Постнормальність – це нормально

Постнормальність – це нормально

446 3 хвилини хв. читання
21.04.2015

Чому медуза є ідеальним символом нової епохи?

І чому скоро нас зможуть засудити річки?

Ми живемо у «постнормальний» час – проміжний період, коли старі традиції вже віджили себе, а нові ще не вкоренилися. У цю перехідну епоху людські та природні системи часто наближаються до хаотичного, химерного стану.

image
Постнормальний час –

Сучасна концепція сприйняття часу авторства сучасного мислителя, редактора журналу Futures Зяуддіна Сардара. Відчуваючи на собі всю турбулентність та мінливість сучасності, прихильники постнормальності характеризують новочасність за допомогою трьох c’schaos, complexity, contradictions – хаотичність, складність, суперечність.

Постнормальність настає в момент усвідомлення безповоротного руху людства до екологічної катастрофи, який в той же час супроводжується оптимістичними науковими проривами в генетиці та інформаційних технологіях.

У таких випадках ми кажемо, що системи стають «постнормальними», тобто більше не виявляють звичних для себе характеристик.

Поряд із добре відомим поняттям глобального потепління з’явився новий термін – «глобальне охимернення» (global weirding). Якщо глобальне потепління – це діагноз, то глобальне охимернення – це прогноз. Цей термін вказує на те, що природні системи, від яких ми залежимо, як то кругообіг води у природі чи діапазон температур в океані, зазнають суттєвих змін, в результаті чого з нашим світом відбуваються дивні, химерні трансформації. Ідеальним символом постнормальних часів є медузи, що причетні до різних потенційних катаклізмів, таких як засмічення водоприймальних труб атомних електростанцій по всьому світу.

Відповіддю на цю проблему є концепція сталого розвитку, відповідно до якої потреби сьогодення мають задовольнятися у такий спосіб, щоб не обмежувати можливості майбутніх поколінь. Але як ми можемо тут і тепер визначити потреби майбутніх поколінь? Хорошими прикладами можуть слугувати рішення, втілені у Новій Зеландії та на Мальті.

У 2012 році Нова Зеландія наділила особовими правами річку Ванґануї. Її захищатимуть двоє опікунів, один із яких буде представником народу маорі. Річка матиме юридичний голос і зможе виступати в суді у статусі особи. З огляду на занепокоєння щодо доступу до свіжої води та стабільності екосистеми, один із можливих способів враховувати інтереси майбутніх поколінь – це наділяти правами системи, які потребуватимуть піклування. На Мальті ж цю ідею реалізували ще системніше – у 2012 році там було сформовано делегацію із захисту майбутніх поколінь, мета якої – добиватися вагомішої ролі сталого розвитку в сучасній політиці.

Ці два приклади постнормальної політики є зразками охимернення, якого можна очікувати у зв’язку з загостренням кліматичних змін. Якщо річки можуть мати права, як це відображається на самій ідеї прав? До того ж, обидва приклади демонструють важливість далекоглядності, що буде орієнтиром в умовах фундаментальної непевності життя у постнормальні часи. Якщо проблеми сьогодення зумовлені вчорашньою недалекоглядністю, ми мусимо зробити все можливе, аби ці проблеми на перейшли у завтрашній день. Обидва наведених приклади є вкрай експериментальними рішеннями, і жодне з них не гарантує конкретного результату, але вони зачіпають важливу проблему того, що чекає нас попереду, та дають голос майбутньому. Питання тепер у тому, хто дослухається до цього голосу.

 

On jellyfish and listening to the futures
Джон Свіні
заступник директора Центру постнормальної політики та футурологічних досліджень– піонерської у своєму роді інституції, яка базується в Чикаго
Автор
ВЕЛИКА ІДЕЯ — платформа фінансування проектів через Спільнокошт / медіа соціальних інновацій

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Маршалл Розенберг, автор терміну «Ненасильницька Комунікація», говорив, що конфліктів на рівні потреб не існує, вони існують на рівні стратегії задоволення цих потреб.