Ше.Fest на Спільнокошті!

Сьогодні нарешті настав той день, коли Ше.Fest з’явився на Спільнокошті. Така подія для мене дуже символічна. Тому що аби робити гарну справу – треба робити гуртом. І хто в чому сильний. Хтось сильний в ідеї, запалі, креативі, бажанні йти і робити, а в когось є можливість бути доброчинцем. В нас зібралась команда, яка готова йти, робити, запалювати і об’єднуватись навколо постаті Шевченка. І ми це можемо робити виходячи з найскладніших ситуацій – як доказ – минулорічний фест, який відбувся попри те, що в кошторисі довелося різати нулі.

Свій блог я тут почну з того, що розкажу трохи про наш фестиваль, і про те, як він відбувся 2014 року.

Ідея події з’явилась під сценою Євромайдану, коли я чекала на Євгена Нищука, щоб взяти в нього інтерв’ю. Там я зустріла Євгена Їжака (фронтмен гурту «ТаРута»), який частенько підміняв свого тезку, часом навіть в найгарячіші дні. Але зараз не про те. З Їжаком зачепили тему Шевченка, що вже за місяць-другий – ювілей Шевченка, і як від відбудеться? Надії поклали на Майдан – що як тут відсвяткуємо, так воно і буде, бо ніхто ж крім майданівців за святкування річниці не візьметься.

Так і сталося. При втечі Януковача, коли Нищук став Міністром культури – нашвидкуруч почали організовувати святкування, і по щирості – вони були гарні, але все ж нашвидкоруч. На початку березня я подзвонила в Міністерство дізнатись, що ж буде на Шевченківські дні, там була сформована добротна програма, все в ній було гаразд, але мені чогось не вистачало.

А не вистачало мені тусовки. Музично-мистецько-літературної, і щоб то було в Моринцях. Тому я набрала телефон Сергія Позивайла (теперішній член оргкомітету Ше.Fest) і спила, чи не хотів би він організувати таку-то штуку. На що я отримала позитивну відповідь, після чого – понеслась.

Я поїхала в Моринці, зі своєю трирічною племінницею, там поспілкувалась з музейними працівниками – і вони мене не послали. То вже було добре. Далі було багато поїздок в село, де босим робив перші кроки Тарас. На третю поїздку я зустріла правильних місцевих, я би сказала – непересічних, які самі запалились ідеєю фестивалю, немов би то була справа їх життя.

Було купа розчарувань та глузливих погляді, недовіри та всього іншого, але фестиваль відбувся.

16 серпня 2014 року (перший день фестивалю Ше.Fest ) як притрушена бігала Моринцями і намагалась закрити своєю присутністю ту чи іншу дірку на локації фестивалю і думала «Ось мій найбільший провал в житті», допоки мене не смикнула Лариса Кочерга (на той момент начальник відділу культури в Звенигородській районній раді), її обличчя світилося і голос випромінював щирість: «Юлю, це прекрасно! Я вас вітаю – ви створили чудову подію!», я їй посміялась ледь не крізь сльози і сказала доволі грубо: «Не прикалуйтесь так жостко». Далі йшло ґрунтовне переконання, що все вдалося. По завершенню Першого всеукраїнського фестивалю Ше.Fest мій телефон розривався від низки дзвінків різних людей – від відвідувача до хедлайнера зі словами подяки та вітань.

І лише тоді я зрозуміла, що цю справу треба продовжувати.

Ось і вирішили продовжити її разом – і з вашою допомогою зокрема.

Цього року ми обрали дату 22 – 23 серпня. І цього року ми все ж хочемо більш глибино розкрити тему Шевченка, як художника. Теми, на яку треба фарби, пензлики, широкоформатний друк. Ідея є, макети є, художники є, площа для діяльності – дуже велика. Треба гроші.

Юлія Капшученко-Шумейко (організатор)