* Освітній експеримент – некомерційна платформа, яка об’єднує батьків, дітей, вчителів, що експериментують з освітою в усіх її формах – чи то в традиційній, альтернативній, приватній школі або при сімейному навчанні.  Ключові принципи взаємодії ОЕ:  спів-творчість – кожен творить свій шматок та додає його до спільного продукту; горизонтальність – рівноправність та спільно-відповідальність; задоволення – без нього ми не приймаємо в команду та можемо виходити в будь-який момент; неприбутковість – власними силами і без краплі фінансового інтересу.

Принцип «дві ноги»

Для кожного учасника кемпу його програма стала дійсно особливою та унікальною, адже головними правилами участі у запропонованих активностях були два: «співтворчість» і «дві ноги» – можливість вільного переміщення усією територією і самостійного вибору цікавої для себе діяльності (відвідування майстер-класів, спілкування чи просто прогулянки). Причому ці два принципи однаково поширювались як на дорослих, так і на дітей, що мали такі ж рівні права і широкий вибір активностей. Кожного дня у визначеному місці вивішувалась програма заходів на день на двох щільно розписаних плакатах, окремо для дорослих і дітей.

Але синкретизм, звичайно, не виключався. Майстер-класи дитячої частини часом були настільки привабливими, що частина дорослих теж до них долучалась. Чудовим рішенням організаторів, як на мене, була можливість дітей проводити майстер-класи і виступати самим у ролі спікерів як для дитячої, так і для дорослої програм.

Усі активності для дорослих проводились у різних локаціях: у клубі на галявині, у двох величезних  наметах, в яких можна було сидіти і навіть лежати на карематах разом із дітьми, слухаючи спікерів, а також у вистеленому духмяним сіном "кіносараї", неформатність і колорит якого створювали особливу атмосферу будь-якій презентації чи перегляду відео. Уся програма щоранку обговорювалась на спільному колі, де спікери мали можливість розповісти учасникам про свої майстер-класи, а учасники – визначитись із пріоритетами.

Мій освітній маршрут виявився доволі строкатим: домашнє навчання, альтернативна освіта, відновні практики,  профілактика вигорання і медіація, ненасильницьке спілкування, психологічний вік людей та особливості створення ефективного освітнього середовища.

День 1: Відпочинок та знайомство

Попри те, що на перший день було призначено заїзд на хутір і розбиття наметового містечка на узліссі (а отже, ніяких серйозних активностей не планувалось), саме цього дня відбулись дві дуже важливі речі. Це спільний 3-годинний переїзд на автобусі більшої частини учасників з Києва до Обирку, під час якого всі встигли перезнайомитись між собою та поспілкуватись. Друга – це «кола знайомств», які провели експерти ГО “Інститут миру і порозуміння” Альона Горова і Роман Коваль. Таке позитивне налаштування спрацювало як камертон, зарядивши гарним настроєм та зорієнтувавши на формат наступного тижня у кемпі. 

День 2: Як жити в школі

Першою родзинкою другого дня для мене став воркшоп «Культура активізму та взаємопідтримки. Профілактика емоційного виснаження, втоми та вигорання», який провела команда «Центру еволюції спільнот». Продемонструвавши кілька практичних вправ, за допомогою яких можна досить точно і швидко діагностувати власний емоційний стан, тренери провели фасилітаційну майстерню, поділившись власними варіантами поповнення «ресурсного стану».

Другою особливістю став майстер-клас Світлани Фір для дітей, на який я потрапила випадково – діти досліджували особливості звучання різних інструментів.

З обіду і до вечірнього слоту програми учасники мали вибір: піти на сієсту чи долучитись до цікавого дійства виготовлення барабанів, що проходило прямо на альтанці. Бажаючих робити барабани виявилось дуже багато!

У вечірньому слоті активності проходили відразу у двох паралельних блоках: перший проводився у клубі на узліссі і включав «Найкращі вчительські практики» та «Доповнення школи (обговорення позашкільних ініціатив – проектів iWonder, JAMM, Українська академія лідерства, “Компола”, “Відкривай Україну”)». Втім, потрапити туди мені не вдалось, оскільки саме в цей час у другому блоці я проводила власний майстер-клас. Разом з батьками ми обговорювали та тестували інструменти й методики, за допомогою яких сьогодні можна розвивати критичне і креативне мислення.

Але не тільки мозок учасників працював у підвищеному ритмі – між заходами вечірньої програми було заплановано півгодинну перерву, під час якої Олена Арбузна навчала усіх бажаючих запальному танцю Зумба. Завершився перший насичений день спільною ватрою.

День 3: Загальна дитяча психологія. Дошколята.

Третій день кемпу був присвячений психології дитинства. Про важливі потреби дитини від 0 до 7 років, соціалізацію та шкідливі батьківські стереотипи розповіла тренер і мама 3-х дітей Світлана Кіка. Кілька цитат, які я записала:

- «Перші 40 днів життя основна потреба дитини – це мама. Це час, який вони мають провести максимально близько»;

- «Встигнути все – неможливо. Але багато жінок через свій перфекціонізм відчувають постійну провину, бо вони не встигають зробити всього»;

- «Втома виникає не від великої кількості справ, а від тривожності і багатьох думок одночасно»;

- «Основна потреба дитини до 7 років – гратись, а не вчитись, але батьки і цю потребу використовують для своїх амбіцій, намагаючись підсунути дитині навчання в ігровій формі».

Наступний за моїм індивідуальним розкладом – «Психологічний вік батьків» Анни Валенси. Говорили про моделі поведінки, які діти копіюють у батьків і несуть із собою у доросле життя. Вразила точністю характеристика підліткового віку і концепція психологічного віку людей і спільнот (до речі, на платформі ВУМ є відповідний курс). Сподобалась цитата пані Анни: «Найкраще, що ми можемо зробити для наших дітей – це бути щасливими».

Продовжуючи цю думку решту дня я присвятила не навчанню, а прогулянці лісом та малюванню на дитячому майстер-класі від художниці та мами 3-х дітей Наталі Крячек.

Поки ми малювали, довкола нас кілька разів пронеслись із металошукачами дві команди шукачів скарбів і одна знімальна група підлітків, що працювали над кіно-завданнями Світлани Погасій із Kidsmoviefest.

День 4: Сімейна освіта. Хоумскулінг

Цей день став для мене справжнім відкриттям. Під час ранкового слоту на сесії з обговорення домашнього навчання чотири мами поділились своїми історіями переходу на освіту вдома: труднощами, радощами і лайфхаками, які допомагають мотивувати дітей і робити їх навчання цікавим. За кожною історією – дитяча доля, непростий і часом болючий шлях, що змусив родину на певному етапі прийняти кардинальне рішення забрати дитину зі школи. Основною причиною під час обговорення називались заскорузлість шкільної системи, її архаїчність та спрямованість на формування стандартного гвинтика соцзамовлення – саме те, що на думку батьків, ламає дітей, відбиває в них інтерес до навчання та будь-яку ініціативність поза межами програми.

Як з’ясувалось, на сьогодні в Україні є кілька можливостей для навчання вдома, найпоширеніші – екстернат і дистанційна освіта. Так, наприклад, батьки, що не задоволені якістю навчання у школі, мають повне право перевести дитину на дистанційну форму, зарахувавши до однієї зі шкіл, що підтримують відповідний формат (повний перелік таких шкіл вказано у спеціально створених фейсбук-спільнотах «Дистанційна освіта в Україні» та «Київські хоумскулери/анскулери/сімейні та альтернативні школи»).

Відкриттям дня стало явище «розшколювання»: процес адаптації дитини після навчання у школі, її повернення до нормального стану. Виявляється, шкільна система іноді настільки глибоко ламає психіку дитини, пригнічуючи її мотивацію та пізнавальні інтереси, що необхідно виділити спеціальний час тиші і відпочинку, коли батьки мають утримуватись від бажання одразу наповнити дитину знаннями, але створити сприятливу атмосферу, в якій їй захочеться навчатися самій. Втім, як виявляється, щоб піти на такий крок, багатьом батькам потрібно «розшколити» спочатку свою свідомість – зрозуміти справжні потреби дитини і виходити саме з них, а не зі штампів та зобов’язань, нав’язаних свого часу системою.

День 5: Найкращі практики альтернативних шкіл

Які особливості функціонування в Україні альтернативних шкіл? Чому вартість навчання у приватних школах може змінитись, якщо законодавчо буде утверджено принцип «гроші ходять за дитиною», і як це вплине на якість української освіти? Як альтернативним школам вдається (чи не вдається) упроваджувати такі освітні інновації як пряма демократія, різновікові групи учнів, вільне відвідування, індивідуальні траєкторії навчання та неповний тиждень? Ці питання стали основним предметом обговорення під час панельної дискусії, на яку було запрошено представників альтернативних закладів  Беркошко, Квінта, Кітерра, Соняшник, які презентували свій досвід. Стисло наведу підхід у Беркошко, яким поділилась Валентина Мержиєвська, одна із співзасновниць закладу: навчання три дні на тиждень, можливість вибору предметів, креативний підхід до викладання. Вразили своїм емпатійним підходом до учнів і методиками занурення у навчальний матеріал вальдорфські школи.

Дуже цікавий майстер-клас із ТРВЗ (рос. ТРИЗ – «теория решения изобретательских задач») у другій половині дня провела Аліна Закревська. Розповівши про задачний підхід, алгоритми пошуку ІКР (ідеального кінцевого результату) та методику роботи з дев’ятигранником для формування системного мислення, пані Аліна поділилась власним досвідом роботи з дітьми щодо розвитку їхньої креативності та попрактикувалась із присутніми у вирішенні винахідницьких задач.

Завершився день переглядом кінострічки «Експериментатор» про відомого психолога Стенлі Мілграма та детективною грою від Олени Арбузної, захопившись якою, азартні обирківські експериментатори загрались далеко за північ.

День 6: Як створити власну школу

Шостий день, попри вітер і значне похолодання, пройшов насичено і цікаво.

Дорослі весь ранок серйозно обговорювали юридичні аспекти створення альтернативних шкіл, а також дискутували щодо «вовчих ям» – дисципліни та мотивації у навчанні та можливих небезпек на шляху утворення молодої школи. Одного лише ентузіазму і навіть готового до праці колективу може бути недостатньо для того, щоб нова школа стала успішним проектом. Заснована батьками як сімейна (чи альтернативна або приватна) для власних дітей, молода школа зазвичай стикається з цілою низкою проблем, з-поміж яких як фінансові та юридичні (грамотне юридичне оформлення, бізнес-план, оренда приміщення та логістика тощо), так і психологічні (конфлікти, можливі розбіжності у цінностях співзасновників, відсутність мотивації до навчання у дітей тощо). Про власний досвід подолання таких проблем розповіли Валентина Мержиєвська (Беркошко), Євген Лапін («Скворечник») та Євген Матвєєв («Соняшник»).

Про створення оптимальних освітніх просторів і способи обладнання орендованих приміщень під навчальні потреби розповіла Марина Нечипоренко, вчитель і куратор середньої ланки у вальдорфській школі КВІНТА.

У вечірньому слоті речниця EdCampUkraine Ірина Міньківська розповіла про ще один незвичний освітній кемп – інноваційний EdCamp-формат проведення (не)конференцій, що має на меті об’єднання прогресивного і креативного вчительства та створення спільноти відповідальних учителів в Україні. Дуже приємно було бачити пані Ірину, адже цього року  моя рідна Полтава, і зокрема команда Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім.М.В.Остроградського, провела першу (не)конференцію міні-EdCamp для освітян «Нові формати освіти: навчаємо ефективно і з радістю!».

 Підтримати EdCamp та підвищення кваліфікації вчителів

Вечір закінчився дуже тепло і яскраво: смаженням зефіру на багатті і довгими дитячо-дорослими розмовами за північ. Розходитись нікому не хотілось, адже наступний день мав стати останнім.

День 7: Завершення

Здружившись за тиждень, і дорослі, і діти неохоче прощались один із одним та з гостинним Обирком. Переосмислюючи почуте і пережите, кожен віз додому унікальний досвід та нові знання цих незвичних і насичених семи днів. 

Моя скарбничка поповнилась не тільки цікавими методиками, про які можна буде розповісти вчителям на курсах вже у вересні. Вона збагатилась знайомством з яскравими і натхненними людьми, що не бояться бути архітекторами свого життя і брати відповідальність за якісне виховання своїх дітей. А ще – твердим переконанням, що позитивні зміни в Україні невідворотні. Адже саме такі люди є основою справжнього громадянського суспільства, що готове діяти самостійно, об’єднуючись і взаємодіючи горизонтально, – прикладаючи максимум зусиль і вмінь для того, щоб сучасні діти мали можливість бути вільними і успішними.