Кого надихнув Леонід Кантер #2
Засновниця та провідна тренерка Майстерні успішних комунікацій, журналістка Ганна Гавриш колись була студенткою Леоніда Кантера в театральному університеті ім. І.К. Карпенка-Карого. І отримала там у нього найцінніші уроки життя і фаху.
"Відчуваю, що я сповільнилася. Попри всю зовнішню активність, а її й справді чимало, всередині в'язке відчуття, що час перестав існувати. Таке бувало і раніше. А нині вже, певно, назавжди укоріниться. Час, якого не існує. Лише мить. І вона пронизана чуттям божественого.
Мій друг і вчитель Леонід Кантер називав це "богоспівтворчість". Коли живеш наповну кожну мить і твориш її в співзвуччі із силою всесвіту.В мене було кілька потужних вчителів за життя. Серед них - Льонька, мій університський педагог. Саме з його подачі на першому курсі театрального я стала продавати газети у вранішньому метро. Треба було встати о 4й ранку, щоб до 5ї доїхати на книжковий ринок Петрівка і закупити нові випуски, а до 6ї прочитати їх, скласти анонс і вивчити напам'ять, щоб у шумному вагоні переконати сонних пасажирів придбати газетку. Льоня сам так робив раніше, будучи студентом. Він каже, що це найскладніший виступ, навчишся тут - все інше буде легко. Я вірю. Мені 17, я в метро перекрикую вагон, вчуся виступати. Саме там, думаю, і зароджується в мені тренер з ораторського мистецтва
Ми на якійсь вечірній репетиції в універі. Льонька починає агітацію, закликає йти в похід на канікулах. Я - ЗА. Хай це буде піший похід селами Львівської області, гратимемо народну виставу "Коза". В мене головна роль, кози, власне. Але то символ стражденної України, яка воскресає, тому ок Під кінець вистави я своїм першим сопрано затягую "Ще не вмерли України...", чим вічно вводжу в ступор хлопців, які мають якось своїми голосами підлаштуватися до того. Звучить жахливо. Але глядачі щасливі, підспівують, руки на серця кладуть, душевненько. Льонька не вміє співати. Він вчиться. Скоро він вже влучає в ноти. Далі - ловить мелодії на раз. Він завжди досягає того, що хоче. На День незалежності доходимо до Львова і граємо виставу в Парку культури, де за випадком долі, я тепер прогулююся щодня, забираючи малу з садочка.
Ще за рік - нова ідея і новий похід. У Льоньки на кухні комплект табуретів, звичайних таких, з ДСП, страшненьких. Він каже, що класно оті табуретки з кухні взяти і віднести на 4 світових океани. Я не вірю своїм вухам. Але вірю його запалу. З ним можна і на край світу дійти, це точно. І дійшли. Ми - перший похід. А були ще потім три. Багато хто з ним дійшов. І не на один край світу, а на чотири. Не лишилося табуреток на кухні, всі рознесли по океанах. Наша спільна - на Атлантичний дивиться. І от раптом виявилося, що кордонів немає, вони лише в голові. А мрії - то їх треба іти і втілювати, а не на дивані валятися.
Було ще багато, про що хочеться говорити. І ще більше про що - мовчати. Бо миті значно цінніші за слова. Тепер дивлюся відео з Льонькою і чітко відчуваю, що час спинився. Лишилися миті. Такі насичені життям, по вінця сповнені любові. І я плачу від радості. Дякую за останній урок, вчителю."