Ганна Нікольська: виховник - це дуже важка праця, але любов до дітей сильніша за твою виснаженість

Ганна Нікольська - волонтерка, що займається вихованням дітей в Пласті. Свій внесок в майбутнє країни вона робить через безпосередню роботу з дітьми. Розповість чому вона займається виховництвом та чому обрала саме Пласт для виховання дітей в Мелітополі. 

Я, Нікольська Ганна, 33 роки. Народилась і живу в м. Мелітополь Запорізької області. Люблю Україну і свій степовий південний край. Про організацію Пласт дізналась тільки рік тому, до цього моменту лише тільки про американських скаутів, якими захоплювалася в дитинстві.

Чому про Пласт нічого не чула!? В нашому регіоні взагалі було проблемою все українське. Діти 80х років чули більше інформації про Росію, Москву і як там круто (бо ринкові відносини були до недавнього). А все, що стосувалось західної України, то все “чуже було”, окрім Карпат).

З приходом "Майдану", АТО - народ трохи “трухануло” і ті, кого торкнулись ці події, “прокинулись”. Почались патріотичні рухи.

Дізнавшись про Пласт, я подумала, що це саме те, що потрібно Мелітополю, дітям, молоді. Ідея Пласту захопила мене! Видалось, що я і була пластункою все своє життя, просто не знала про це.

Маючи трьох рідних дітей та їх друзів, маючи практику роботи з дітьми з 14 років у недільній школі, практику аніматора)) подумала: “А чому б і ні!? Діти завжди мене оточують!” Взяла на себе відповідальність, пройшла семінари для виховників. Запросила дітей з класу своєї старшої доньки і на сьогоднішній день у мене 12-13річні юнаки і юначки. Завжди для них була тьотя Аня, а тепер - “подруга Веснянка”)). Дуже незвично було для них і для мене називати один одного по псевдо, але ж Пласт - це Велика Гра! Граючись, розвиваємось разом.

Наразі в станиці Мелітополь 5 дорослих пластунів і близько 50 дітей. Діти дуже хочуть бути пластунами, але на всіх не вистачає виховників. Виховник - це дуже важка праця, я в цьому переконалась!

Бо не тільки раз на тиждень доводиться проводити сходини, діти потребують спілкування постійно у вайбері, зустріч на вулиці, магазині, приходять в гості до дому) Інколи це справді виснажує, хочеться спокою і тиші. Та потім приходить розуміння того, що любов сильніша за твою виснаженість!

Мешканці нашої вулиці вже настільки звикли бачити мене з дітьми та валізами, що коли просто іду сама, дивуються і перепитують чи все нормально у мене.

- От чого тобі дома не сидиться?

- А що дома такого цікавого...чоловік і діти зі мною - відповідаю.

- На городі сама трава росте, хоч би щось посадили, нащо тобі чужі діти, своїх мало?!....(чую таке доволі часто)

До речі, трава скошена і дуже гарно виглядає на весні, немов футбольне поле)) У кожного свої цінності у житті і вміння.

Всюди є діти, які позбавлені батьківської любові, турботи, достатку. Я долучаю таких дітей до Пласту, бо саме тут вони розкриваються як особистості, вчаться висловлювати свої думки, набувають вмілостей, бо не всі мають змогу займатись на різних секціях.

Пласт- це додаткова можливість для розвитку. Вчити дітей любити Бога та людей, поважати інші інтереси, не матюкатися та вміти просто постояти за себе.... Пласт - це круто! 

Вчителі в школі дивуються успіхам тих дітей, про яких говорять "Безнадёжен". В Мелітополі взагалі багато людей, які живуть "па панятиям". Зрозуміло, що цей світ не змінити повністю, але принаймні треба пробувати, намагатися змінювати себе та оточуючих. 

Шкода, що за статистикою про організацію Пласт у нашому краї чули надзвичайно мало. Є величезне бажання для розвитку, але без допомоги менторів, комунікації це дуже складно, не вистачає однодумців.

Взагалі-то важко зараз робити якийсь висновок, що далі буде з Пластом в Мелітополі, подивимось через декілька років. Поки що на нас чекає новий пластовий сезон, нові пригоди і нові сподівання.

Мелітополь - це Україна!!!

На основі дописів Ганни Нікольської