Як запустити фестиваль із місією

Як запустити фестиваль із місією

199 2 хвилини хв. читання
16.02.2018

Чи може документальне кіно загоїти задавнені травми суспільства?

«Країна у політичній та економічній кризі. Суспільство надзвичайно розділене. Коли країна стала незалежною, у ній об’єдналися дуже різноманітні групи, але вони були не просто різними – вони були розділеними. Це надзвичайно зранене суспільство, оскільки в країні багато громад людей, що мають глибокі й серйозні травми. Країна наповнена людьми, які взагалі не вміють говорити. Протягом десятиліть вони не могли, боялися говорити, їх карали, якщо вони починали говорити. Вони знають, як удавати та брехати, тому що їх змушували це робити, але вони втратили навичку спілкування.  Тому вони нікому не довіряють. Вони не знають одне одного, зокрема тому, що не знають історії своєї країни. Вони не могли її вивчати та обговорювати, тому мають багато упереджень стосовно одне одного. Вони й самі себе не знають».

Насправді, це історія про М’янму. Розповідає її Іґор Блажевіч, засновник та директор одного з найбільших в Європі кінофестивалів про права людини One World. Останні п’ять років він працював у Бірмі і проводив курси компаративної політології для активістів. Але якщо не вказувати під час розповіді жодних власних назв, у цій моделі можна побачити не одну країну і не одне суспільство. Як можна зарадати цим людям? Документаліст переконаний – за допомогою мистецтва можна відрефлексувати колективні травми, які переживають громадяни:

«У певні моменти в певних країнах організація кінопоказів саме документального кіно, фестивалі про права людини часом виходять за межі просто фестивалю і певним чином повертаються до того, що Аристотель назвав роллю грецької трагедії. Місія серйозного мистецтва – приводити до катарсису. Це означає поставити аудиторію у ту ситуацію, коли театральна п’єса чи фільм, чи інший витвір мистецтва можуть вилікувати той біль, який відчувають люди, загоїти внутрішні рани».

Саме це спробував зробити Іґор Блажевіч у М’янмі – запустити фестиваль із місією. Це було складно. Після 50 років військової диктатури, коли країна здобула незалежність, був політичний попит на забуття усіх трагедій минулого. Здавалося, що розмови можуть призвести до нових конфліктів.

«Що натомість запропонували суспільству? Консюмеризм, споживацтво, – говорить документаліст.  – Ще не побудували дороги, не запрацювали лікарні та університети, а уже з’явилися торгові центри. А що у цей час транслювали телеканали? Програми були різними, але сюжет у них, здебільшого, повторювався один – є «поганий хлопець», який усіх кривдить, і у кінці історії приходить «хороший хлопець», який розправляється з першим. Єдиним виходом  з проблеми стало насилля – так суспільство почало організовуватися».

Варто зазначити, що раніше у М’янмі ніхто навіть не знімав документальних фільмів, тож кінофестиваль про права людини мав стати проривним у багатьох сенсах. Чим закінчилася історія і чи можливо взагалі одним фестивалем змінити долю країни – дивіться у DOCU/КЛАСі з Іґорем Блажевічем.

 
Фото  © repor.to/shuvayev

Автор
ВЕЛИКА ІДЕЯ — платформа фінансування проектів через Спільнокошт / медіа соціальних інновацій

Як різні фундаментальні аспекти реальності поглинають одні одних

Наша особиста гідність співзалежна з гідністю нашого оточення. Не можна бути гідним чи гідною окремо від усіх