Музичне виховання належить починати… ще до народження дитини

Педагог музичного мистецтва зобов’язаний бути не лише висококласним та ерудованим теоретиком, а й майстерним та віртуозним виконавцем, адже від цього значною мірою залежить успішність навчання. Викладач повинен поважати і любити дітей, а також фахово розуміти вікові та індивідуальні особливості кожного учня, аби правильно підібрати «ключик» до його серця. Кінцевою метою естетичного навчання має бути становлення гармонійно розвиненої особистості.

Подібні ідеї втілив у власній педагогічній системі, відомій як «Аудіація», американський музикознавець, педагог, професор Éдвін Ґóрдон (Edwin Gordon; 1927–2015). Система Е.Гордона ґрунтується на зв’язках музичного і лінгвістичного мислення і поширює засади теорії японського музиканта-педагога Шінічі Сузукі про сприйняття музики так само, як материнської мови, тобто, розпочинає заняття музикою не з 3–4 років, а з перших днів і навіть ще до народження дитини. З іншого боку, система Е. Гордона не стільки спрямована на те, щоби дитина неодмінно навчилась добре грати на будь-якому інструменті, скільки має на меті формування максимально чутливого, повноцінно різнобічного і скоординованого сприйняття музики у найбільш розмаїтих її історичних, національних, жанрових, образно-тематичних зрізах.

Вчений тривалий час досліджував музичні здібності, на основі чого прийшов до висновку, що музичне виховання належить починати з перших днів життя дитини, а то й до її народження. Найоптимальніший вік для розвитку музичних здібностей – від нуля до восьми років, оскільки у цей період відбувається активне накопичення музичних вражень і формується інтонаційний тезаурус, тобто обсяг музичної інформації. Починаючи з восьми років, здійснюється стабілізація раніше акумульованих естетичних вражень та їх інтелектуальне осмислення. На цій стадії потрібно починати ґрунтовні музично-теоретичні студії [1, с. 369]. Науковець працював здебільшого з дошкільнятами, вивчаючи їхні індивідуальні музичні відмінності, після чого впевнено засвідчив, що немає немузикальних дітей. Для виявлення музичного хисту, вчений створив сім видів тестів, кожен з яких адресовано учням конкретної вікової групи [1, c. 367].

Аудіація – це процес фіктивного прослуховування і розмірковування щодо музичного артефакту в тих випадках, коли його достеменне звучання відсутнє. Аудіація в музичному мистецтві за рядом ознак аналогічна мисленню у вербальній мові, адже вона також удосконалює й розширює образну уяву. Аудіація співвідноситься з музичним звуком подібно, як мислення з мовленням, або уява з образом.

Загалом, він розрізняє 6 типів аудіації:

1) внутрішньо-слуховий – коли ми слухаємо музичний уривок, ми отримуємо загальне враження, в контексті цього уривку, виділяючи головні звуки та ритмічні малюнки, на противагу незначним;

2) зоровий – коли ми здатні уявити звучання, читаючи ноти, без зовнішньої звукової допомоги;

3) графічний – коли ми записуємо те, що чуємо (наприклад, музичні диктанти);

4) моторно-руховий – коли ми виконуємо п’єсу напам’ять на інструменті або подумки;

5) креативно-спонтанний – коли ми імпровізуємо на незнайомі теми (або за інструментом, або в думках);

6) творчий – коли ми створюємо музику.

Е.Гордон пропонує створювати в учнів міцну основу навичок слухання та виконання через спів, ритмічні рухи та викладання тонових і ритмічних моделей до того, як їх ознайомлять з нотним письмом та музичною теорією. Цим дана теорія вивчення музики подібна до методик Ш.Судзуки, Ж.Далькроза, З.Кодая та К.Орфа, які віддавали перевагу вивченню спочатку музики, а потім нотної грамоти. Разом з тим, теорія Е. Гордона є відмінною від інших; вона унікальна в тому, що являється спробою залучити психологічні принципи до викладання та вивчення музики.

Література:

1.     Поплавська-Мельниченко Ю. Теорія музичного навчання Едвіна Гордона / Ю. В. Поплавська-Мельниченко // Педагогічний дискурс. – Хмельницький, 2013. – Вип. 14. – С. 367–371.  

Підготувала Анна Велика