Другий матеріал колекції PROсміття запрошує дослідити існуючі у світі моделі розподілу відповідальності за переробку відходів між державою, бізнесом та громадським сектором.  

Нинішня модель поводження з побутовими відходами в Україні — захоронення на сміттєзвалищах та полігонах — є не виправданою ні екологічно, ні економічно. Спроба ж народних депутатів ввести “зелений тариф” на спалення відходів без запровадження сортування сміття й відбору ресурсоцінних компонентів, за відсутності підприємств, на яких можливе екологічно безпечне спалювання твердих побутових відходів — свідчення того, що чиновники розуміють необхідність змін, але поки що так і не вийшли за рамки старої парадигми. Що ж можуть зробити влада, бізнес і громада для вирішення проблеми сміття?

Найперше — навчитися сприймати відходи як ресурс.

Reduce, reuse, recycle

Найбільш ефективна стратегія поводження з твердими побутовими відходами — Reduce, Reuse, Recycle. Цей простий, як усе геніальне, принцип передбачає мінімізацію споживання, повторне використання і переробку.

Кількість майбутнього сміття можна зменшити ще на стадії купівлі продукції, наприклад, відмовившись від поліетиленової упаковки чи паперових горняток — останні легко замінити на багаторазові типу KeepCup. Деякі речі, що летять у смітник, можна використати кілька разів — наприклад, скляну тару. Значну частину можна переробити, дещо навіть у домашніх умовах. Приміром, компостувати харчові відходи, отримуючи з них добриво для рослин. Те, що не можна повторно використати чи переробити в домашніх умовах, потрібно відсортувати — і делегувати подальшу переробку фахівцям.

Західна Європа, на яку ми звикли рівнятись, поступово рухається до циркулярної моделі поводження з побутовими відходами. За такої моделі сміття входить в економіку і розглядається як ресурс для виробництва нового товару. Поки що Європа орієнтується на переробку 60% відходів. Найближчим часом мають бути ухвалені нові норми, що піднімуть цей показник до 70%.

При такій моделі поводження з побутовими відходами спалювання — останній захід, до якого вдаються переробники. Він застосовується до залишкових відходів, коли вичерпано всі найбільш економічно вигідні механізми, безпечні для довкілля і людини. Простіше кажучи, спалюють сміття, яке не можна переробити, а викидати на звалище небажано. Таке залишкове сміття використовують як енергетичний ресурс – waste to energy. При спалюванні утворюються дим і газ, що підігрівають воду, яку можна використати для водного опалення будинків. Екологи негативно ставляться до функціонування сміттєспалювальних заводів, оскільки при спаленні сміття утворюються канцерогенні сполуки, які не вловлюються фільтрами. Тому спалювання сміття — компромісна практика, що не може домінувати у поводженні з відходами.

Циркулярна модель поводження з побутовими відходами неможлива без законодавчої бази, що впроваджує ієрархію поводження з відходами та контроль за дотриманням принципів сортування і переробки. Крім того, на законодавчому рівні має бути розподілена відповідальність за утворення, сортування і переробку, а також передбачена розширена відповідальність виробника.

#Новий термін: Еколономіка — підхід до бізнес-процесів, що базується на жорстких екологічних та етичних принципах та забезпечує сталість й комерційну вигоду. Термін запропоновано Емануелем Дрюоном, засновником відомої компанії з виробництва конвертів у Франції Pocheco, всі процеси якої відповідають суті терміну.

Контроль за сортуванням і переробкою відходів здійснюють як держава, так і громадський сектор.Проте основний контроль ― з боку незалежних недержавних асоціацій, що дозволяє мінімізувати корупційні ризики. Працюють фонди, з яких фінансуються інформаційні кампанії, навчальні програми, соціальна реклама, дизайн рішень для сортування. Коштом асоціації закуповуються антивандальні контейнери для сміття, за допомогою яких компанії-перевізники заготовлюють і продають відходи, отримуючи з продажів прибуток. При цьому договори з компаніями-перевізниками укладаються на вивезення сортованого, а не залишкового сміття, і за умови надання інформації про те, скільки яких відходів зібрано. Компанії дають дозвіл на аудит і контроль з боку представника асоціації.

Вартість прибирання

Один із принципів поводження зі сміттям – “забруднювач платить”. За фактом, забруднює людина. Але повністю покласти відповідальність за утворення відходів на громадян було б не зовсім правильно, тому витрати покладаються й на виробників, що виробляють потенційне сміття. Компанії-виробники мають збирати 30-50% своєї упаковки, в разі недотримання цієї норми вони сплачують штрафи. Це стимулює виробників якнайефективніше сортувати й збирати сміття.

Утилізацію техніки, лампочок, батарейок фінансують виробники чи імпортери. Вони створюють незалежні асоціації розширеної відповідальності виробників. Ці організації також виділяють фінансування на збір, прийом, логістику і навіть переробку відходів. Наприклад, завод має сплатити в середньому 400 євро за переробку тонни батарейок. Це збитковий процес: можна видобути цінні речовини, але частину треба знешкоджувати, зокрема важкі метали. Для цього потрібне дороге крематорне спалювання чи реагенти. Виробники покривають ці витрати, закладаючи вартість утилізації в ціну батарейки. Але, якщо держава контролює процес, вартість утилізації не покладається повністю на громадян. Наприклад, у Польщі витрати діляться навпіл: половину вартості утилізації товару оплачує покупець, а половину виробник.

При цьому тарифи для населення суттєво відрізняються від українських. До прикладу, в Австрії населення сплачує за спалення тонни сміття 150 євро. Насправді це коштує 230 євро, але за рахунок збирання паперу громадянами і продажу його муніципалітетом частина вартості компенсується. За вивезення сміття з прибудинкової території родина в Європі сплачує 200-280 євро на рік. В Україні ж загравання з електоратом і небажання вдаватись до непопулярних заходів призводять до того, що населення платить за вивезення сміття далеку від ринкової ціну — близько 10 євро на рік. За вивезення контейнера сміття компанія-перевізник в Україні отримує в середньому 60-80 грн. Коштів на компенсацію ринкової вартості вивезення сміття в бюджеті не передбачено. Адекватні компанії просто не хочуть обслуговувати міста за таким тарифом, а ті, що погоджуються, часто виконують роботу недобросовісно. Поширена, зокрема, в Києві імітація роздільного збору відходів, коли перевізник скидає вже відсортоване громадянами сміття на одну купу й вивозить на звалище  – результат занадто низьких тарифів і відсутності стимулів для добросовісної роботи компаній-перевізників. І без підвищення вартості вивезення відходів з прибудинкових територій ситуація навряд зміниться.

Перероби тут все: Terracycle

Надихаючим прикладом рішення щодо поводження з побутовими відходами є діяльність американської компанії Terracycle, що базується у Трентоні, столиці штату Нью-Джерсі. Компанію заснували студенти Принстонського університету Том Сакі і Джон Бейєр у 2001 році. Вони придбали за 20 тисяч доларів щойно винайдену систему з переробки органічних відходів на біогумус, або ж рідке добриво. Відходи для переробки надавала університетська їдальня.

Засновникам вдалося залучити інвесторів. Не маючи грошей на створення власної пакувальної лінії, Сакі і Бейєр вирішили продавати добриво у використаних пластикових пляшках. Тару збирали школи й організації, яким Terracyclе виділяла пожертви. Вже скоро використовувати свою тару компанії дозволили такі монстри, як The Coca-Cola Company і PepsiCo.

З 2007 Terracycle розширила діяльність і тепер виготовляє наплічники, торби й пенали зі вторинної сировини. Крім того, тепер компанія переробляє майже все: від аерозольних спреїв до цигаркових фільтрів і пакетів з-під кави.

При цьому доступ до переробки мають звичайні люди. Частина програм переробки є платними, частина — безкоштовними завдяки залученню компаній-партнерів. Наприклад, безкоштовна програма з переробки упаковки продуктів для догляду за зубами торгівельної марки Colgate. У 2013  Forbes включив Тома Сакі до списку 30 найвизначніших соціальних підприємців світу. Успішний бізнес, що рятує планету і полегшує життя звичайним людям, починався з об’їдків університетської їдальні.

Україна: приклади для масштабування

В Україні є позитивні приклади співпраці громади, влади і бізнесу у питаннях поводження з побутовими відходами. Одним із них є Вінниця. Там вивезенням як сортованого, так і несортованого сміття займається компанія “ЕкоВін”. Компанія вивозить побутові відходи на єдине у місті сміттєзвалище, де є сортувальна лінія. Якщо люди погано відсортували сміття чи помилилися при сортуванні, перевізник усе одно забирає ці відходи спеціальною машиною для роздільного збору — навіть якщо розуміє, що частина сировини буде втрачена, а сортувальники матимуть зайвий клопіт. Це робиться в тому числі для того, щоб стимулювати людей до сортування сміття. Але це можливо за умови контролю якості роботи компанії-перевізника та інформування населення про необхідність сортування сміття.

У деяких містах ініціативу виявляє малий бізнес. Наприклад, в Ужгороді адміністрація провулку “Гірчичне зерно” — відреставрованого пасажу в центрі міста, де нині розташовані кафе і крамниці — з власної ініціативи облагородила розташований поряд муніципальний смітник. У 2013 команда проекту “Гірчичне зерно” на чолі з його ініціатором, місцевим бізнесменом Василем Дідичиним, оголосила для мешканців міста конкурс ідей на оформлення смітника з призовим фондом у розмірі 1000 гривень. Зараз на цьому місці — еко-смітник для роздільного збору сміття, перетворений на арт-об’єкт.

Сміттєвий колапс змусив замислитись і львів’ян — там ініціативу виявили громада і бізнес. Зараз у місті триває соціальний експеримент Zero Waste Lviv. Акція передбачає об’єднання організаційних, регуляторних, фінансових та освітніх заходів, спрямованих на зменшення генерування та збільшення роздільного збору й переробки відходів. Днями до експерименту долучилась найбільша мережа ресторанів міста - «Холдинг емоцій «!FEST». До кав’ярні «Біля Діани», що на площі Ринок, звернулися представники міськради з пропозицією взяти участь в акції. Чиновники і ресторатори розробили проект зі зменшення продукування сміття у кав'ярні. У закладі запровадили сортування скла, паперу, пластикових кришечок та органічних відходів, а також відмовилися від пластикових горняток і цукру в стіках.

Ще один приклад співпраці бізнесу, громади і держави – освітній проект для шкіл #Сортую. Проект заснований організацією “Україна без сміття” і здійснюється за підтримки Фундації "Кока-Кола". Проект спрямований на те, щоб навчити учнів та вчителів роздільного збору сміття. Контейнери для роздільного збору сміття вже з’явились у школах Києва, Миколаєва, Хмельницького, деяких школах Житомирської і Херсонської областей та всіх школах Чернівців. Ідея проста: діти, яких навчили сортувати відходи сьогодні, створюватимуть все менше смітників завтра. Крім того, завдяки дітям до роздільного збору сміття долучаються дорослі — вчителі та батьки.

Надихає і Франківщина: настоятель храму Різдва Христового у селі Більшівці Василь Завірач три роки переконував селян сортувати побутові відходи. Дехто навіть глузував зі священника, проте в результаті половина мешканців села таки навчилася сортувати сміття, і навіть скаржилися отцю Василю на тих, хто не сортував. Екологічне бюро УГКЦ допомогло більшівцям отримати контейнери для роздільного збору побутових відходів. За першу партію відсортованих відходів село отримало 800 гривень – невеликі гроші, але за них селяни закупили партію саджанців яблунь. Це чудовий приклад того, як можна застосовувати наявні інструменти впливу на громаду – навіть якщо вони здаються дивними або настільки простими, що навіть не спадає на думку їх використати. Можна дискутувати про доцільність впливу церкви на громаду, але, якщо цей вплив є, чому б не використати його для вирішення соціально важливих проблем?

Україна звикла орієнтуватися на Захід, але причина успіху тамтешніх країн у боротьбі з побутовими відходами – не гроші і не секретні технології. Це – ставлення до сміття як до ресурсу, наявність політичної волі і законодавчої бази, грамотне інформування населення про необхідність сортування сміття, відповідальність виробників і адекватні тарифи на вивезення й переробку побутових відходів. А також довіра і співпраця громади, бізнесу і влади. Нічого, що було б неможливо в Україні — за умови, що кожен із нас готовий взяти на себе відповідальність щонайменше за власне сміття.