Балада про криницю у Моринцях

Нещодавно відвідувала Моринці і проходилась стежками фестивалю. Перевіряла на скільки готове село нас приняти до себе в гості 22 – 23 серпня.

Місце під наметове містечко ми оборали інше ше з весняної поїздки. Але йдучи в центр села Валерій (моринський організатор) запропонував мені пройтись яром – місцем, де минулого року було наметове містечко. Я кивну, чому б ні?

В яру є криничка, яка «годувала» водою всіх минулорічних фестивальщиків, зараз та криничка – порожня. «Невже таке буває?, - здивувалась я, - Ми випили минулого року всю воду?». На що він мені відповів, що загалом та криниця дуже вередлива, в ній не часто буває мокро: «Ймовірно минулого року ви заслужили, щоб тут була вода».

Я задумалась.

Це правда. Минулого року, в часи страшно посухи відвідувачі нашого фестивалю ледь не випадково почали таборуватись в яру біля криниці. Бог дав їм воду.

Цього року ше навесні ми обрали інше місце під табір, більш рівнинне, ближче до основних подій – там немає криниці. Мені цікаво, аби на місці нового наметового містечка таки була криниця – чи була б там вода? Питання риторичне )))

Зараз на Спільнокошті ми шукаємо таку собі «воду». І вона таки помаленьку капає. Тому хочу подякувати кожному, хто ділиться з нами своєю водою, я переконана, що карма штука дзеркальна – воно відіб’ється кожному в люстерко. З добавкою.

Юлія Капшученко-Шумейко, організатор