Як минув наш перший експедиційний виїзд. Три дні в Наддніпрянському селі
До Олександрівки ми б ніколи, мабуть, не поїхали, якби нас не запросили.
Обираючи село, часто схиляєшся до виразнішої назви або шукаєш історичне село. Так ми з’їздили, наприклад, у Семигори на Київщині – там Іван Нечуй-Левицький оселив героїв своєї «Кайдашевої сім’ї».
Про Олександрівку ми знали рівно нічого, але наш приятель Влад Рудий просто взяв і запросив нас туди, а до запрошення додав папку із фото будинків на вулиці, де стоїть хата його баби і прабаби. А ми не довго думали й купили квитки до Олександрії, а звідти вже нас підвезли до села.
Село дуже гарно розташоване, і в ньому відчутне життя – попри те, що багато хатів пустують, все ж тут таких меншість. Олександрівка лежить на берегах великих ставків, вся в шовковиці і вишні, дозріває кукурудза, подвір’я у винограді і квітах. Снідали і вечеряли ми надворі під пташиний спів, годували кролів і песика Жучка, рвали на городі свіжий салат, переплутали спаржу з квасолею, Влад готував на сніданок кабачкові оладики та ту-таки спаржу-не-спаржу і приносив квіти у нашу кімнату, а його мама Наталя розповідала про автостоп Європою, рецепти справжніх масляних круасанів «як у Парижі», – одним словом, така була в нас дольче віта.
Але крім цього, звісно, цілими днями фотографували і розмовляли з людьми, і дещо зі сфотографованого покажемо вам.