У сучасному надшвидкому темпі західної цивілізації на пізнання себе, роботу зі своїми емоціями майже не вистачає часу. «Стресостійкість» стала негласно обов’язковою частиною резюме для багатьох компаній, і тут, на жаль, більше йдеться про здатність придушувати почуття, ніж про здатність перебувати в гармонії з середовищем чи іншими людьми. З розвитком технологій кожен набув можливості висловитися – достатньо створити акаунт у соцмережі. Але чи відчуваємо ми себе почутими та зрозумілими? До того ж медіапростір лише підігріває і без того високий рівень агресії. То як дійти порозуміння з собою та іншими? Як спілкуватися так, щоб донести свою позицію і водночас не ранити почуття близьких, не посваритися з колегами на роботі чи сусідами, не стати жертвою стереотипів? Про методи Ненасильницької Комунікації «Велика Ідея» поспілкувалася з інтегральним психологом, едукологом, тренеркою з емоційного інтелекту Катериною Ясько.

- У зв’язку з сучасним суспільно-політичним становищем рівень агресії в українському суспільстві постійно зростає. Чи можна назвати метод Ненасильницькою Комунікації (ННК) можливим виходом з цієї ситуації?

- На моє переконання, це єдина альтернатива тому насиллю, вербальному та фізичному, яке існує в суспільстві. Напруга зростає і, очевидно, що вона буде зростати й далі. Людям стає все важче домовлятися. А відсутність здатності домовлятися – це одна з ознак ситуації, коли демократія не спрацьовує. Демократія – це не просто влада народу, це влада народу, який вміє чути один одного. Для того, щоб ми свідомо поставилися до питання єдності нашої країни, необхідно створювати соціальну тканину всередині неї. Ненасильницька Комунікація та й взагалі діалоги і медіація – це ті необхідні соціальні навички, які має розвивати кожен громадянин змалку, особливо в нашій країні.

- Чи не тому ви разом з іншими організаціями працювали над розробкою концепції Нової української школи?

- За останні два роки було вкладено багато зусиль у співпрацю з авторами Концепції і нового стандарту Нової української школи (зокрема, початкової ланки). Ми вважаємо, що закладання Ненасильницької Комунікації в реформу освіти, що базується на новому принципі педагогіки партнерства, є тим основоположним методом, який допоможе всім учасникам і стейкхолдерам цієї сфери – а це і батьки, і вчителі, і директори шкіл, автори підручників - знаходити спільну мову. Усім нам необхідно розвивати емоційну компетентність для того, щоб дітям змалку закладати здатність до самоемпатії, емпатії до інших, вміння вирішувати конфлікти мирним шляхом, а також працювати в командах.

- І тут ми закладаємо основу для майбутнього, але якщо ми говоримо про теперішнє, то в яких сферах іще ми можемо застосовувати методи Ненасильницької Комунікації?

- В усіх сферах. Наприклад, медицина. Бо якщо ми говоримо про партнерські стосунки між вчителем та учнем як основу Нової української школи, то те саме стосується й медицини. Пацієнт із об’єкта має перетворитися у відповідального та обізнаного суб’єкта. Для цього важливо будувати нові стосунки в медичній сфері на основі діалогу. Крім того, метод Ненасильницької Комунікації можна застосовувати в реформі державної служби і навіть у військовій сфері. Такі приклади є в Угорщині, де поліцію тренують в Ненасильницькому Комунікуванні. Навіть у спільнотах з високим рівнем насилля вербального насилля більше, ніж фізичного. Якщо ми дамо людям іще один інструмент, спосіб вирішувати конфлікти, це означатиме, що в них буде вибір. На жаль, на сьогодні цей вибір є мало в кого просто через недостатню компетентність та підготовку. Ці навички не тренуються.

- В історії українських протестів були спроби ненасильницької комунікації, які, як хтось може сказати, не дали очікуваного результату. Зокрема початок Майдану 2013 року…

- Не зовсім так. Наскільки мені відомо, в процесах на Майдані не брали участі професійні медіатори. Карла Плеснера, сертифікованого тренера Ненасильницької Комунікації з Данії, було запрошено вже на останніх фазах Майдану. Він тоді вперше приїхав до України і вже через рік разом з Оленою Ганцяк-Каськів створив громадську організацію Центр ненасильницького спілкування і примирення «Простір Гідності». Тепер він багато працює в Україні, як і його колеги, що приїжджають на запрошення Міжнародного інституту інтегрального розвитку та Простору емоційного розвитку «Empatia». Рух медіації і діалогів в Україні активізувався якраз після Майдану. Не можна сказати, що те, що відбувалося в першій фазі Майдану, було проявом Ненасильницької Комунікації, ймовірніше це можна назвати проявом ненасильницької громадянської непокори. Ненасильницька Комунікація передбачає, що ми зацікавлені у задовільнені наших потреб так само, як і в задовільнені потреб іншої людини. Це інша парадигма. Вступаючи у будь-яке спілкування, ми маємо певний намір – не просто довести, що «я маю рацію», а знайти порозуміння. Якщо б під час Майдану проводилося більше такої роботи, особливо у ті важкі часи, коли відбувалося протистояння між беркутівцями та майданівцями, наслідки могли б бути іншими.

- Щодо знаходження порозуміння. З розвитком сучасних технологій нам стало набагато простіше висловитися. Кожен може створити акаунти у соцмережах і говорити все, що забажає. Але чи не зникає у нас при цьому навичка слухати іншого?

- Безумовно, сам контакт з іншою людиною або висловлення власної думки не є проявом Ненасильницької Комунікації. Кількість наших контактів іще не свідчить про їх якість. Навіть більше, ми можемо побачити, скільки зараз у соцмережех досить гострих, важких для сприйняття коментарів та дискусій. Особливо ми це відчували під час інформаційної кампанії, яка передувала анексії Криму та війні на Сході України. І дотепер ми бачимо, скільки зруйновано родин через те, що люди просто не змогли порозумітися. Єдиною противагою пропаганди можуть бути діалоги на основі Ненасильницької Комунікації, коли люди, висловлюючи свою думку, не тільки готові чути думку іншої людини, але й здатні бачити реальні почуття і потреби за цими думками. Бо слова – це лише поверхневий прояв того, що насправді рухає нами. Сучасні медіаінструменти дуже успішні у плані маніпулювання нашою свідомістю і їхня ефективність та розповсюдженість буде тільки зростати. Це означає, що у певному сенсі наш розум не цілком буде нам належати доти, доки ми впускатимемо у свій інформаційний простір медіа, в яких журналісти не навчені Ненасильницькій Комунікації, і доки ми не навчимося відрізняти факти від емоційно забарвленої оцінки ситуації. Відновити розірвані зв’язки, навіть притримуючись різних політичних поглядів, ми зможемо лише коли навчимося розмовляти Мовою Життя (так Маршал Розенберг називав Ненасильницьку Комунікацію), тобто мовою загальнолюдських почуттів і потреб. Це я уже більше ділюся суттю методу Ненасильницької Комунікації.

- То в чому ж полягає його суть?

- Сам процес Ненасильницької Комунікації складається з чотирьох кроків.

Перший крок – це вміння відокремлювати факти від оціночних суджень. Індійський філософ Джідду Крішнамурті вважав спостереження без оцінювання найвищою формую мислення, на яку здатна людина. Споглядати без оцінювання – це найважче, що можна уявити, адже коли вмикається емоційна зарядженість, то ми майже не здатні дивитися на факти, як на факти, не трансформуючи їх у свої оціночні судження.

Другий крок – це вміння зрозуміти, що відбувається в мені. Це робиться через усвідомлення своїх почуттів, що підіймаються, коли сталося щось, що нам не сподобалося. Існують різні способи вираження суджень. Є судження моралістичні – «це неправильно», «так хороші люди не роблять» – і вони зазвичай більше сприяють створенню дистанції між людьми, ніж зв'язку. Інший вид – це ціннісні судження. Маршал Розенберг вважав, що єдиний спосіб виражати ціннісні судження – це говорити про свої почуття.

Третім кроком є виявлення потреби, задоволеної чи не задоволеної. Потреби є справжніми коренями наших почуттів. Коли ми відчуваємо фрустрованість або пригнічені якоюсь ситуацією, дуже важливо зрозуміти, чому це відбувається. І якщо ми перейдемо з парадигми «якась людина вчинила неправильно» до сприйняття «цієї миті була не задоволена та чи інша моя потреба, тому я відчуваю саме це» – ми маємо шанс звільнитися від емоційного рабства. Часто люди вважають, що причинами їхніх важких почуттів є інші люди. Насправді такими причинами є задоволені чи не задоволені потреби. Ці потреби – універсальні, починаючи від їжі та повітря і закінчуючи бажанням бути зрозумілим, почутим, потребою в увазі, комфорті, спокої, мирі. Якщо ми навчимося говорити мовою почуттів і потреб, а не мовою моралістичних суджень, це не просто стане способом вирішувати конфлікти, це привнесе у наше спілкування нову культуру сприйняття одне одного. Якщо ми здатні за одним столом говорити про те, що ми відчуваємо і які у нас є потреби, тоді вірогідність віднайдення спільного рішення зростає до 99%.

І останній четвертий крок – це звернення або прохання. Часто ми кажемо, що не так, але не мислимо конструктивно і не говоримо про те, що б ми хотіли змінити. Якщо людина глибинно засвоює ці чотири кроки і вміє робити припущення щодо можливих потреб та почуттів іншої людини, тобто побачити ситуацію очами – це і є емпатією.

Здається, це просто, але для того, щоб стати сертифікованим тренером із Ненасильницької Комунікації, потрібно пройти шлях від 5 до 10 років постійної практики і викладання методу. Ненасильницька Комунікація змінює мислення та впливає на всі сфери життя людини, стосунки стають більше взаємозбагачуючими і щасливішими.

- Наскільки сильною ви бачите сьогодні потребу в вивченні Ненасильницької Комунікації у нашому суспільстві?

- З 2015 року з нами пройшли тренінги з Ненасильницької Комунікації вже близько 3 тисяч людей. Після початку війни в Україні запит на альтернативу насиллю в усіх сферах життя зріс. Коли я тільки прочитала книгу Маршалла Розенберга, в мене була мрія – запросити в Україну тренера з ненасильницької комунікації. Це був 2012 рік, я закінчувала свою третю освіту як психолог, і тоді я не змогла зібрати групу навіть щоб покрити вартість білетів. На сьогодні тільки одноденні тренінги з Евою Рамбалою, які проходять раз на два місяці, збирають від 50 до 80 людей, практикуми – мінімум 20. А до нас приїжджають й інші тренери – з Німеччини, Бельгії. Ведеться велика робота і ми сподіваємося, що з часом і серед українців з’являться сертифіковані тренери.

Зліва направо: Ева Рамбала, Лілія Гриневич, Катерина Ясько

- Коли ви говорили про судження, зокрема моралістичні, мені це нагадало прояви традиційного суспільства. І можливо це й не так, але український інфопростір формує думку, що наше суспільство – доволі традиційне. Наскільки узагалі нам притаманні методи Ненасильницької Комунікації?

- Це стосується не тільки нашого суспільства. Це типові речі для багатьох інших суспільств, зокрема і західних. Є більш традиційно орієнтовані суспільства, є більш модерністські, але цей наш запит на Ненасильницьку Комунікацію є демонстрацією, що найбільш свідома частина громадськості виходить за рамки цього життя в обумовленій традиціями соціальній системі. Ми бачимо, де Захід, технології Стіва Джобса та Ілона Маска, а де ми. Такі технології не змогли б народитися з традиціоналістських поглядів. Такі інновації мають відбутися не тільки в технологічній сфері, а й в гуманітарній. Я глибоко переконана, що в Україну мають прийти прогресивні гуманістичні технології, щоб допомогти людям якомога швидше та ефективніше змінювати свідомість. Свобода і гідність не може виникнути у суто традиційному суспільстві, вони мають народитися з внутрішнього ресурсу, який з’являється в нас, коли ми починаємо шукати альтернативи чорно-білому світу.

В цьому контексті дуже важливою є дисципліна, яка називається психологією розвитку. На сьогодні цінності і стадії розвитку вивчені не тільки на колективному рівні. Завдяки роботі гарвардських вчених існують діагностичні інструменти, що дозволяють виміряти стадію розвитку конкретної людини. Щоб ми як суспільство стали більш зрілими, важливо, щоб в Україні виникли чи потрапили сюди з-за кордону такі гуманітарні технології, які дозволяють індивідам та спільнотам еволюціонувати. Мають також з’явитися люди, здатні супроводжувати особистісне і колективне зростання від стадії до стадії. І це, звісно, про освіту, як дитячу, так і концепцію навчання протягом усього життя. Якщо б ми як країна взяли ці методики за орієнтир, заклали в основу реформи освіти, думаю, це дало б суттєвий поштовх для розвитку свідомості.

- Зараз в медіапросторі часто з’являються ці нові терміни – навчання протягом усього життя, емоційний інтелект тощо. Як уникнути небезпеки, щоб це не перейшло лише у категорію чогось популярного, про що цікаво висловитися, але не впроваджувати у щоденні практики?

- Якби у нас були якісні діагностичні центри, відповідна школа психологів, що дозволяють заміряти базу та відслідковувати динаміку, тоді можна було б говорити про науково підтверджені дані. Наприклад, що у групи людей завдяки навчанню та практиці Ненасильницької Комунікації рівень емоційного інтелекту виріс з 50 балів до 120. Але, на жаль, потужної школи психодіагностів в Україні немає. Тому єдиний вихід – це просвітницька робота. Розвивати емоційний інтелект дуже важко. Людина має розуміти сенс цього. Зазвичай до цього приходять не через гарне спокійне життя, а через зіткнення з конфліктами, які неможливо ігнорувати. Або людина не хоче застосовувати насильницьких методів, але не знає інших. Для того, щоб мати гармонійні стосунки зі своїми дітьми, батьками, колегами, для того, щоб будувати організації, засновані не на ієрархічних традиційних принципах, а на засадах партнерства і чесного і взаємозбагачуючого зворотного зв’язку, потрібно в собі провести певну внутрішню роботу. Зазвичай проблеми у стосунках відбуваються через певні емоційні стани. І якщо ми хочемо змінювати стосунки, нам необхідно вміти управляти собою і комунікувати з людьми, враховуючи їхні почуття і потреби.

- І наскільки я розумію, тут ідеться про різні види стосунків – і міжособистісні, і робочі?

- Абсолютно. Є книга Фредеріка Лалу «Reinventing Organizations», в українському перекладі вона вийшла під назвою «Компанії Майбутнього».  Там описано феномен так званих «бірюзових» організацій (термін взятий з моделі рівнів розвитку свідомості Кена Уілбера), які дуже швидко ростуть, у них немає традиційних ієрархій, в яких усе побудовано на засадах партнерства та еволюції мети, високого рівня цілісності і самоорганізації. У багатьох із цих організацій метод Ненасильницької Комунікації вводиться як базовий тренінг. Окрім порталу Empatia.pro та соціальної роботи в Міжнародному інституті інтегрального розвитку, який веде просвітницьку роботу у сфері освіти, у нас є організація U-Integral, що консультує компанії і корпорації у сфері новітніх гуманітарних технологій, які дозволяють будувати організації на принципах партнерства, горизонтальних зв’язків, високого рівня самоорганізації, спільного усвідомлення мети і цілісності в усіх учасників.

- То яким ви бачите потенціал впровадження методу Ненасильницької Комунікації в українському суспільстві?

- Потенціал впровадження Ненасильницьких Комунікації в українському суспільстві пропорційний готовності громадян брати відповідальність за своє життя і жити в цій країні. Мені хочеться споглядати на це позитивно, тому що я бачу великий запит. З іншого боку, чи існує на сьогодні достатня здатність впровадити це у всі сфери життя – важко сказати. Необхідно будувати наш власний український людський ресурс тренерів і медіаторів, які будуть здатні навчати Ненасильницькій Комунікації і привносити її в усі сфери. Головною реформою, яка має відбутися в українському суспільстві, має стати реформа стосунків. Це стосується і сфери освіти, і охорони здоров’я, і соціальної сфери, і податкової сфери, держслужби і т. д. Якщо ми зможемо реформувати наші стосунки, ми зможемо будувати спільноти, які будуть збагачувати наше життя внутрішньо і як наслідок – матеріально. Якщо ми навчимося домовлятися – все небо наше, ми зможемо зробити дуже швидкий прорив.  

Фото надані Катериною Ясько