Тема стосунків людей з мистецтвом у наш час потребує нових акцентів. Ми відвідуємо виставки, знайомимось і спілкуємось з художниками, а дехто з нас іде далі і стає власником художніх робіт. Знайдеться мистецтво, до якого не доторкнутись, як робота на Документі 13 «Вітер в залах». Чи знайдеться той, хто захоче відтворити подібний проект у своєму власному просторі? Знайдуться роботи, ціна на які відносно невелика, і в той же час їх цінність незмінна.

Приватні колекціонери, які інвестують у мистецтво, бувають різними. Нам цікаво почути не тих, хто більшою мірою орієнтується на ринок і майбутню ціну автора чи, можливо, хоче прикрасити стіни власних помешкань і вибирає роботи під колір шпалер.

Ми шукаємо колекціонерів, які вибудовують місток між персональними смислами і символами, розпізнаними у художній роботі. Щоб краще зрозуміти, як встановлюється подібний зв'язок людини із творчістю, ми звернулися із простими запитаннями до людей, що пов'язані з мистецтвом у своїй роботі і до тих, хто не має до мистецтва жодного відношення, але захоплюється ним. 

— Назвіть, будь ласка, ваше ім'я і основне заняття. 

— Лізавета Герман, мистецтвознавець, арт-критик, учасниця «Кураторської програми» в PinchukArtCentre.

— Згадайте той день, коли ви вперше стали власницею твору мистецтва, а можливо, одразу декількох. Як це сталося? Це був момент спонтанності чи цьому передував пошук і виваження вашого рішення? 

— Свій перший художній твір я отримала в подарунок від одногрупниці на День народження — здається, на другому році навчання на мистецтвознавчому факультеті в Художній академії. Це була дипломна робота художника-графіка Ігоря Канівця — копія відомого офорта Рембрандта «Христос, що зцілює хворих», відома також як «Лист у сто гульденів».

Існує два пояснення цієї другої назви, що виникла ще за життя Рембрандта. Згідно з однією версією, назва виникла після того, як офорт був придбаний за таку величезну для XVII століття суму. Друга версія говорить про те, що сам Рембрандт обміняв цей офорт на рідкісний старовинний твір Марка-Антонія Раймонді, гравера Рафаеля, за який його володар спочатку просив 100 гульденів. Отож, вже сама назва роботи несе певну міфологію колекціонування.

Той факт, що робота є по суті майстерно виконаною копією, а не оригінальним твором Ігоря (такі в мене згодом теж з’явилися), мав для мене тоді певний сенс. Це ж була робота майже мого однолітка, з яким ми тоді ніби знаходилися на тотожних життєвих етапах пошуку, навчання та певного «з’ясування стосунків» з історією мистецтва.

Невдовзі я переїду у власне житло і планую повісити цей офорт над робочим столом.

Аліна Якубенко

— У тих випадках, коли вас захоплює бажання придбати роботу художника чи художниці, що вас мотивує? Що є характерного у тому мистецтві, яким ви володієте на даний момент?

— Переважну більшість робіт з моєї невеличкої колекції я або придбала у приятелів-митців, або отримала від них у дарунок. Коли постійно близько спілкуєшся з художниками, то будь-який, навіть спонтанно здобутий твір, сприймається як продовження історії взаємодії з особистістю і всією її або його мистецькою практикою в цілому.

Характерна особливість мого досить скромного зібрання полягає в тому, що більшу його частину складають графічні твори. Початково я не мала чіткого наміру або стратегії збирати саме графіку. Радше, так вже співпало. Але тепер я намагаюся так чи інакше тримати цю лінію.

Наприклад, на минулорічній Muzychi Christmas Art Fair у Алевтини Кахідзе я придбала такі чудернацькі «малюнки» Джеральда Ляо, резидента Музичів. Технічно це навіть не малюнки, а відбитки поверхонь монет, значків, якихось інших дрібниць, перенесених на білі аркуші штрихуванням олівцем — якось так це було зроблено. Джеральд Ляо, звичайно, не графік, але формально роботи вписуються у графічні «кордони».

Джеральд Ляо 

Взагалі, збирати колекцію за принципом єдиної техніки — старомодний і дивний підхід. Проте я вважаю, що графіка за своєю суттю є більш камерним та інтимним видом мистецтва, а тому більш органічним саме для приватного володіння. Окрім того, будемо відвертими, графічні твори є для мене значно доступнішими як у фінансовому плані, так і з огляду місця для їх зберігання. Тобто якщо мене й можливо назвати колекціонером, то вже точним таким, що реалістично оцінює свої колекціонерські можливості.

Що я дійсно дуже люблю, так це екслібриси — книжкові знаки, що вклеюються на звороті примірника та містять ім’я володаря і невеличке зображення. Замовляю екслібриси у графіка Михайла Завального. Замість того щоб робити тираж однакових невеличких офортиків, як це прийнято за «законами жанру», Міша робить мені серії індивідуальних досить великих екслібрисів (офорт + рисунок олівцем), кожний з новим зображенням. В результаті, мені шкода їх вклеювати в книжки, бо вони вже фактично є повноцінними станковими творами.

 Михайло Завальний

Михайло Завальний

— Про які мистецькі роботи у вашому володінні ви любите розповідати і показувати своїм друзям чи колегам? Вам цікаво чути про враження чи особистий зміст, які інші люди отримують від вашої приватної колекції?

— Роботами хвалитися люблю. Мистецьким творам, що «мешкають» в чотирьох приватних стінах, необхідна публічність, своє «глядацьке коло». Можу позичити роботи друзям — нехай живуть своїм життям, а не стоять у кутку. Так, декілька років тому я придбала 6 офортів Михайла Завального після невеличкої виставки, яку ми робили з одногрупниками (до речі, придбала на гроші, які напередодні отримала в якості відсотку за продаж твору в галереї, у якій тоді працювала. Мій перший та останній процент! І моя перша покупка мистецтва).

Відтоді ці оформлені в рами офорти жодного дня не пробули у мене вдома — наразі мені просто немає де їх зберігати. Спочатку офорти прикрашали кабінет моєї мами, потім мандрували між офісами друзів. Напрацьовують собі «провєнанс». Люди, які їх щодня бачать, передають свої коментарі, розпитують, що там до чого, «що художник хотів цим сказати» і таке інше. Коли невдовзі матиму нарешті свій повноцінний житловий простір, буду вже думати про домашню експозицію.

— Ви думаєте про те, щоб у майбутньому купувати більше мистецтва? Це будуть твори, схожі на ті, що вам сподобались раніше, чи ви відкриті до чогось абсолютно нового?

— Мені цікаво було б поповнити колекцію графіки, може, якось розширити список імен, аби в майбутньому потенційне зібрання мало якийсь продуманий вигляд. Знаю лише, що не хочу «складувати» роботи, купувати, аби в папку покласти — колекція має бути живою.

Також планую поповнювати своє невеличке зібрання радянських фарфорових фігурок. На блошиних ринках їх все менше, а якщо є, то вже перекупні та дорожчі, або так звані «новодєли».

Не можу сказати, що дуже знаюся на цьому, проте є декілька екземплярів, за якими я дійсно азартно полюю. Наприклад, хто побачить таку невелику, сантиметрів 20 заввишки, лисицю з дещо дивними формами — дайте, будь ласка, знати! Маю дві з трьох, не можу знайти останню їм у компанію... 

 Лисята, Городницький фарфоровий завод