Відверта розмова майстрів Павела Лозінського та Сергія Буковського про закулісся зйомок реального життя

Наскільки життєвими є документальні фільми? Питання, здавалося б, парадоксальне, адже цей жанр найближчий до реальності, як вона є. Але чи залишається ще щось «за кадром»? Велика Ідея разом з Міжнародним фестивалем документального кіно про права людини Docudays UA розкриває закулісся роботи у цій сфері і розпочинає серію щоп’ятничних публікацій найкращих записів кіномайстерні DOCU/КЛАС-2017. DOCU/КЛАС – це публічні діалоги відомих режисерів-документалістів, пристрасні розмови про монтаж фільмів та розповіді про активістські проекти. 

Перша гранично відверта розмова про непрості рішення режисерів документалістів, як зняти фільм, щоб не нашкодити ні героям, ні глядачам, що відбувається, коли знімаєш історії про своїх батьків і виносиш власне життя на екран – між світовими майстрами документалістики Сергієм Буковським та Павелом Лозінським.

image

Український документаліст Сергій Буковський

«Документальне кіно – це цинічна справа, як на мене, – говорить український кінорежисер, актор, автор багатьох документальних фільмів Сергій Буковський. – Навколо цього багато розмов та спекуляцій. Чи маніпулюємо ми людьми, змушуємо їх робити те, що хочемо отримати у підсумку?»

Натомість Павел Лозінський роздумує про те, чого люди хочуть від документального кіно. На його думку, це прагнення відвертої розмови, але не тільки між собою, а й із кимось третім, умовним «терапевтом», який би лікував словами. «Я хотів створити фільм, який би допомагав, і не міг його зробити некоректно, – ділиться власним досвідом польський документаліст. – Коли в процесі документального кіновиробництва постає ситуація чогось неможливого,тоді мусимо вигадувати щось нове. Інколи такі бар’єри допомагають мислити креативно. Я хотів створити фільм про медіацію під час сімейних розлучень. Про те, як умовні «воєнні дії» між партнерами завдяки медіатору зводяться зрештою до підписання мирного договору. І тільки одна пара погодилися знятися у такому фільмі. Через два роки я вже думав відмовитися від цієї ідеї. І саме тоді випадково зустрів знайому психотерапевта, яка порадила мені зняти фільм про її сферу діяльності. Зрештою, мені дуже сподобався цей метод «психодрами», хоча спочатку я не був певний, що це взагалі можливо». 

image

Польський режисер документального кіно Павел Лозінський

Цікаво, що у фільмографії обох режисерів є фільми не тільки про драматичні подекуди моменти життя інших людей, а й дуже особисті роботи про своїх близьких, а саме матерів. І вони не бояться про це говорити.

«Часто я починаю знімати якийсь фільм, коли не можу знайти відповіді на свої запитання в житті, – розповідає Павел Лозінський. – Так, наприклад, було з фільмом «Хімія». Моя мама захворіла на рак і я пішов з нею у відділення для онкохворих. Ми сиділи там і мовчали, бо не знали, як про це говорити. Але навколо нас люди розмовляли про це, і я вирішив прислухатися – можливо, це мене чогось навчить і навіть допоможе зняти фільм. Тож я почав знімати ще тоді, коли моя мама перебувала у цьому відділенні, але вона ніколи не хотіла дивитися цей фільм».

Про те, що стається з героями документальних фільмів після виходу їхніх історій на екран, чому режисери-документалісти інколи переходять у ігрове кіно і якими шляхами прийшли тепер уже знані майстри кіно-нон-фікшн у цю сферу – дивіться у першому відео DOCU/КЛАС «Говорять майстри: Павел Лозінський та Сергій Буковський».

image

Фото repor.to/popenko

 

Автор
ВЕЛИКА ІДЕЯ — платформа фінансування проектів через Спільнокошт / медіа соціальних інновацій

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Роберт Халф дослідив відмінності роботи представників різних поколінь на робочому місці. Директорів компаній запитували: «У якій із наведених сфер ви бачите найбільші відмінності серед співробітників вашої компанії різних поколінь?» 30% відповіли, що в навичках спілкування, 26% — адаптації до змін, 23% відповіли, що в технічних навичках. Тільки 7% відповіли, що люди різних поколінь не відрізняються в роботі.