Пишемо цей блог, повертаючись із Миколаївської області

Розкажемо, як закінчився для нас минулий рік і чим займаємося тепер.

В листопаді ми завершили велику експедицію Україною, трохи відпочили і зробили чорнову верстку книжки. Працювали над цим тиждень в Унівському монастирі. Це був чудовий час, і ми дуже вдячні братам-монахам, які нас там приймали.

З 2022 року ми були готові перейти до роботи над книжкою разом із видавництвом, але росія зіпсувала нам плани. Тоді ми стали думати, що робити зі сторінками Old khata project і з авдиторією, яка в нас уже була. Ми розуміли, що маємо зробити щось корисне для перемоги, але в нашому напрямку.

Так ми посиділи-подумали й вирішили, що наше майбутнє на найближчі пів року – це знову їздити селами. Але записувати історії та знімати вже не хати, а те, що пережили села у війні. Подали заявки на кілька фінансувань, отримали підтримку від European Cultural Foundation та від House of Europe і Lviv Media Forum, а також гроші від n-ost на техніку, і ось у нас уже знову з’явилася змога їздити в експедиції.

Цього разу фінансова підтримка дозволила нам орендувати авто, а наш друг погодився нас возити (насправді вже після минулорічної експедиції ми розуміли, що треба вчитися водити, а війна про це ще раз нагадала; в автошколу ми записалися, але посвідчення ще не отримали).

Так протягом травня – серпня ми об’їхали села в Чернігівській, Сумській, Київській та Миколаївській областях – ті села, які зачепила війна. Публікації з поїздок ви можете бачити, як і раніше, на наших сторінках у фейсбуку та інстаграмі. Ми хотіли поїхати у звільнені села Харківської області, але через постійні обстріли там на той час, коли планували поїздку, ми зробили інакше: знайшли людей з сіл Харківщини в Івано-Франківській області.

Пишемо цей блог дорогою назад, у місті Вознесенськ, де на початку березня росіян розбили і вигнали геть (але публікуємо, вже повернувшися з Миколаївщини додому). Були в біля Вознесенська, поблизу Баштанки, але східніше траси Миколаїв – Баштанка не заїздили. Ми прийняли рішення не їхати в регіони, де справді небезпечно, тому що для нашого проєкту це не настільки суттєво: ми не робимо новин з передової.

Ми додали нових форматів і тепер публікуємо не тільки короткі цитати й портрети людей і хатів, а довші історії та відео. І тепер ми також маємо тексти англійською – перекладає їх Роксолана Машкова. Зараз важливо продовжувати розповідати іноземній авдиторії про те, що пережили і переживають люди в Україні.

Ось такі новини. Більше про наше пересування і трохи бекстейджу публікуємо в інстаграм-сторіз, все решта можна знайти на сторінках. І книжка також обов’язково буде. Просто тепер вона матиме воєнний розділ.