Більшу частину життя я займався тим, що писав музику для реклами, кіно і телебачення; про світ благодійності я знав лише те, що філантропія – це справа дуже багатих людей.

У 2006 році мій батько Воррен Баффет віддав майже весь свій статок на благо суспільства. Окрім суттєвих пожертв різноманітним організаціям, він щедро профінансував діяльність трьох благодійних фондів, заснованих ним самим та моєю матір'ю. Цими фондами мали керувати Баффетти-молодші – тобто кожному з дітей дісталось по фонду.

Ми з дружиною усвідомили ще на початку нашої благодійницької діяльності, що існує так званий благодійний колоніалізм. Я помітив, що донорам подобається приходити на порятунок. Більшість з них, включаючи мене, не розуміють ситуацію на місцях і дуже мало знають про якісь певні проблеми, але чомусь впевнені, що зможуть їх вирішити.

Чого б не стосувались ті проблеми – чи то сільськогосподарських методів, чи то освітніх практик, чи то професійної підготовки або розвитку бізнесу, – все одно донори намагаються насаджувати свої рішення, не враховуючи культурні особливості чи соціальні норми, притаманні певному середовищу чи громаді.

У таких рішень часто бувають несподівані наслідки; наприклад, розповсюдження презервативів з метою попередити поширення СНІДу у кварталі, де працювали борделі, призвело до підвищення ціни на послугу незахищеного сексу.

Втім, непродумані рішення можуть призводити до значно серйозніших наслідків. Завдяки батькові я зміг потрапити до кіл, в яких ніколи не сподівався опинитися. На зборах благодійницьких фондів можна побачити, як державні керівники зустрічаються з інвестиційними менеджерами та лідерами корпорацій.

 Вони всі намагаються правою рукою вирішити проблеми, створені їх же лівою рукою.

Статистичні дані свідчать, що нерівність постійно зростає. В той же час, за даними Інституту урбаністики, некомерційний сектор продовжує розвиватись. У період з 2001 по 2011 рр. кількість некомерційних організацій у США збільшилась на 25%. Темпи зростання НКО зараз більші, ніж у сфері бізнесу та у владному секторі. Це гігантський бізнес, у якому зайнято понад 9,4 млн. людей, а обсяг річних пожертв у 2012 році перевищив 300 млрд. доларів – і це лише у Сполучених Штатах!

Благодійницька діяльність стала тим локомотивом, який частково вирівняв  поле гри, що спричинило суттєвий ріст у філантропічній сфері і уможливило все нові й нові зустрічі благодійників, нові семінари і ріст нових організацій.
Чим більше життів і громад руйнує система, яка створює величезне багатство для небагатьох, тим більш героїчний відтінок набуває заклик «віддати борги суспільству». Процес, що відбувається зараз, я назвав би «відмиванням совісті» – це коли людина, накопичивши значно більше, ніж потрібно для життя, почуває себе краще, пожертувавши трохи на благодійність.

Але такий стан справ лише зміцнює існуючу структуру нерівності. Заможні люди краще сплять, пожертувавши якусь дрібницю, у той час як інші ледь зводять кінці з кінцями. Після пожертви, яка піднімає настрій комусь із багатіїв, нічого не змінюється: десь в іншому місці хтось продовжує бути заручником системи, яка не забезпечує розквіт особистості, а навпаки, пригнічує її, забираючи у бідних можливість жити радісним і наповненим життям.

Чим більше людей залучено до роботи філантропічного сектору, тим поширенішими стають серед них такі ж принципи і підходи, які домінують у бізнесі. Мені часто доводиться чути питання «а який буде економічний ефект?» у ситуаціях, коли йдеться про полегшення людських страждань, неначе рентабельність інвестицій – то єдине мірило успіху.

Мікрокредитування і фінансова грамотність – що це таке? Люди будуть вчитися інтегруватися в нашу систему тотальної заборгованості та повернення боргів зі сплатою певних відсотків. Люди зможуть заробляти аж по $2 в день і зрештою потраплять до нашого світу товарів і послуг, які вони зможуть споживати. Але чи це все не є лише спробою нагодувати ненажерного монстра – споживання?

 Я не кажу, що потрібно покінчити з капіталізмом; я закликаю до гуманізму.

Досить часто можна почути: «От якби б у них було те, що ми маємо!» (тобто чиста вода, вільні ринки, доступ до системи охорони здоров’я, краща освіта, безпечні умови життя тощо). Так, це все важливо. Але жодне «благодійницьке» (я вже ненавиджу це слово) втручання не зможе повністю вирішити будь-яке з цих питань. Таке втручання лише відкладе вирішення проблем на невизначений час.

Ми з дружиною знаємо: у нас поки що немає відповіді на складні питання, але ми вміємо слухати. Ми вчимося і будемо продовжувати створювати і підтримувати умови для впровадження системних змін.

Настав час для нової операційної системи. Час не для благодійництва версії 2.0 або 3.0, а для працюючої системи, побудованої з нуля. Час для нового коду.

Ми переживаємо зараз кризу уяви. Альберт Ейнштейн сказав, що не можна вирішити проблему, якщо керуватись тими ж парадигмами, які призвели до цієї проблеми. Гроші фонду – то ризиковий капітал, який можна використати найкращим чином.

Наразі є люди, які демонструють приклади альтернативних способів життя у функціональному суспільстві, яке дійсно створює добробут для всіх (і я не маю на увазі під добробутом сам факт того, що ще більше людей отримає ще більше якихось речей).

Гроші потрібно витрачати на концепції, які зможуть знищити нинішні неефективні структури та системи, які перетворили майже весь світ на один величезний ринок. Чи є ознакою прогресу наявність Wi-Fi на розі кожної вулиці? Ні. Наявність прогресу буде очевидною, коли перестануть продавати в рабство тринадцятирічних дітей. Вічний двигун, який ґенерує бідність, працюватиме в повну силу весь той час, допоки багаті люди будуть погладжувати себе по голівці за поодинокі благодійні вчинки.

Це стара історія; нам усім доконче потрібна нова.

Пітер Баффет

– композитор і голова благодійницького фонду NoVo Foundation.

nytimes.com

Переклад: Інга Попеско