Вуличне мистецтво роками існувало поряд із нами. Ми можемо його ненавидіти або любити, зневажати чи захоплюватися, ігнорувати чи цінувати. Але цей світ зображень поповнюється все новими й новими шедеврами. А інтернет відкриває їм шлях зі стін до сторінок соцмереж. Автори все так само лишаються невідомими. Але їхні індивідуальні та соціальні протести охоплюють все більшу аудиторію, знаходять нових прихильників.

Проте є й інший бік стріт-арту. Продаж наркотиків, політичні заклики, або ж звичайні матюки ― те, від чого хочеться врятувати себе та близьких. Про можливість сприймати це як творчість не йде мови. Тому цензурування та знищення ― єдиний вихід у боротьбі з ним.

Обидві думки мають свою правду. Але факт існування такого явища як стріт-арт ― беззаперечний. Його поле розширюється та охоплює все нові форми. Фіксування для подальшого аналізу може розкрити глибше розуміння культури нашого повсякдення та суспільства. А каталогізація дозволить зберегти їх набагато довше, ніж це можуть дозволити вулиці міста.

 Текст, фото та інфографіка Валерії Дідківської та Андрія Онищенка