Чому унікальна праця “Історія кримських татар” В. Возгріна потрібна Україні

Варто почати з того, що поява книги “Історія кримських татар” в 4-х томах В. Є. Возгріна є непересічною подією. Абсолютно непересічним є те, що, справді, Валерій Возгрін, етнічний росіянин, який народився в Акмесджиті (Сімферополі), виріс і сформувався як особистість в Криму — вважав за свій обов’язок розказати правду про ганебні злочини Російської Імперії та Радянського Союзу стосовно кримських татар і Криму загалом.

Нам час від часу ставлять питання, чи можна довіряти авторові? Чи не зашкодить це незалежності та цілісності України? Правильні та важливі питання. В зв’язку з цим ми вирішили написати пост, в якому роз'яснюємо чому книга російського історика Валерія Возгріна, який народився і виріс в Криму, а згодом був професором кафедри історії Нового і новітнього часу Санкт-Петербурзького державного університету, є працею, якій український читач може довіряти і чому її важливо перекласти українською мовою.

Завдяки праці В. Возгріна українцям стануть зрозумілішими витоки сучасної окупації Криму, як то кажуть, звідки ростуть ноги. А все тягнеться ще від анексії Криму часів Катерини ІІ, з часів коли історія неодноразово свідомо переписувалась.

Цитата з книги:
“Яке блюзнірство! ...росіяни знищили те, що інші народи шанують, як святиню, перед чим інші люди побожно схиляються — пам’ятники мертвим. Річ у тім, що тут татарам завдали надзвичайно брутальних образ і наруги: їхні мечеті, мінарети, палаци, їхні лазні, їхні водогони та акведуки, їхні фонтани, та навіть їхні надгробні камені знищили, перетворили в руїни, зруйнували дощенту”. Без перебільшення чи спотворення істини. Йшлося саме про свідому наругу, про дійсно провокаційне блюзнірство, що його не лише мусульманин не здатен витримати, а й людина будь-якої віри, що має серце. Акція, яка проводилася одночасно на всій території Криму, мала єдину мету: образити мертвих, щоб змусити емігрувати живих”.

Для того, щоб пересвідчитись у позиції В. Возгріна наведемо декілька цитат із його інтерв’ю:
“Зараз двохмільйонне населення Криму — переважно приїжджі та їхні нащадки. Це люди, які не знали кримської традиційної культури й не бажали її знати. Вона була їм чужою, вони намагалися знищити те, що від неї залишилось після сталінської “культурної революції”. Зносили мечеті, а на місці кримських кипарисів саджали російські березки. Тож, стали перешкоджати поверненню кримських татар: руйнували їхні скромні хатини, грошей тоді не було, тому що на старих місцях не можна було продати житло за нормальну ціну. Спрацював закон економіки: коли більшість їде, ціна миттєво падає. Тобто вони в бідноті повертались, будували прості будиночки, а росіяни їх руйнували”.

А ось коментар у березні 2014 року:
“По-перше, українці в Києві та інших областях не націоналісти, а патріоти... По-друге, відбувається агресія (з боку РФ), а це вже неприйнятно…”

Джерело: https://bit.ly/34wHoQN

Наводимо уривки зі статті кримського оглядача Михайла Крилатова, яка допоможе розвіяти сумніви щодо поглядів та концепції праці В. Возгріна:
“На думку істориків, донедавна в кримській історіографії не було такої роботи, яку можна було б назвати універсальною і всеохоплюючою. Але тільки донедавна, тому що цього року вже вийшла чотиритомна «Історія кримських татар», відомого в світі скандинавіста Валерія Возгріна. За назвою вона — історія одного народу, але за змістом це — комплексна багатовікова історія Криму.

З приводу цієї всеосяжної, величезної за обсягом історичної праці деякі історики навіть говорили, що після її появи історія Криму від античності до середини ХХ століття закрита, вона викладена цілісно, системно, повно, додати туди можна тільки якісь окремості.

Росіян лякають прямі аналогії 1783-го і 2014-го
Як допитливий дослідник історії Криму Валерій Возгрін пройшов крізь терни і перешкоди. Після кожної роботи одні і ті ж проросійські структури звинувачували його в необ’єктивності. Після першої книги в 1997 році Верховна Рада Криму навіть направила у Російську академію наук, де тоді працював історик, лист, в якому депутати писали, що автор книги не достойний працювати в академії.
Після чотиритомної «Історії кримських татар» він знову почув нарікання від тих же «героїв». Але справа в тому, що така негативна оцінка — це найкраще свідчення об’єктивності книги, адже при написанні історії Криму не можна обійти роль російських загарбників у цій історії, а це криваві завойовницькі походи Ласси, Мініха, Суворова, це історія несправедливої анексії 1783-го, це дискримінація з боку Росії аж до жовтневої революції 1917 року, це репресії 1930-х років, і, нарешті, депортація 1944 року.
Уже в період Кримської автономії діячі проросійських організацій лякалися тих прямих аналогій утисків усіх інших національностей з боку росіян у сфері участі у владі, в освіті, в бізнесі, в культурі, в релігії. Але ці аналогії напрошувалися самі собою, оскільки і в Криму з 1991 до 2014 року всі головні сфери були зайняті росіянами і працювали в їхніх інтересах, що і призвело, зрештою, до анексії в 2014 році, а це вже пряма аналогія з 1783 роком, коли росіяни діяли такими ж методами військової сили, підкупу, обману і райдужних обіцянок, які були відразу ж і порушені.
Якесь «наукове співтовариство» Криму після виходу чотиритомника писало в Санкт-Петербург, що «вся робота Возгріна націлена на вирішення єдиного завдання: за всяку ціну обґрунтувати природну агресивність росіян як причину їхнього ворожого ставлення до кримських татар. Різноманітна історія Криму в творі В. Є. Возгріна зводиться виключно до протистояння кримських татар з Росією і росіянами, а нюанси взаємодії двох культур — до найпростіших схем насильницької русифікації та культурного придушення».
І цей висновок не спростовував, а тільки підтверджував істинність тверджень історика. Хіба Росія у всій історії Криму не була агресором, руйнівником культур багатьох національностей, хіба всі її дії не вели до геноциду кримських татар, і хіба не повне знищення кримських татар як народу переслідувала депортація, в ході якої загинули 46,2% народу? Валерій Возгрін, можливо, хоч і не вперше в історичній літературі, але чіткіше інших показав, що росіяни володіють «заданим комплексом ідей, які розкривають потенціал народу саме в експансії», «підсвідомим прагненням придушити інші, неросійські, сутності», а агресивні устремління росіян є «масовими і непереборними».
Російські організації в Криму, самі уражені татарофобією, звинувачували його, який розповів послідовно історію «підкорення» ними Криму, в русофобії. Але правда не може бути ніякою фобією. Так званий «конгрес російських громад Криму»... став вимагати «правової оцінки», «історичної експертизи». Але життя саме спростувало ці старання і розставило все на свої місця — Верховна Рада і Конгрес російських організацій зрадили свою країну і самі стали пособниками агресора, а потім знову задіяли дискримінацію кримських татар, українців та інших націй у всіх сферах — в участі в органах влади, в мові, в освіті.
Особливі сторінки дослідження, що стосуються 1944 року, коли татарофобія в Криму переросла в реальну політику, яка реалізувала себе в депортації. Возгрін пише: «Нічим іншим, крім сліпої ненависті до неросіян, неможливо пояснити такий густий заміс аморальності, таке моральне падіння російської діаспори в Криму навесні 1944 р.» (Том 4, стор. 234)...

Але якщо повторився 1944 рік, то повториться і 1954-й. Кримчани в це вірять”.
Михайло Крилатов, кримський оглядач
Джерело: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14428

Вклад Валерія Возгріна у розвиток історії Криму та кримських татар порівнюють із вкладом Ісмаїла Гаспринського. Чотиритомник “Історія кримських татар” є навігатором для молодих істориків, яким він заповідав продовжувати досліджувати історію киримли... і ці праці вже з’являються в Україні, а їх авторів можна назвати послідовниками В. Є. Возгріна. Під час круглого столу з істориками та представниками спільноти кримських татар ми плануємо узгодити уривки, які увійдуть до аудіокниги.