Декаданс узяв своє

Декаданс узяв своє

115 5 хвилин хв. читання
4.11.2012

Перший зворотний зв'язок з доброчинцями Великої Ідеї.



Ми опитали доброчинців, які зробили внесок на підтримку «Декаданс бере своє», першого успішного проекту через Спільнокошт на Великій Ідеї, щоб зрозуміти, що є основним мотивом підтримати хороший задум в колективному фінансуванні.

Нагадаємо, що минулого літа понад 100 доброчинців за 15 днів «скинулися» на літературний артефакт, аби друковане видання не зникло, а перетворилося на вініл книжкового світу. Львів'янка Галя Шиян, авторка проекту, запропонувала аудиторії профінансувати гонорари художникам, які працювали над ілюстраціями до книги «Світло згасло в країні див» букерівского лауреата ДіБіСі П'єра, і музикантам, що написали твір і виступили на презентації книги під час Форуму видавців у Львові. Витрати на переддрукову підготовку видання і приїзд автора в Україну покрив грант «І3» Фонду Ахметова, надрукувала книгу власним коштом сама ж авторка, вона ж — перекладачка книги. Спільнокоштом на Великій Ідеї було зібрано майже 25 тис. грн.


Чому проект колективного фінансування, в основу якого ліг непростий для розуміння, багаторівневий сюжет, отримав такий резонанс?

Судячи з відгуків доброчинців, основною причиною підтримати проект стала особистість авторки. Учасники спільнокошту пояснюють це «довірою і особистою симпатією». Багатьох підкупила незвичайна подача ідеї, якісна промоція, ну, і звісно, сам автор книги ДіБіСі П'єр, якого не так вже й добре знав широкий загал, але якого дуже чекав Форум Видавців у Львові, і про якого багато говорили в українських медіа завдяки потужній pr-кампанії.

 

Автор книги «Світло згасло в країні див» П'єр ДіБіСі та захоплені відвідувачі Форуму Видавців у Львові, вересень 2012 | всі фото з Facebook Галі Шиян

 

Якщо говорити про систему винагород за внесок у проект, доброчинцi майже в унісон заявляють, що можливість отримати винагороду ніяк не вплинула на рішення зробити внесок.

«Навіть не звернула уваги на винагороду, — говорить Іванна Плахотнюк, інструктор канадських дипломатичних місій в Україні і Росії. Іванна зробила найбільший внесок — 4000 грн., і отримала запрошення на вечірку-презентацію за участю ДіБіСі П'єра. — На бенкеті все одно б не змогла бути присутньою. Але дуже рада, що ця система існує, тому що вона заохочує. Наприклад, моїми нагородами змогли скористатися інші друзі, які, можливо, навіть не дізналися би про подію за інших обставин, тобто я ще й зробила їм подарунок, що удвічі приємно».

 

Серед винагород проекту — перекладена на українську книга «Світло згасло в країні див» з автографом автора ДіБіСі П'єра, «Книга Ґебріела» — раніше недрукований щоденник головного героя видання, запрошення на закриту вечірку, присвячену виходу книги

 

Разом з тим, система винагород змусила доброчинцiв задуматися про те, щоб підвищити суму внеску. «Оцінивши винагороду, я визначився з виділеною сумою, — говорить один з доброчинцiв. — Вона стала більшою, ніж була б за відсутності винагороди».

Що стосується результатів проекту, то ними виявилися задоволені всі опитані доброчинцi, і у більшості з них є бажання підтримувати Спільнокоштом й інші проекти Великої Ідеї. Головне, щоб нові проекти були яскравими, «ідейними» і «могли запалити щось».

 

Галя Шиян, авторка проекту «Декаданс бере своє»:

— Коли я готувала проект на Велику Ідею, у цьому майже не було емоційної складової. Я часто використовую метафору, що одна півкуля мого мозку — імпресіоністська картина, а друга — екселівський файл. Все емоційне, вібруюче збігом людських енергій, я заклала як фундамент на етапі творення, тому коли дійшло до пошуків додаткового фінансування, не вбачала нічого цинічного у тому, що перемкнулася на абсолютно практичну хвилю. Я чітко бачила всю логістику, знала, що хочу отримати на виході і що для цього потрібно.

Про саму ідею краудфандинґу мені було відомо раніше, і я, певною мірою, вважала своєю місією довести, що працювати він може не лише в Бразилії, але й у нас. Можна навіть сказати, що цей факт був для мене чи не важливішою мотивацією, аніж, власне, зібрана сума.

Не останню роль у всьому, напевно, відіграло і те, що на Спільнокошті ми збирали лише частину (те, що не профінансував Фонд Ахметова), а також те, що у видання я інвестувала власні кошти. Відтак, у мене була впевненість, що доброчинці зможуть відчути, що це наша спільна справа, до якої кожен долучається, наскільки може. Також вважаю дуже коректним розподіл фінансування: приліт автора і передвидавнича підготовка покривалися одним крупним ґрантом, видання фінансувалося власним коштом, а гонорари художникам і музикантам — Спільнокоштом. Фактично, саме громада підтвердила, що їй потрібні мультиартові проекти — те, без чого переклад роману ДіБіСі П’єра «Світло згасло в Країні Див» з’явився би, але не був би таким особливим.

Коли я запускала проект, то мала чітку стратегію, я просто по-інакшому не можу, хоча часом, може, й варто. Знала, кому і що писатиму. Звісно, що в колективному фінансуванні більше тих людей, яких щось пов’язує з автором проекту (реальна чи віртуальна дружба, спільні знайомі). Я про це знала з досвіду тих, хто таке робив на іноземних ресурсах.

Отож, важливу роль відіграли імена причетних, довіра до кожного з нас і до команди в цілому, впевненість, що проект буде реалізовано за усіма задекларованими стандартами.

 

Автор
writer journalist socialworker

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Довіра є коли команда не відчуває по відношенню, до тебе конкуренцію