Як команда «Метамісто Схід» разом із місцевими мешканцями трансформує ландшафт «промислового минулого»

У Костянтинівці промислові підприємства перестають працювати. Зникають цілі заводи, а згодом – і будь-які згадки про них у міському ландшафті. Сьогодні з більш ніж десяти промислових гігантів міста, – а це і скляний, і хімічний, і металургійний, – працює лише кілька цехів. Як наслідок – у центральній частині міста виникає покинута зона.

Величезна територія між історичною та побудованою в радянські часи новою частинами міста поступово стає зоною відчуження. Тут дуже рідко можна зустріти людей. Із промислових корпусів, що досі лишаються тут, більшість перетворилася на руїни. На деяких занедбаних та покинутих людиною місцях природа вже починає повертатися, створюючи багатошаровий ландшафт.

Коли ми з Андрієм Шуляром у складі команди «Метамісто Схід» приїхали в лютому 2017 року в Костянтинівку з метою дослідження міста, ми, звісно, пішли саме сюди – до покинутої зони в центральній частині міста. Нам пощастило, екскурсію проводив місцевий активіст Давид, закоханий в руїни рідного міста. Маючи й без того великий інтерес до таких складних та не менш цікавих місць, ми відчули зв’язок із цим міським ландшафтом.

Майже через сім місяців після цього візиту команда «Метамісто Схід» повертається в Костянтинівку, аби разом з місцевими мешканцями розпочати експеримент з трансформації, обраної під час дослідження локації. Покинутої будівлі, з даху якої ми роздивлялися промислову зону та саму ділянку для трансформації, вже немає. Зникла «вежа», на яку ми підіймались, стояли зачаровані та трошки налякані залишками промислового минулого.

Здається, в цьому місті руїни зникають швидше з міського ландшафту, ніж зі свідомості людей. І справді, всі з ким ми спілкувались в місті під час дослідження, говорили про цю постпромислову зону міста, навіть коли ми ставили геть інші запитання.

Цілком очікувано для мономіста, коли багато людей – переважно старше покоління – все ще мріє про повернення колишньої промислової слави. Інші навпаки – хочуть позбавитись її, як чогось неприємного. Але знаходяться й такі мешканці, які бачать у цьому особливість міста. Переважно це молоді люди, які народилися вже після занепаду заводів.

Ось деякі з відвертих реакцій, які ми отримали під час інтерв’ю в лютому:

«– Що відрізняє ваше місто від інших ?

– Закриті заводи».

«Захоплююсь заводами-велетнями та боюсь їх одночасно».

«Хочу позбавитися страшних заводів, які не працюють».

«Пишаюсь заводом Хімік, Стекольний».

«Хочу розвивати зруйновану промзону, створити там площадку для фестивалів».

Під кінець нашого дослідження в нас склалося враження, що ця постпромзона міста є не тільки географічним, але й ментальним центром Костянтинівки, хоча більшість людей фізично її оминають.

Серед тих, кому вона цікава, ми зустріли фотографів, режисерів, журналістів. Вони поставили собі за мету переосмислити промисловий спадок минулого. Володимир Березін водить цією частиною міста екскурсію для туристів під назвою «Свалка коммунизма», місцеві художники створюють мурали на залишках будівель, а молодий режисер Давід Ґаспарян знімає короткометражне кіно.

Ці городяни роблять надзвичайно важливу справу. У часи кризи, коли ресурсів для значних міських перетворень не вистачає, важливо фокусуватись на «наративному підході». Під час такої роботи виявляється цінне, колективне та індивідуальне.

Як стверджує Даніель Кампо, «наративний підхід» через історії людей важливий у переусвідомлені історії промисловості та деіндустріалізації міського простору. Під час «великої депресії» в 30-х роках Конгрес Сполучених Штатів підтримував програму Federal Writers' Project, яка зокрема досліджувала індустріальну Філадельфію. Програма була спрямована на більш глибоке розуміння занепаду промислового минулого, в тому числі через особисті історії.

Наше чотириденне дослідження Костянтинівки в лютому допомогло нам визначити найвдаліше місце для нашого експерименту. Ним виявилась територія біля колишнього залізничного мосту по вулиці Шмідта. Вона має особливе розташування та викликає цікавість з боку місцевих.

З 23 вересня робота з ділянкою перейде в реальний експеримент, який матиме значення не лише для переосмислення промислового минулого величезної зони відчуження, але й для її поєднання з усім містом.

Вибір цієї території був зроблений на підставі спілкування з місцевими, проведеному разом з ними SWOT аналізу десяти потенційних ділянок, а також підкріплений подальшим просторовим аналізом міста та аналізом «кліматичної карти».

За результатами SWOT аналізу в нас сформувався список із 7 локацій:

– територія біля колишнього залізничного мосту по вул. Шмідта;

– літній майданчик та фонтан у парку «Ювілейний»;

– колишній кінотеатр «Супутник»;

– парк «Хімік»;

– майданчик біля дитячо-юнацької спортивної школи;

– школа № 5 із парком та танком;

– дитяча бібліотека Кошевого з територією перед нею.

Просторовий аналіз міста виявив, що розрив двох частин міста поглиблює слабка інфраструктура. Два автомобільні мости по два боки зони відчуження з’єднують дві частини міста. Громадський транспорт, за словами місцевих, незручний та рано перестає ходити ввечері. Мости не мають пішохідної частини, до того ж розташовані далеко від центру міста.

Тож ті місцеві, які все ж таки наважуються перейти пішки із однієї частини міста в іншу, йдуть через зону відчуження, долаючи міст через річку та естакаду через залізничну дорогу.

Весь цей маршрут від центра міста (вул. Ломоносова) може забрати приблизно 20 хвилин, але він повністю позбавлений інфраструктури: немає світла та тротуарів. Єдиний муніципальний транспорт – трамвай – не працює, що ще більше ускладнює пересування містом.

Кліматична карта виявила ті місця, трансформація яких мала би найбільший вплив на місто. Серед найефективніших в цьому сенсі мали би бути трансформації саме на території біля колишнього залізничного мосту по вул. Шмідта, а також на місці школи № 5 з парком та танком.

В обраній локації реалізується спроба створення «неформального» пішохідного зв’язку між двома частинами міста. Зокрема, вона здатна поєднати дві на сьогодні найважливіші культурні локації Костянтинівки: вільний простір «Друзі» в кінотеатрі «Супутник» та сквер перед кінотеатром Леніна по вулиці Торецька.

Ділянка розташована на території колишнього заводу «Автоскло», який на згадку про себе в міському ландшафті залишив лише декілька адміністративних та господарських корпусів. В одному із таких корпусів біля мосту і буде проходити перша трансформація промислового резерву міста.

На нашу думку це теж символічно. Оскільки саме цей завод мав найбільшу славу на весь світ серед інших заводів міста. Напевно, кожен мешканець Костянтинівки пам’ятає рубінові зорі для веж Кремля, кришталевий фонтан для виставки в Нью-Йорку (саме цей фонтан знаходиться зараз на гербі міста) та ілюмінатори для місяцеходу «Ленін», які виготовлялись саме на заводі «Автоскло».

Не менш важливі природні властивості локації – а саме близькість річки. Її наявність здатна трохи заспокоїти та дає можливість насолодитися мальовничим краєвидом.

Зона відчуження розділяє місто, нагадує про минуле, демонструє важкі часи сьогодення. Вона містить в собі безліч історичного матеріалу для трансформацій та творчості. Саме тому ця зона стала основним, хоча й не єдиним фокусом нашого дослідження в лютому. Зараз команда «Коду міста» з «Друзями» та місцевими активістами розпочали перші трансформації, приваблюючи увагу до «зони відчуження», і вже 23 вересня там пройде перший фестиваль TheMost Fest. Все відбувається з вірою в те, що маленькі дії при наявному стратегічному плані здатні запустити великі зміни!

Автор
архітекторка-урбаністка, дослідниця, співзасновниця ГО "urban куратори".

Поради науковців-дослідників циркадних ритмів

Замість того, щоби пробувати захищатися від системи, руйнувати її, протестувати проти неї, давайте спробуємо будувати систему, інституції, довіряти, створювати стандарти, професіоналізуватися і обертати ці стандарти системи в бік людини, її гідності і прав.