• Що таке “Навзаєм Talks”
  
  “Навзаєм Talks” — серія фахових дискусій для спеціалістів (-ок) з культурного, креативного та громадського секторів. Зустріч складається із теоретичної частини від експертів (-ок) та участі в робочих групах. 
  
  

Команда структурувала результати дискусії для швидкого огляду того, що відбувається прямо зараз в культурному секторі. 

Про те як виникла ідея нетворкінгової платформи Навзаєм та як трансформувалась в нових умовах читайте в "історіях стійкості" з перших вуст засновниці Томи Лазаренко.

Війна принесла усвідомленість про вразливі місця культурного сектору

Пандемія, а зараз війна, тільки підкреслили слабкості, які існували і до того. Ми спостерігаємо зменшення фінансування з боку держави, розосередженість культурної спільноти, недостатню комунікацію про сучасну українську культуру за кордоном. І зараз потрібно багато надолужувати. Увага до України створює можливості для культурного сектору.

Менеджмент змін має стати постійною практикою

Недостатньо лише реагувати на зміни, коли вони трапляються. Потрібно культивувати культуру змін в організації, незалежно від контексту, щоб процес адаптації був постійним. Необхідно інвестувати час та ресурс у внутрішню комунікацію та стійкість команди. Під час гострих фаз кризового менеджменту - мати регулярні робочі зідзвони в команді, щоб синхронізуватися, підтримувати одні одних та планувати роботу. Вчасна та регулярна комунікація з командою дозволить швидше вийти з режиму кризового менеджменту в нормальну в даних умовах роботу.

Перевинайдення форматів культурних подій

Військовий стан обмежує роботу організаторів подій і змушує адаптуватися. Наприклад, зараз неможливі вечірки вночі через комендантську годину. Тому організатори почали популяризувати формат денних вечірок. Організація подій зараз потребує враховувати заходи безпеки та комунікувати про них аудиторії (розташування укриттів, алгоритм дій під час тривог тощо).

З іншого боку є проблема того, наскільки етично зараз проводити розважальні події, в країні де йде війна і щодня гинуть люди, або взагалі, наскільки доречно зараз проводити події в тому форматі, в якому вони відбувалися раніше. Мова йде про перевинайдення форматів взаємодії з аудиторією, враховуючи контекст, травматичний досвід, який пережили люди, та інше. Разом із тим культурні події носять і  підтримуючий характер для українців. Баланс між цими двома факторами потрібно враховувати і в комунікації про культурні події з аудиторією. Все більше культурних подій та проєктів мають на меті також і допомогу окремим батальйонам чи конкретним військовим, на що збирають кошти своєю діяльністю. Культура зараз потрібна, тому що вона допомагає підтримати не тільки загальний стан людей, наповнює простір новими сенсами, а ще підтримує економіку, бо фахівці платять податки.

Потрібно змінювати акценти

Будь-яка мистецька діяльність зараз сприймається через призму війни, навіть якщо вона не стосується війни напряму. Деякі попередні проєкти втратили актуальність і потребують переосмислення. Багато культурних ініціатив сфокусувалися на пріоритетних завданнях чи проєктах, відкинувши другорядні. Ідеї потрібно адаптувати, а іноді і перевинайти мову, якою про них говорити. З’явились нові теми й питання щодо того, як з ними працювати - що таке українська культура поза війною у світовому контексті, дестигматизація людей з Донбасу, повоєнна інвалідність, діти війни тощо.

Мистецтво може полегшувати пережити те, що з нами відбувається

Популяризація форматів із залученням ширшого кола людей у створення культурних продуктів під кураторством митців. Водночас мистецькі чи культурні проєкти не обов’язково мають ставати арт-терапією, а якщо й хочуть рухатися в цьому напрямку, то мають залучати компетентних експертів для адаптації форматів.

З перших днів війни культурні менеджери перенаправили свої сили на волонтерську діяльність, допомогу фронту

Через це у декого фокус уваги змістився з культурних та мистецьких проєктів на зовсім інші. Частина учасників зустрічі переключилися на нові професії, в яких зараз бачать більше перспектив. Для інших - волонтерська діяльність дала підґрунтя для переосмислення старих проєктів та початку нових (наприклад, через війну деякі з учасників зустрічі розпочали діяльність, яку давно хотіли реалізувати - з’явилася готовність ризикувати “коли якщо не зараз”).

Навички, які зараз потрібні працівникам культурного сектору

Війна прокачала навичку швидко реагувати на зміни, приймати рішення в умовах невизначеності, бути гнучкими, проявляти лідерські якості. Але не вистачає інтеграції менеджерів в діджитал-світ для втілення онлайн-проєктів, навичок з фандрейзингу, не вистачає попереднього досвіду співпраці з міжнародними партнерами й розуміння, як працювати з кроссекторальністю для створення нових проєктів. Попит створює пропозиції від агентів освітнього сектору: програми щодо того, як почати щось нове, здобути діджитал скіли, переосмислити кар’єру тощо.

Через війну відбулася зміна аудиторії багатьох культурних проєктів

Одні люди покидають свої місця, інші приїжджають. Географія деяких проєктів розширюється, і тепер потрібно комунікувати про свою ініціативу різними мовами. Війна впливає на портрети населених пунктів і на аудиторію, на яку раніше орієнтувалися культурні проєкти і інституції. І зміну цього контексту потрібно враховувати. Наприклад, люди, що були змушені залишити свої домівки, потрапляють у чужий для них культурний простір, переїжджаючи в інше місто/країну. Через культурні події можлива інтеграція та залучення до локальних спільнот. Виникають питання того, як зробити культурний продукт більш доступним для широкого загалу, адже війна приносить і економічні виклики.

Переміщаються команди та представники/представниці культурних проєктів, і їм доводиться вибудовувати діалог на новому місці, інтегруючись до нового оточення. Це все провокує утворення нових векторів і напрямків діяльності, підсилює потребу в кооперації.

Налагодження/підтримка зв’язків з тими, хто виїхав

Водночас поява великої кількості українців за кордоном дає можливість комунікувати про Україну краще, залучати ресурси за кордоном та створювати міжнародні проєкти. Потенціал є в тому, щоб розвивати мережу українців за кордоном. Іноземці погано розуміють, що відбувається в Україні. А українці за кордоном є амбасадорами України. Важливою стає мова культурної дипломатії.

Є попит на представлення української культури за кордоном

Все більший запит на представлення сучасної культури та не тільки традиційної. Через тренд на українське з’являється багато контенту, зокрема, і такого, що може мати невелику мистецьку цінність. Водночас є потреба у проявленні нових людей в сфері - цьому помічними є створення просторів для творчих експериментів між молодими митцями (резиденції), формати для знайомства між собою (мережування для представників сфери, які переїхали, спільні перегляди тощо). Налагоджувати співпрацю низових ініціатив, незалежних артистів і інституцій. Наприклад, запрошувати діджеїв в культурні інституції, або давати можливість молодим митцям експериментувати. Це win-win і для митців, і для культурних інституцій, які шукають, якими ідеями наповнити простір, та як залучити нову аудиторію.

Корисно досліджувати фінансові моделі в культурі

Не всі проєкти можуть бути самоокупними апріорі. Варто починати думати, звідки, з яких джерел можуть взятися кошти для конкретного мого культурного чи мистецького проєкту.

Через вимушену втрату фізичного простору потрібно вчитися розвивати “цифрові”

Музейні колекції в NFT, освоєння віртуальної реальності Metaverse для популяризації культурного продукту тощо. Виклики війни можуть пришвидшити інтеграцію нових технологій та нових підходів в культурі.

З початку війни багато попередніх партнерств підтримали сталість культурних проєктів та інституцій

З перших днів війни міжнародні організації шукали українські проєкти. Знаходили радше тих, з ким комунікували попередньо та мали досвід співпраці, або тих, хто з перших днів був в контакті. Залежно від того, наскільки проєкти були на зв’язку із зовнішнім світом до війни, це прямо пропорційно впливало на їх сталість. Декому з учасників обговорення вдалося перевиконати план культурних проєктів на рік за півроку, тому що швидкість збільшилась та партнери були готові підтримувати український культурний продукт. Накопичений попередньо соціальний капітал, навички фандрейзингу, комунікація про свої проєкти та нетворкінг можуть якісно конвертуватися в забезпечення сталості культурних проєктів та інституцій. Багато культурних проєктів / інституцій і досі не комунікують про себе в онлайні або роблять це недостатньо. Скоріш за все через те, що це окрема навичка та ресурс, які не завжди є зараз в команді.

Стало простіше залучати артистів з-за кордону

На знак солідарності з Україною вони готові виступати на лояльних умовах та більш відкриті до комунікації та кооперації з українськими культурними проєктами.

З’являється більше різноманіття закордонних грантів

Кількість закордонних грантів збільшилася: через інтерес до українських культурних продуктів грантодавці в деяких випадках спрощують умови звітності, міжнародні гранти на культуру стали більшими за обсягами, з’явилися формати індивідуальної підтримки митців (наприклад, House of Europe). Однак разом із цим зріс і  конкурс на ці можливості.

Державні культурні інституції переживають кризу

Бюджетні кошти зараз перенаправлені на забезпечення армії, соціальних виплат, а культура залишається поза увагою. Зменшилася підтримка культури з боку держави загалом. Менеджери державних культурних інституцій стикаються із потребою швидкої адаптації, здобуття нових навичок роботи з написанням грантових заявок та інше. Разом із тим, як і в інших сегментах культурного сектору, є відтік кадрів з різних причин (мобілізація, вимушена міграція, низька оплата праці тощо). Для деяких державних культурних інституцій - це вирок.

Не закріплювати асоціацію “Україна-війна”

Зараз відчувається великий попит на український культурний продукт за кордоном саме через війну. Ці можливості варто використовувати для побудови контактів як всередині (колаборацій), так і з міжнародними партнерами.  Представники сектору задаються питанням як зробити так, щоб війна не була єдиною асоціацією з Україною. Також важливим питанням є те, що який контент ми можемо запропонувати зараз, щоб увага до української культури та мистецтва залишилась й після перемоги.

Повоєнний час - час можливостей

Після війни з’явиться потреба в майданчиках для осмислення, свободи від політики та обміну практиками. Війна підняла багато важливих питань щодо ідентичності українців. Одним із викликів є питання того, як діяти щодо спадщини й стратегії культури далі, як говорити про національні пріоритети. Одним із кроків може бути синхронізація і напрацювання маркерів всередині сектору про те, як говорити про сучасну українську культуру. І хоча є потреба у напрацюванні спільних векторів руху, ієрархічні структури вразливі. Тому бажаний результат - це децентралізована мережева організація культурних ініціатив, яка діє незалежно, але зі спільними цінностями.

В обговоренні взяли участь:

Ольга Дятел, співзасновниця агенції proto produkciia

Марічка Чічкова, музикантка, організаторка Свята Музики у Львові, менеджерка культурних проєктів

Ольга Бекенштейн, музична кураторка (Closer, Jam Factory), засновниця фестивалю Am I Jazz

В'ячеслав Бондаренко, культурний активіст, головний редактор журналу про культуру Донбасу Плюс-Мінус Нескінченність

Олександра Голобородько, менеджерка культури, спеціалізується на маркетингу театрів

Настя Іщенко, грантменеджерка в Linza agency.

Катерина Рай, кураторка, мистецтвознавиця, засновниця платформи цифрового мистецтва X-Platform

Анастасія Гайшенец, програмна менеджерка Українського Інституту

Іванна Скиба-Якубова, співзасновниця PR-агенції Bagels & Letters, волонтерка благодійного фонду «Харків з тобою».

Кирило Феоктістов, художник, графічний дизайнер, актор озвучки

Поліна Зубкова, комунікаторка проєктів у сфері академічної музики, Open Opera Ukraine

Вікторія Ярощук, проджект-менеджерка креативних проектів у благодійному фонді "Зірка". До 24.02 займались реконструкцією пам'яток архітектури. З початком повномасштабної війни - будівництвом домівок для людей, які втратили дах над головою

Євген Баль, мультидисциплінариний артист: актор і перформер (театр Дах, Театральний простір ТЕО), організатор в команді Гогольфесту з 2012 по 2016 рік, організатор і учасник перформативної групи P.L.O.T. при Музеї сучасного мистецтва Одеси. Музикант і сограйтер, засновник гурту Брати Баль. Організатор серії концертів одеської альтернативної сцени Муздвиж/Музрух

Анастасія Абашина, культурна менеджмерка, координаторка волонтерського руху

Ірина Прокоф’єва, перша програмна директорка Українського інституту при Міністерстві закордонних справ України (2018-2021). Фахівчиня з управління проєктами, організаційного розвитку та міжнародної співпраці. Експертка з оцінювання проєктів для УКФ та House of Europe.

Павло Бестужев, дизайнер, маркетолог, засновникcolab.com

Дар'я Куш, графічний дизайн, фото, продакшн. до війни - агенція Postmen та Postmen Production

Вікторія Вольська, менеджерка культурних ініціатив, зараз керує волонтерським штабом на базі молодіжного центру

Марина Тристан, художниця, авторка текстів, пісень та кліпів

Олена Джуріна, організовує публічні культурні заходи, воркшопи, перформанси. Співпрацює з творчим об’єднанням «Poroda» (м. Кривий Ріг)

Євген Скрипник, організатор рейвів, культактивіст зі Слов’янську, засновник музичної формації Shum Rave

Євгенія Стрижевська, кураторка Radio Jazz, засновниця Kyiv Music Days, викладачка КНУКІМ

Андрій В'ялець, музейна та пам'яткоохоронна діяльність

Катерина Іоніна, мисткиня

Ольга Кунцевська, відділ культури, міські івенти, культурні проєкти

Олександра Кривцова, розвиваю освітній стартап

Тата Савицька, 3D-моделювання, веду канал Мета Скарб та подкасти

Анастасія Смолянкіна Вокалістка, авторка пісень, вчителька співів, тренерка з ораторського мистецтва.

______

Матеріал підготувала команда платформи Навзаєм

Повернутись до колекції