PROсміття. Поможи собі сам

PROсміття. Поможи собі сам

374 11 хвилин хв. читання
11.05.2017

Хто відповідальний за сміття та яким чином можна впливати на макросміттєву проблему в країні.

Другий матеріал колекції PROсміття запрошує дослідити існуючі у світі моделі розподілу відповідальності за переробку відходів між державою, бізнесом та громадським сектором.  

Нинішня модель поводження з побутовими відходами в Україні — захоронення на сміттєзвалищах та полігонах — є не виправданою ні екологічно, ні економічно. Спроба ж народних депутатів ввести “зелений тариф” на спалення відходів без запровадження сортування сміття й відбору ресурсоцінних компонентів, за відсутності підприємств, на яких можливе екологічно безпечне спалювання твердих побутових відходів — свідчення того, що чиновники розуміють необхідність змін, але поки що так і не вийшли за рамки старої парадигми. Що ж можуть зробити влада, бізнес і громада для вирішення проблеми сміття?

Найперше — навчитися сприймати відходи як ресурс.

Reduce, reuse, recycle

Найбільш ефективна стратегія поводження з твердими побутовими відходами — Reduce, Reuse, Recycle. Цей простий, як усе геніальне, принцип передбачає мінімізацію споживання, повторне використання і переробку.

smittya

Кількість майбутнього сміття можна зменшити ще на стадії купівлі продукції, наприклад, відмовившись від поліетиленової упаковки чи паперових горняток — останні легко замінити на багаторазові типу KeepCup. Деякі речі, що летять у смітник, можна використати кілька разів — наприклад, скляну тару. Значну частину можна переробити, дещо навіть у домашніх умовах. Приміром, компостувати харчові відходи, отримуючи з них добриво для рослин. Те, що не можна повторно використати чи переробити в домашніх умовах, потрібно відсортувати — і делегувати подальшу переробку фахівцям.

Західна Європа, на яку ми звикли рівнятись, поступово рухається до циркулярної моделі поводження з побутовими відходами. За такої моделі сміття входить в економіку і розглядається як ресурс для виробництва нового товару. Поки що Європа орієнтується на переробку 60% відходів. Найближчим часом мають бути ухвалені нові норми, що піднімуть цей показник до 70%.

При такій моделі поводження з побутовими відходами спалювання — останній захід, до якого вдаються переробники. Він застосовується до залишкових відходів, коли вичерпано всі найбільш економічно вигідні механізми, безпечні для довкілля і людини. Простіше кажучи, спалюють сміття, яке не можна переробити, а викидати на звалище небажано. Таке залишкове сміття використовують як енергетичний ресурс – waste to energy. При спалюванні утворюються дим і газ, що підігрівають воду, яку можна використати для водного опалення будинків. Екологи негативно ставляться до функціонування сміттєспалювальних заводів, оскільки при спаленні сміття утворюються канцерогенні сполуки, які не вловлюються фільтрами. Тому спалювання сміття — компромісна практика, що не може домінувати у поводженні з відходами.

Циркулярна модель поводження з побутовими відходами неможлива без законодавчої бази, що впроваджує ієрархію поводження з відходами та контроль за дотриманням принципів сортування і переробки. Крім того, на законодавчому рівні має бути розподілена відповідальність за утворення, сортування і переробку, а також передбачена розширена відповідальність виробника.

 

#Новий термін: Еколономіка — підхід до бізнес-процесів, що базується на жорстких екологічних та етичних принципах та забезпечує сталість й комерційну вигоду. Термін запропоновано Емануелем Дрюоном, засновником відомої компанії з виробництва конвертів у Франції Pocheco, всі процеси якої відповідають суті терміну.

 

Контроль за сортуванням і переробкою відходів здійснюють як держава, так і громадський сектор.Проте основний контроль ― з боку незалежних недержавних асоціацій, що дозволяє мінімізувати корупційні ризики. Працюють фонди, з яких фінансуються інформаційні кампанії, навчальні програми, соціальна реклама, дизайн рішень для сортування. Коштом асоціації закуповуються антивандальні контейнери для сміття, за допомогою яких компанії-перевізники заготовлюють і продають відходи, отримуючи з продажів прибуток. При цьому договори з компаніями-перевізниками укладаються на вивезення сортованого, а не залишкового сміття, і за умови надання інформації про те, скільки яких відходів зібрано. Компанії дають дозвіл на аудит і контроль з боку представника асоціації.

 

Вартість прибирання

Один із принципів поводження зі сміттям – “забруднювач платить”. За фактом, забруднює людина. Але повністю покласти відповідальність за утворення відходів на громадян було б не зовсім правильно, тому витрати покладаються й на виробників, що виробляють потенційне сміття. Компанії-виробники мають збирати 30-50% своєї упаковки, в разі недотримання цієї норми вони сплачують штрафи. Це стимулює виробників якнайефективніше сортувати й збирати сміття.

smittya1

Утилізацію техніки, лампочок, батарейок фінансують виробники чи імпортери. Вони створюють незалежні асоціації розширеної відповідальності виробників. Ці організації також виділяють фінансування на збір, прийом, логістику і навіть переробку відходів. Наприклад, завод має сплатити в середньому 400 євро за переробку тонни батарейок. Це збитковий процес: можна видобути цінні речовини, але частину треба знешкоджувати, зокрема важкі метали. Для цього потрібне дороге крематорне спалювання чи реагенти. Виробники покривають ці витрати, закладаючи вартість утилізації в ціну батарейки. Але, якщо держава контролює процес, вартість утилізації не покладається повністю на громадян. Наприклад, у Польщі витрати діляться навпіл: половину вартості утилізації товару оплачує покупець, а половину виробник.

При цьому тарифи для населення суттєво відрізняються від українських. До прикладу, в Австрії населення сплачує за спалення тонни сміття 150 євро. Насправді це коштує 230 євро, але за рахунок збирання паперу громадянами і продажу його муніципалітетом частина вартості компенсується. За вивезення сміття з прибудинкової території родина в Європі сплачує 200-280 євро на рік. В Україні ж загравання з електоратом і небажання вдаватись до непопулярних заходів призводять до того, що населення платить за вивезення сміття далеку від ринкової ціну — близько 10 євро на рік. За вивезення контейнера сміття компанія-перевізник в Україні отримує в середньому 60-80 грн. Коштів на компенсацію ринкової вартості вивезення сміття в бюджеті не передбачено. Адекватні компанії просто не хочуть обслуговувати міста за таким тарифом, а ті, що погоджуються, часто виконують роботу недобросовісно. Поширена, зокрема, в Києві імітація роздільного збору відходів, коли перевізник скидає вже відсортоване громадянами сміття на одну купу й вивозить на звалище  – результат занадто низьких тарифів і відсутності стимулів для добросовісної роботи компаній-перевізників. І без підвищення вартості вивезення відходів з прибудинкових територій ситуація навряд зміниться.

 

Перероби тут все: Terracycle

Надихаючим прикладом рішення щодо поводження з побутовими відходами є діяльність американської компанії Terracycle, що базується у Трентоні, столиці штату Нью-Джерсі. Компанію заснували студенти Принстонського університету Том Сакі і Джон Бейєр у 2001 році. Вони придбали за 20 тисяч доларів щойно винайдену систему з переробки органічних відходів на біогумус, або ж рідке добриво. Відходи для переробки надавала університетська їдальня.

Засновникам вдалося залучити інвесторів. Не маючи грошей на створення власної пакувальної лінії, Сакі і Бейєр вирішили продавати добриво у використаних пластикових пляшках. Тару збирали школи й організації, яким Terracyclе виділяла пожертви. Вже скоро використовувати свою тару компанії дозволили такі монстри, як The Coca-Cola Company і PepsiCo.

З 2007 Terracycle розширила діяльність і тепер виготовляє наплічники, торби й пенали зі вторинної сировини. Крім того, тепер компанія переробляє майже все: від аерозольних спреїв до цигаркових фільтрів і пакетів з-під кави.

При цьому доступ до переробки мають звичайні люди. Частина програм переробки є платними, частина — безкоштовними завдяки залученню компаній-партнерів. Наприклад, безкоштовна програма з переробки упаковки продуктів для догляду за зубами торгівельної марки Colgate. У 2013  Forbes включив Тома Сакі до списку 30 найвизначніших соціальних підприємців світу. Успішний бізнес, що рятує планету і полегшує життя звичайним людям, починався з об’їдків університетської їдальні.

 

Україна: приклади для масштабування

В Україні є позитивні приклади співпраці громади, влади і бізнесу у питаннях поводження з побутовими відходами. Одним із них є Вінниця. Там вивезенням як сортованого, так і несортованого сміття займається компанія “ЕкоВін”. Компанія вивозить побутові відходи на єдине у місті сміттєзвалище, де є сортувальна лінія. Якщо люди погано відсортували сміття чи помилилися при сортуванні, перевізник усе одно забирає ці відходи спеціальною машиною для роздільного збору — навіть якщо розуміє, що частина сировини буде втрачена, а сортувальники матимуть зайвий клопіт. Це робиться в тому числі для того, щоб стимулювати людей до сортування сміття. Але це можливо за умови контролю якості роботи компанії-перевізника та інформування населення про необхідність сортування сміття.

У деяких містах ініціативу виявляє малий бізнес. Наприклад, в Ужгороді адміністрація провулку “Гірчичне зерно” — відреставрованого пасажу в центрі міста, де нині розташовані кафе і крамниці — з власної ініціативи облагородила розташований поряд муніципальний смітник. У 2013 команда проекту “Гірчичне зерно” на чолі з його ініціатором, місцевим бізнесменом Василем Дідичиним, оголосила для мешканців міста конкурс ідей на оформлення смітника з призовим фондом у розмірі 1000 гривень. Зараз на цьому місці — еко-смітник для роздільного збору сміття, перетворений на арт-об’єкт.

smittya2

Сміттєвий колапс змусив замислитись і львів’ян — там ініціативу виявили громада і бізнес. Зараз у місті триває соціальний експеримент Zero Waste Lviv. Акція передбачає об’єднання організаційних, регуляторних, фінансових та освітніх заходів, спрямованих на зменшення генерування та збільшення роздільного збору й переробки відходів. Днями до експерименту долучилась найбільша мережа ресторанів міста - «Холдинг емоцій «!FEST». До кав’ярні «Біля Діани», що на площі Ринок, звернулися представники міськради з пропозицією взяти участь в акції. Чиновники і ресторатори розробили проект зі зменшення продукування сміття у кав'ярні. У закладі запровадили сортування скла, паперу, пластикових кришечок та органічних відходів, а також відмовилися від пластикових горняток і цукру в стіках.

Ще один приклад співпраці бізнесу, громади і держави – освітній проект для шкіл #Сортую. Проект заснований організацією “Україна без сміття” і здійснюється за підтримки Фундації "Кока-Кола". Проект спрямований на те, щоб навчити учнів та вчителів роздільного збору сміття. Контейнери для роздільного збору сміття вже з’явились у школах Києва, Миколаєва, Хмельницького, деяких школах Житомирської і Херсонської областей та всіх школах Чернівців. Ідея проста: діти, яких навчили сортувати відходи сьогодні, створюватимуть все менше смітників завтра. Крім того, завдяки дітям до роздільного збору сміття долучаються дорослі — вчителі та батьки.

Надихає і Франківщина: настоятель храму Різдва Христового у селі Більшівці Василь Завірач три роки переконував селян сортувати побутові відходи. Дехто навіть глузував зі священника, проте в результаті половина мешканців села таки навчилася сортувати сміття, і навіть скаржилися отцю Василю на тих, хто не сортував. Екологічне бюро УГКЦ допомогло більшівцям отримати контейнери для роздільного збору побутових відходів. За першу партію відсортованих відходів село отримало 800 гривень – невеликі гроші, але за них селяни закупили партію саджанців яблунь. Це чудовий приклад того, як можна застосовувати наявні інструменти впливу на громаду – навіть якщо вони здаються дивними або настільки простими, що навіть не спадає на думку їх використати. Можна дискутувати про доцільність впливу церкви на громаду, але, якщо цей вплив є, чому б не використати його для вирішення соціально важливих проблем?

Україна звикла орієнтуватися на Захід, але причина успіху тамтешніх країн у боротьбі з побутовими відходами – не гроші і не секретні технології. Це – ставлення до сміття як до ресурсу, наявність політичної волі і законодавчої бази, грамотне інформування населення про необхідність сортування сміття, відповідальність виробників і адекватні тарифи на вивезення й переробку побутових відходів. А також довіра і співпраця громади, бізнесу і влади. Нічого, що було б неможливо в Україні — за умови, що кожен із нас готовий взяти на себе відповідальність щонайменше за власне сміття.

Практичні поради фестивальної промоції фільмів від американської експертки Тесси Мой

Украинский олигархический капитализм основан на монополии. Это значит, что вы имеете ренту от монополии. Рента – нечестная монополистическая прибыль, связанная с влиянием на государство. Если у вас есть эта рента, то вы стараетесь максимально остановить развитие, потому что развитие – это конкуренция, и вы можете потерять олигархический капитализм, который фиксирует монополию и тормозит развитие. Это и есть главная причина нашей бедности.