Президентка організації Ґараж Ґенґ Ірина Соловей під час «Форуму соціальних інвесторів» розповіла, як культура дарування впливає на все суспільство

Літо – це не тільки час для відпочинку і туризму. Команда Ґараж Ґенґ спростувала стереотипи «лінивої пори року», уже вдруге успішно провівши Форум сталості – розширений діалог між соціальними лідерами і стратегічними філантропами. Якщо минулого року захід відбувся у столиці, то цьогоріч його локацією став Івано-Франківськ, мешканців і гостей якого не менше за киян цікавило, як визначати свої ролі у процесі фондування, та як ефективно комунікувати людям із різних сфер під час краудфандингу.

Основною метою проекту було виявлення оптимальної траєкторії протікання процесу пізнання і взаємодії між громадянськими лідерами, освітніми інноваторами, креативними підприємцями, бізнес-активістами та державними управлінцями. Форум відкрився виступами чотирьох спікерів. Ірина Соловей, президентка організації Ґараж Ґенґ, поділилася результатами дослідження філантропії в Україні. Ірина Гуцул, директорка Української біржі благодійності, розповіла про можливості та виклики мобільної філантропії. Олена Каравай, співзасновниця ГО «Інша Освіта» презентувала кейс «Фахові спільноти практиків». Завершив день Юрій Филюк, ініціатор платформи «Тепле місто» та співзасновник мережі «23 ресторани», порівнявши моделі краудфандингу та краудінвестингу.

Велика Ідея уже публікувала статті, присвячені явищу стратегічної філантропії, а зараз розпочинає серію публікацій найцікавіших думок, зібраних під час цьогорічного «Форуму соціальних інвесторів». Пропонуємо вашій увазі перший конспект виступу «Як культура дарування впливає на все суспільство». Цей текст є особливо важливим для тих, хто хоче запустити свою кампанію збору коштів, прагне чи уже підтримує такі проекти, а також тим, хто досліджує тему краудфандингу в Україні.  

Ірина Соловей, президентка організації Ґараж Ґенґ

Ще з 2012 року Ґараж Ґенґ реалізує програму з розвитку культури дарування, в межах якої координує «Спільнокошт». Це перший український механізм краудфандингу, де люди можуть зібрати кошти для свого проекту чи долучитися до фінансування чужих ініціатив. Ми розглядаємо краудфандинг як елемент культури дарування. Це етичний обмін між людьми, який не виснажує соціальний капітал, не виснажує довіру в суспільстві, а навпаки працює таким способом, щоб зміцнювати цю довіру і за можливості – примножувати. Якщо ж говорити про «Спільнокошт» мовою даних, то це 187 успішних проектів, реалізованих за три роки, понад 12 млн гривень, зібраних на різноманітні ініціативи, та 25 000 унікальних доброчинців, які долучилися до фінансування. То хто ці доброчинці і яка їхня мотивація підтримки того чи іншого проекту?

Для того, щоб відповісти на це запитання, а також проаналізувати, як допомагати лідерам проектів ефективно взаємодіяти зі своєю спільнотою, ми ініціювали проект дослідження філантропії в Україні. Коли організації зростають, у них з’являється амбіція – масштабувати проекти. Деякі виклики з наших міст та регіонів є лінійними: як навчити, запустити якийсь продукт чи сервіс. Але також постають комплексні виклики, які можна вирішити, тільки об’єднавши гравців різних секторів. Ми пропонуємо залучати людей із 4 сфер: культури, освіти, підприємництва та аналітики даних. Якщо команда визначить свою нішу, вона зможе спеціалізуватися і працювати так, щоб її продукт став ресурсом для організації в сусідній сфері. І так само продукт організацій з інших сфер може стати ресурсом для вашої роботи. Наприклад, і у сфері соціального підприємництва, і в освітніх та інноваційних сферах нам обов’язково потрібна аналітика. Зараз ми будуємо всі свої продукти саме за цією схемою.

Дослідження проводилося двома етапами. Першим було опитування, в якому взяли участь 224 респонденти, що відповідали на запитання, які проекти вони підтримують, як часто, від чого залежать їхні рішення, тощо. На другому етапі проводилися глибині інтерв’ю, під час якого учасникам пропонували, зокрема, описати своє бачення філантропії. За результатами дослідження ми вивели 2 поведінкові стратегії: емпатійного або класичного та стратегічного філантропа. Крім того, була категорія нейтральних, що не схилялися чітко до жодного патерну. Чому взагалі виникла ця третя група? У нейтральної частини респондентів був конфлікт у відповідях, коли вони проявляли себе то як емпати, то як стратеги. Це також важливо враховувати соціальним лідерам, щоб розуміти, чому ті чи інші доброчинці в одному проекті поводяться як емпатійні філантропи, а в іншому – як стратегічні.

Якщо емпатійний підхід ґрунтований на емоційній мотивації, відчутті причетності до чогось важливого, то стратегічний передбачає схильність до більш аналітичного мислення – яку саме форму інвестиції обирає людина: знання, час, зв’язки чи кошти.

Стратегічні філантропи більше схильні фінансувати ті проекти, які надаються для відтворення – якщо модель можна реалізувати в іншому місці або навіть у іншій сфері. Наприклад, коли модель, що працює в сфері культури, можна перенести в освітній сегмент. Натомість для емпатійного філантропа важливо, щоб проект був втілений саме так, як його описували. 

Емпатійний філантроп будує відносини з позиції «я уможливлюю щось важливе» в контексті вертикальних стосунків. Благодійність він розуміє так: «У мене є щось, чого не вистачає цьому проекту, і я можу цим із ним поділитися». Натомість стратегічний філантроп вибудовує партнерські стосунки. Він готовий до діалогу, співтворчості, та співдії.

І для одного, і для іншого типу філантропів важливі такі чотири аспекти:

Самоуповнованження – це розуміння того, яку позицію ви займаєте щодо можливості підтримки проекту.

Спрямованність – це визначення того, куди саме спрямувати свою увагу. Оскільки зараз досить великий ринок пропозиції проектів, варто вміти обирати.

Стратегія – детально сформульоване уявлення, яким чином ви підтримуєте проект? А саме, яку суму виділяєте, які додаткові запитання хочете поставити, тощо.

Супервізія – оцінка результатів і наслідків підтримання проекту – самостійно чи за допомогою певних інструментів.

Ці аспекти потрібно відрефлексувати для здійснення поінформованої доброчинності.  


На перший погляд здається, якщо усі стануть стратегічними філантропами, то ми зможемо вирішити усі наявні системні проблеми. Але це помилковий висновок. Ці обидві фігури важливі, бо для будь-якої системи потрібен оптимізм та ентузіазм. І джерелом цього ентузіазму є емпатійні філантропи, які просто вірять у ваш проект, бо вважають його ціннісним. 

Нам потрібна настільки ж сильна класична філантропія, наскільки і стратегічна. Перші готові включатися у проект попри все, а другі – розробляти механізми тестування моделей. Варто саморефлексувати, щоб розуміти, яка форма філантропії для вас важливіша, щоб отримати сатисфакцію в етичності обміну.

Припустімо, ми розвиватимемо лише стратегічну філантропію. Тоді динаміка змін уповільниться. Нам потрібен час, щоб зрозуміти, які моделі ефективні, а також успішні приклади реалізації цих моделей. Залишиться тільки один тип проектів, лідерами яких будуть люди з досвідом, бажано багаторічним, які зможуть вести комунікацію на різних рівнях – з громадянами, владою, бізнесом. І дуже повільно з’являтимуться нові проекти. Чи підходить нам така швидкість змін? Зараз в Україні ведуться дебати, на яких вирішується, умовно кажучи, що нам потрібно – якісно чи швидко? І більшість тяжіє до того, що нам необхідно багато ініціатив, мовляв кількість перейде у якість. До речі, така стратегія спрацювала для відновлення Японії після Другої світової війни, коли підтримували всі проекти, сподіваючись, що спрацює якомога більше. Але ми живемо у 2017 році, у нас є технології та можливості розвивати обидва напрямки філантропії – і емпатійний, і стратегічний.

Основне запитання, на яке ми намагалися знайти відповідь упродовж дослідження – як стратегічні філантропи та соціальні лідери можуть взаємодіяти більш ефективно? Бачимо, що є філантропи, які хочуть вникати у суть проектів і таким чином здобувати знання, які потім можна буде застосувати в іншому місці чи сфері. І є соціальні лідери, які не завжди діють спонтанно, а замислюються, де в системі дисбаланс, як цей дисбаланс можна виправити не тільки власними силами, а й з урахуванням ресурсів системи.

Щоб віднайти конкретні інструменти налагодження зручної комунікації, ми запросили стратегічних філантропів і лідерів проектів на воркшоп ідей. На жаль, ми зрозуміли, що цей зв'язок дуже важко встановити, оскільки багато людей мало рефлексують про свою позицію щодо дій. Часто соціальні інноватори втілюють власне бачення того, що зараз є важливим. І коли стратегічний філантроп запитує їх, на чому ви базували свої рішення, чому ви впевнені, що ваш проект потрібен спільноті, їм важко відповісти.

Для того, щоб прийти до нового стану, коли підприємливі лідери і соціальні інвестори будуть готові взаємодіяти ефективно, в нашому середовищі не вистачає навчальних інструментів, які пропонують комплексні рольові моделі та інструменти мислення. Зрозумівши це, Ґараж Ґенґ розробив такий навчальний інструмент – метагру «Синергія», яка ігрофікує процес моделювання рішення з ненульовою сумою. Це кишеньковий набір для парної настільної гри у поїзді, літаку, коворкінку, хабах, тощо. Перемогою в цій грі є укладення між гравцями пакту, заснованого на поєднані інтересів та капіталів про рішення, що є одночасно привабливим для інвестицій та має суспільний ефект.

Крім того, кожен, хто зареєструється на платформі Велика Ідея, уже скоро зможе пройти тест і визначити, яким філантропом він є – емпатійним чи стратегічним. Фактично, це додаткове джерело знань для здійснення поінформованої доброчинності. А лідерам проектів варто пам’ятати, що краще працювати з обома типами філантропів, і обов’язково подбати про можливості, які дозволять їхнім добочинцям отримати сатисфакцію. Долучайтесь!

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Ідеї учасників, які дані збирати, якою буде башта, виникали та змінювалися майже щодня, а з ними змінювалися й вони самі, і моє бачення, і наші розмови. Але якою б не була башта, вона буде «їхньою». Це буде історія про село, яке нарешті привласнюється, тому що стає їм відоме, власноруч вивчене. Те, що ми знаємо, не може бути відчуженим.