Від зосередженого споглядання міста з вікна мікроавтобуса нас відволікає сирена карети швидкої, яка мчить у мобільний військовий шпиталь. Водій коментує звук сирени, говорячи, що вони уже звикли і машини постійно возять поранених з фронту. Усі затамовують подих, і якийсь час в машині панує тиша. Кожен з нас дуже швидко повертається до реальності, відволікшись від урбаністичних мрій і пошуків потенціалу. Приходить чітке усвідомлення, наскільки війна близько. Вона нагадує про себе щоразу, коли лунає сигнал карети швидкої. Тут ти розумієш, наскільки важливим є для міста поняття транзиту, мобільності, перетину доріг, уявної зв’язуючої функції міста між пунктами А і Б.

“Місто комунікабельне. Йому пощастило бути на розвилці доріг. Воно є і завжди буде” – Наталія Василівна

Коли говориш “Покровськ” (колишній Красноармійськ), у твоїй уяві постає образ міста, який важко одразу охарактеризувати. Його образ збірний, багатогранний, як і люди, що тут живуть. Місто різне, активне, рухливе. Асоціація зі швидкістю невипадкова. Покровськ – це рух, це вокзал, це транзит. 

Ще зі шкільного курсу фізики ми знаємо рівняння швидкості:

де– початкова швидкість

– прискорення

– час

Проведення такої аналогії є, звісно, дуже умовним, але водночас чітко характеризує взаємозалежності. Те, як далеко ми можемо зайти, яку швидкість можемо розвинути, напряму залежить від того, в якій точці ми знаходимося зараз, з якою швидкістю рухаємось і від того, яке у нас прискорення. Як казав Альберт Ейнштейн, “фізика здатна пояснити усе на світі”.

В ході нашого дослідження ми намагалися пояснити, що є тими характеристиками, місцями, особливостями, які формують початкову швидкість Покровська, і виявити ті фактори, які можуть вплинути на його прискорення, себто розвиток.

Фактор №1 – Залізниця

Свій початок місто Покровськ бере від селища Гришине Бахмутського повіту Катеринославської губернії, яке виникло внаслідок будівництва Катерининської залізниці.

Саме з розвитком залізниці розросталося селище, з'являлися нові підприємства, зокрема почалася розробка покладів корисних копалин. Виникли перші вугільні копальні.

Перше, що нам показують під час знайомства з містом – вокзал. Саме він є точкою відліку для міста. У ньому закладено і початок, і кінець. Місцеві згадують красивий цегляний вокзал з ностальгією і говорять про нього, як про те, чим у місті вони пишалися.

“Чим у місті ви особливо пишаєтесь? – Колишнім цегляним залізничним вокзалом”

Вокзал до та після оновлення фасаду (Фото взяті з мережі інтернет)

Фактор №2 – Локомотивне і вагонне депо

На території локомотивного депо. Фото: Ірина Яковчук

Покровськ вважався “Західними воротами Донбасу”, оскільки звідси потяги розходились у кількох напрямках. Зараз, через окупацію частин Донецької та Луганської областей, Покровськ практично тупикова станція. При цьому відчуття мережевості та роздоріжжя все одно присутнє.

Покровське депо обслуговує усю Донецьку залізницю. Працівник, який проводив нам екскурсію, пояснює, що тут ремонтують ті вагони і локомотиви, які уже давно списали в інших залізницях. Фінансування на нові немає, тому “перебирають” і ремонтують ті, які є.

Фото експоната в Музеї локомотивного депо. Фото: Світлана Колодій

Загалом депо досить масштабне, з великим колективом, власним укладом життя і дуже особливою атмосферою. Протягом усієї прогулянки цехами багато радісних облич нам посміхалися і відчувалося, що усі вони – сім’я і справді отримують задоволення від своєї праці.

Тут працюють поколіннями, поважають свою історію, своїх працівників, є власна кімната-музей, де старанно збережені важливі для працівників експонати, фото, документи.

Фактор №3 – Водонапірні вежі 

У жодному з міст, досліджених нами, не було такої кількості водонапірних веж, як у Покровську. Ми знайшли п’ять. Кожна з них – унікальна і не схожа на іншу. Разом вони створюють особливий шарм для міста. Більшість із них розташовані вздовж залізничної дороги. Це зумовлено тим, що для роботи паровозів були потрібні великі запаси води.

Сьогодні чотири із п'яти веж не використовуються. Це дуже цікаво для проекту Метамісто:Схід, оскільки ці споруди мають дуже обмежене застосування, вони невеликі за площею і можуть бути переосмислені в межах мистецьких проектів.

Фактор №4 – Житло / казарми

Тема житла завжди цікава з погляду формування почуття спільноти. Казарми будувалися при підприємствах та залізниці і відзеркалювали соціальні відносини. З одного боку вони демонстрували відокремленість верст населення між собою, зокрема інженерів (у казармах жили виключно робітники та їхні сім'ї), з іншого боку – сприяли формуванню міцної робітничої спільноти.

Часто було так, що твій сусід по житлу був твоїм колегою по роботі, і це фактично закритий соціум, в якому люди перебували роками. Життя в казармах формувало окрему спільноту, як анклав у соціумі. Ми не досліджували цей соціальний аспект достатньо глибоко, але очевидно, що він вплинув на розосередженість містян.

Фактор №5 – дві активні шахти та терикони

У місті є дві активні шахти, де працює багато місцевих. І, відповідно, терикони. Териконизазвичай згадують у негативному контексті через їхній шкідливий влив на здоров’я населення і довкілля. Водночас це одне з тих місць, яке багато містянлюбить, з чим пов’язують спогади дитинства і навіть проводять тут дозвілля взимку. Як би дивно це не звучало з уст дослідника, але вони просто неземні. Їх краса особлива, нетипова, зокрема для людини, не звиклої до таких міських пейзажів. Можна легко порівняти їх із поверхнею Марсу. 

Фактор №6 – неоднорідність наповнення міського простору

Ми звернули увагу, що чимало функцій зосереджені в центрі міста: складалось враження, що центр перенасичений. Занадто багато всього, до того ж абсолютно різного, що між собою не узгоджене, уже є і ще будується. Університет, кінотеатр, церква, ринок, автостанція, адміністративні будівліі поруч зводиться ТРЦ. Чому саме тут? Чому саме на бульварі? Адже зовсім неподалік уже є величезний ринок.

Під час дослідження, яке включало спілкування з містянами, SWOT-аналіз, натурні обстеження та інші методи, ми виявили простори, що можуть бути перетворені в межах проекту. Ось перелік семи потенційних місць:

1. Клуб Комарова

2. Кінотеатр “Мир” та простір за ним

3. Територія перед Історичним музеєм

4. Простір перед ДонНТУ

5. Парк “Ювілейний” (залишки літака)

6. Став із містком

7. Простір біля ліцею №38

Обрані локації за результатами SWOT-аналізу

Ми планували зробити вибір на користь однієї локації за допомогою кліматичної карти*, яка виявляє ті місця, де трансформація матиме більший ефект.

Як бачимо зі схеми нижче, найбільший ефект мали б трансформації на локаціях 2, 4 і 5.

Кліматична карта, накладена на обрані локації

*Кліматична карта (weather map) – це карта, яка показує, що підсилює (П), а що ускладнює (У) потенційну тимчасову трансформацію в даний момент часу. П (підсилювачі): наявність покинутих територій, хороший транспортний зв’язок (зупинки громадського транспорту), висока щільність молодих людей (заклади освіти, місця тусовок молоді), улюблені місця місцевих. У (ускладнювачі): приватний сектор (нещільна забудова), впорядковані місця.

Зрештою команда Метамісто:Схід зупинила свій вибір на локаціях 2 (кінотеатр «Мир») та 5 (парк «Ювілейний») через високу ментальну прив’язаність містян до цих об’єктів. Усі без винятку опитані зазначали важливість кінотеатру і парку для них і для міста загалом.

Кінотеатр “Мир” і простір за ним

Найбільша ностальгія містян пов’язана з тим часом, коли кінотеатр працював. Вони хочуть бачити там тільки кінотеатр. Команді Метамісто сподобалась ідея відновлення його первинної функції. Якщо реконструювати саму будівлю в межах проекту несила (це вимагає значних капіталовкладень), то повернути людям можливість дивитися там кіно здавалася дуже логічною. Для цього команда Formografia design studio запропонувала використати задню стіну кінотеатру і простір поруч (клумбу), як літній кінотеатр. Наявність університету неподалік вселяла надію, що простір буде постійно використовуватися для лекцій, обговорень і кінопоказів.

Сама будівля кінотеатру досить компактна і приємна, розташовується в центрі містобудівного ансамблю – алеї парку ведуть прямо до неї. Кінотеатр побудовано на перетині пішохідних зв’язків, у найпрохіднішому місці.Тут постійний рух і потік людей.

На жаль, цю ідею не вдалося реалізувати. Кілька тижнів до початку активної фази проекту кінотеатр горів… Ми можемо тільки здогадуватися про причини цих подій. Представники місцевої влади дуже оперативно запропонували команді Метамісто:Схід ділянку неподалік, у парку, де зрештою й виріс простір “Залізняк”.

Парк “Ювілейний” (залишки літака) 

Фото: Світлана Колодій

Під час дослідження території парку, ми паралельно спілкувалися з адміністрацією міста. Чиновники, звісно, повідомили про заплановану реконструкцію парку і про те, що робити там щось немає сенсу.

Нашу увагу привернув п’єдестал, на якому колись стояв літак і який, за словами головної архітекторки міста, в зону реконструкції парку не входить. Сама бетонна форма здавалась нам дуже цікавою, і колеги з Formografia design studio уже квапливо накидали перші ескізи.

“Особливо люблю місця, де є вода і де очам можна дивитись далеко”, – місцева жителька

Нам здавалося критично важливим показати містянам, що не обов’язково витрачати 110 млн грн на реконструкцію парку, щоб почуватись там комфортно. За офіційними даними, близько половини цих коштів буде витрачено на встановлення атракціонів.

Отже, ми з вами з’ясували, в якій початковій точці і на якій “початковій швидкості” перебуває Покровськ. Але що може стати тим поштовхом, потенціалом, “прискоренням” для нього?

Як завжди – потенціал у речах нематеріальних. Він в людях, у дітях, молоді, студентах і їхній освіті!

Проблема багатьох міст, зокрема й Покровська, в тому, що люди не ідентифікують себе з ними, не хочуть залишатися, шукають кращого життя десь там, але не вдома.

З такою самою проблемою ми зіткнулися, спілкуючись зі студентами нещодавно переміщеного сюди Донецького національного технічного університету. У сприйнятті студентів Покровськ такий собі недо-Донецьк, на який і часу шкода. 

Чому так відбувається? Бо відчуття причетності, усвідомлення цінності прививається з дитинства.

Щоб розібратися з причинами цих процесів, ми завітали до Станції юних техніків (СЮТ) – єдиного позашкільного навчального закладу, який надає додаткову освіту науково-технічного напряму в Покровську.

За словами директора СЮТу, туди ходять діти, яких вдається вихопити з вулиць, більшість – хлопчаки із “зони ризику”. Тому їхні батьки не готові навіть мінімально оплачувати відвідування гуртків, а фінансування з бюджету не так багато, щоби вкладати в оновлення класів та закупку обладнання. Хоча там працюють вчителі-ентузіасти, передаючи знання з астрономії, корабле- та літакобудування, автотрасового моделювання, картингів.

У всьому в стінах СЮТ відчувається справжність, любов і втома від постійного виживання. Ти просто диву даєшся, скільки винахідливості у вчителів, які примудряються моделі за кілька десятків доларів майструвати з того, що є: перепаювати, лагодити, збирати. Ще й їздити на змагання, привозити медалі і нагороди.

Технічна освіта в Покровську недооцінена, хоча для її розвитку є потенціали. З чого можна почати? З підтримки з боку міської влади, уваги з боку батьків і формування щирого інтересу в дітей.

Гурток автотрасового моделювання в СЮТ. Фото: Світлана Колодій