Ханзі Фрайнахт: Що таке метамодернізм?

Ханзі Фрайнахт: Що таке метамодернізм?

8434 7 хвилин хв. читання
8.06.2018

... і як можна адаптувати політику до світу, який стає все більш складним?

Метамодернізм — філософія та погляд на життя, що відповідає діджиталізованій, постіндустріальній, глобалізованій епосі. Він може бути протипоставлений модерній і постмодерній філософіям.

Філософія модерну — це загальний механістичний, редукціоністський світогляд, який допоки є загальним, «мейнстримним» наративом, що викладається в школах і має більшість прихильників у західних суспільствах та інших розвинутих країнах. Модерний світогляд вперше розцвів із науковою революцією 17 століття (фізика Ньютона, філософія Декарта та науковий метод Френсіса Бекона). Цей світогляд стверджує, що фізика є основою реальності і що наука та раціональність здатні звільнити людей. Він пов'язаний з такими речами, як демократія, капіталізм, соціалізм та права людини. Він відповідає умовам життя індустріального суспільства у межах держави.

image
Сальвадор Далі “Геополітична дитина спостерігає за народженням нової людини” 1943

Філософія постмодерну — це критична концепція, що виросла з соціальних та гуманітарних наук протягом останнього століття і отримала міцну підтримку університетів та соціальних рухів останніми десятиліттями. Постмодернізм містить критичну позицію щодо знання та науки і стверджує, що людська свідомість захоплена владними структурами, несвідомими спонуканнями, когнітивними відхиленнями та довільними соціальними конструкціями. Ми зовсім не настільки раціональні, як ми думаємо. Отже, історія науки та прогресу не обов'язково є правдивою: з погляду пригнічених та слабких, прогрес цивілізації часто є лише трохи більшим, ніж експлуатація, димові завіси, виправдання та більш систематизований утиск. Постмодерна свідомість розвивається у пізніх модерних суспільствах, в яких мас-медіа та культурні відмінності часто викликають більше страждань у житті людей, ніж прямі економічні нерівності.

image
Енді Варгол “Бляшанки з супом Кэмпбел” 1962

Філософія метамодерну виходить на сцену лише тоді, коли Інтернет та соціальні медіа стали справді домінантними факторами в житті людей, і коли більшість із нас вже не бере безпосередньої участі у виробництві та розподілі промислових виробів. Це світогляд, що поєднує модерну віру в прогрес із постмодерною критикою. У результаті ми отримуємо погляд на реальність, в якій люди перебувають на довгому й складному шляху розвитку, рухаючись у напрямку до більшої складності та екзистенційної глибини. Метамодерна філософія — цілий світ ідей та припущень, які є контр-інтуїтивними як щодо модерних, так і до постмодерних ідей. Але оскільки модерні та постмодерні філософії стають все більш застарілими, ці метамодерні ідеї будуть розвиватися, вкорінюватися і поширюватися. Одного дня вони можуть посісти місце сучасної філософії.

image
Девід Торп "Роби те, що повинен зробити"



Модерні ідеї:

  • Віра в науку
  • Розвиток і прогрес
  • Демократія
  • Індивід
  • Меритократичний соціальний порядок
  • Людство може відновити природу чеснотою свого розуму 


Постмодерні ідеї:

  • Критичний підхід до всіх знань і науки
  • Недовіра до всіх великих наративів про «прогрес»
  • Акцент на символах та контекстах
  • Іронічна дистанція
  • Культури були утиснуті і зруйновані модерним суспільством
  • Виявляє несправедливість у «демократичних» суспільствах
  • Індивід створюється зв’язками
  • Мультикультурний порядок, в який включені слабкі
  • Людство знищило біосферу


Метамодерні ідеї:

  • Як ми можемо пожинати кращі частини двох інших?
  • Чи можемо ми створювати кращі процеси для особистого розвитку?
  • Чи можемо ми відтворити процеси, якими керується суспільство, на локальному та глобальному рівнях?
  • Чи можуть внутрішні виміри життя набути більш важливої ролі у суспільстві?
  • Як можуть модерні, постмодерні та домодерні люди продуктивно жити разом?
  • Як можна адаптувати політику до світу, який стає все більш складним? 
  • Яка унікальна роль людства в екосистемах природи?

 Ханзі Фрайнахт, «The Listening Society»

переклад Krolikowski Art  

 

Ханзі Фрайнахт — політичний філософ, історик і соціолог, автор «The Listening Society», а також майбутніх книг «Nordic Ideology» та «The 6 Hidden Patterns of World History». Більшість часу проводить на самоті у швейцарських Альпах (... а може й ні. Таємницю Ханзі Фрайнахта розкрито тут — ред.)
Як письменник Ханзі поєднує глибоке знання декількох наук і дисциплін та пропонує дорожні карти нашого часу і людського стану у його характерному доступному, поетичному та гумористичному стилі письма, кидаючи виклик читацькому погляду на себе та світ.
Ханзі Фрайнахт втілює значну частину метамодерної філософії і може розглядатися як уособлення цього напряму думки. Він видав широкий спектр оригінальних, релевантних та корисних ідей для людей усіх сфер життя. Ці ідеї допомагають вам отримати перевагу в новому політичному, економічному та культурному ландшафті цифрового постіндустріального суспільства.
Ви можете взаємодіяти з Ханзі Фрайнахт через http://metamoderna.org/, [email protected] та https://www.facebook.com/profile.php?id=100015149321507&fref=ts

 


 

"Найкращий спосіб передбачити майбутнє — це вигадати його"

 Алан Кей

Давайте подивимося на те, як Ханзі Фрайнахт виділяє основні модерні, постмодерні та метамодерні ідеї.

Справді, послідовний пошук істини і прагнення набути певної структури й порядку, притаманні модерним творам мистецтва, збігається з духом епохи. Демократичні, прогресивні лозунги і стратегії розвитку були невід’ємним складником того часу, задавали його ритм та створювали настрій. Бурхливий розвиток технологій та транспорту, освіти й культури приносив надію на те, що змінити світ на краще можливо. Наука стала для людства новою релігією, яка обіцяє дати відповіді на всі запитання і стерти «біли плями» як і з географічної мапи світу, так і з психологічної мапи людської свідомості. Підкорення космосу, медицина, яка зможе воскрешати людей, доступна для всіх освіта, новий світовий порядок і, як наслідок всього цього, — утопія для всього людства. Модерністське мислення передбачало, що для досягнення утопії можна застосовувати будь-які радикальні дії. В результаті до влади прийшли ультрарадикальні політичні сили: комуністичні, фашистські і навіть націонал-соціалістичні. Засновник футуризму Філіппо Марінетті водночас є одним із засновників та ідеологів фашизму. Окрім науково-технологічного прогресу та мрії про утопію, модерн подарував людству дві світові війни.

image
Ель Лисицький “Клином червоним бий білих“ 1920

Постмодерні ідеї, викладені Ханзі, можуть нагадати нам пост-травматичний синдром (PTSD). Це травма людини, яка пройшла крізь війну і жахи тоталітаризму та не хоче повторювати цей досвід. Тому постмодерна людина вже не вірить балачкам про прогрес, вона бачить існуючу несправедливість в суспільстві, яку модерністи не змогли виправити попри всі декларативні обіцянки, та… дистанціюється від реальності. Знаходить собі раду по-різному: іронізуючи, нівелюючи, дивлячись із недовірою та критично, висловлюючи себе відповідно до контексту. Людська свідомість ескапічно ховається в пошуку відмінностей, символічних зв’язків, множині переплетених всесвітів, жодний з яких не є справжнім, оскільки населений симулякрами. Дистопічний настрій відмовляє майбутньму в його оптимістичному прояві, декларуючи новий, песимістичний лозунг: «No future». Утім, постмодернізм намагається виконати завдання, що залишилися невиконаними після модернізму. Постколоніальні та постструктуралістські практики наповнюють світ кольоровими різноманітними формами і мультикультурними явищами. Суспільство постіндустріальної епохи вибухає яскравими телешоу та вуличною культурою, нівельованою дистанцію між високим і низьким та пошуком власної ідентичності в цьому контексті.

image
Дем'єн Герст “Фізична неможливість смерті у свідомості когось живого” 1991

І ось метамодерні ідеї, викладені перед нами як запитання… Ці питання нагадують зустріч двох героїв, які намагаються збагнути, що їм робити зі старим світом, який вони отримали у спадщину. На нашу думку, найбільша цінність нового дискурсу полягає в тому, що це медіація дискусії про те, чим саме є сьогодення.

Як конструктивно використати скарби, що залишилися нам від минулого покоління? Як зрозуміти, що є мотлох, а що — скарб? Що робити з відродженням модерних стратегій, які саме постмодерні практики мають залишитись у новому світі? Відповідь нагадує загадку — і те, й інше, і водночас ніщо з вищезазначеного. Але нічого загадкового тут немає: умови сучасної реальності мають занадто унікальний характер, щоб стратегії минулого функціонували продуктивно; втім, хіба існує на світі щось абсолютно нове? Хіба це не час відкривати нові землі на місці старих? І поки ми коливаємось між щирістю та критичністю, між романтикою та наукою, між внутрішньою та зовнішньою екосистемами, сміливі ставлять питання про те, яким буде наше майбутнє. І саме завдяки цим запитанням знаходять відповіді, які допомагають рухатись далі.

image
Девід Торп “Пілігріми” 1999

 

Дискусія про ресурсність та адаптивність команд, проведена Go BiGGGA!, розкрила інструменти підтримки життєстійкості, вплив ментального здоров'я на продуктивність і стратегічні підходи до адаптації в умовах змін.

Анонімість отруїла цивільний дискурс, уможлививши хакерство та кіберзалякування, перетворивши електронний лист у спам. Недостатня безпека інтернету дозволила певним російським суб’єктам тепер проникнути й у американський демократичний процес.