У 2015 році організація «Інша Освіта» починала програму UkraineLab з метою «зшити країну». Цей проект мав стати фізичним та віртуальним майданчиком для зустрічі й побудови довіри між активними гравцями зі сфер культури, громадського та державного секторів. За два роки участь у проекті взяли майже 350 агентів змін. Восени 2017-го відбудеться шостий UkraineLab, фінальний у цьому форматі.

«Велика ідея» поспілкувалася з координаторками UkraineLab Альоною Каравай та Ольгою Дятел про те, як програма змінювалася, адаптуючись до потреб та відгуків учасників, як мандрувала містами й країнами, і що зрозуміли її організатори про громадянське суспільство в Україні за ці два роки.

Як вам здається сьогодні, наскільки вдалося втілити первинну амбітну мету – “зшити” країну?

Альона: Ця мета “зшивання” суспільства – дуже широка. Протягом двох років ми зрозуміли, що це означає і якими інструментами це робити.

Для себе я можу виділити два пункти. Перше – перехід від парадигми конкуренції до парадигми кооперації. Не обов’язково має бути те чи те, а, як зараз модно казати, може бути coopetition: ти співпрацюєш, і твої партнери мотивують тебе ставати кращим, тобі хочеться підтягуватися до них. На UkraineLab відчувається ця культура.

Другий висновок – мережування для мережування не працює, як не працює і кооперація для кооперації. Воно повинно мати ціль, для якої ми об’єднуємося в мережу. Для нас було важливо працювати з різними темами, намацувати, які з них нас можуть об’єднувати, в які нам хочеться вриватися, щоб співпрацювати заради синхронізації розуміння цих тем. Нам вдається на UkraineLab кожну нову тему копнути глибше та вийти на новий виток спіралі її розуміння: культура й суспільство у (пост)кризові часи, розвиток громад, розмаїття проявів активізму, роль громадянського суспільства у побудові миру, сталість.  

Адаптивність системи – це ще один елемент кооперації. Щоб кооперуватися, твоя організація як система має мати змогу змінюватися, але разом з тим розуміти й свою природу – що не повинно змінитися в ній. Цю адаптивність ми програли на UkraineLab. Форум помітно змінювався, але лишалося щось основне в ньому. Ми підлаштовували цю систему під групу, і цей проект змінив і нашу робочу культуру.

Ольга: Для мене UkraineLab став місцем, де народжуються партнерства, що сприяють професіоналізації. Ти ставиш більше запитань до себе – в якому полі ти професіонал? – та інтенсивніше формулюєш відповіді. Це все про зшивання, нарощування довіри – не тільки на людському рівні, а й на рівні організацій. Партнерства, спілкування, налагодження зв’язків – це те, що зараз потрібно. Потрібно мені, організації «Інша Освіта», суспільству. Важливість синергій всі розуміють, але саме UkraineLab показав на практиці, що це підсилює і дає змогу професіоналізуватися.

Як саме змінювалася програма UkraineLab?

Альона: Ми від початку хотіли в цьому форумі плекати культуру співпраці. Спершу ми думали, що це буде більше стандартний форум громадянського суспільства, але з інтерактивними методами, що спонукають людей знайомитися, пізнавати одні одних та організації, щоб було більше вихлопу після цього. Ми одразу розпочали з міжсекторного підходу, зрозуміли, що потрібні різні гравці.

Пам’ятаю відгук учасників після другого форуму UkraineLab в Івано-Франківську. Вони казали: нас зібралося на форумі 80 людей з різних регіонів та секторів, усі класні експерти, які, на жаль, нічого не дали цій громаді, цьому місту. Це нас сильно розвернуло до іншої крайності на наступному форумі. Ми вирішили проводити його в  Краматорську та Слов’янську. Два міста, 40 відкритих заходів, багато партнерств. Потім ми дивилися, як працює концепт UkraineLab за кордоном. Після форуму в Берліні зрозуміли, що добре відкриватися для європейського контексту, але є багато тем, які не цікавлять Європу. Тому ми поїхали в Херсон і зробили суто українську групу, занурилися в наші тематики, не розпорошуючись на те, щоб починати з нуля й пояснювати контекст.

Такими хвилями ми рухалися і врешті дійшли висновку, що це гарний формат для міст не надто великих, для тих, де місто треба відкривати, в тому числі й для самого міста.

Ольга: Більшість форумів анонсують приблизно так: «Приїжджайте, будуть класні спікери». У нас було інакше: «Приїжджайте, будете класні ви».

Участь у форумі UkraineLab в Херсоні була платною, хоча решта витрат покривалась організаторами. Чим обґрунтоване таке рішення?

Альона: Абсолютно безкоштовними івентами, можливо, ми руйнуємо ринок освітніх і культурних послуг. Існує так багато безкоштовних пропозицій, що це не цінується. Є небезпека, що в майбутньому люди не будуть платити за освітні та культурні продукти.

Ми прагнемо до балансу культури споживання цих заходів. Розуміємо, що в громадянському суспільстві активісти й активістки мають не так багато вільних коштів, щоб інвестувати у подібні програми. Тому ми намагалися й намагатимемося знайти баланс між тим, що можна й чого не можна очікувати від людей.

В Херсоні ця практика показала, що учасники були більше орієнтовані на те, щоб взяти від програми максимально все, що можна, бачили більше своєї відповідальності. Але все одно в нас була й буде програма стипендій для тих, хто не може собі дозволити заплатити, але має дуже високу мотивацію.

Фінальний у цьому форматі форум UkraineLab відбудеться восени, і знову – в Івано-Франківську. Яким буде він?

Альона: Форум стосуватиметься теми фізичних просторів, третіх місць: як пускати коріння через фізичні простори, яке може бути співвідношення громади та місця, як їх поєднати, щоб вони гармонійно співпрацювали, бо фізичне місце без сенсів громади не працює, і громада хоч і може, та їй деколи потрібне фізичне місце.

Одночасно з форумом UkraineLab в Івано-Франківську на Промприладі відбуватимуться міжнародні Social Impact Days, присвячені темам ревіталізації постіндустріальних просторів та як вони можуть перезавантажити ціле місто.

Це оптимістичне коло UkraineLab, тому що починали ми з тематики (пост)кризи та (пост)війни, говорили про вигорання активістів і як нам бути далі, переходили до роботи зі спільнотами і через тему сталості – як пускати нове коріння.

Ми говоримо про відкритість і довіру в суспільстві. Чого бракує агентам змін, якщо послуговуватися термінологією UkraineLab, з різних секторів, щоб досягти того ідеалу відкритості?

Альона: В моєму розумінні, потрібні зрозумілі правила гри й усвідомлення, що ми всі за ними працюємо. UkraineLab – це захищений простір, де можна казати про свої помилки, бути собою – і це буде добре сприйнято. В цьому просторі це спрацьовує. Якщо учасники бачать, що основні гравці грають за цими правилами, то вони приєднуються. Якщо це гра на довіру та кооперацію, на те, як розділити ресурс конструктивно між собою, то люди починають грати за цими правилами.

Грає роль і мінімальна забезпеченість ресурсами. Бо якщо організації не мають жодних засобів для існування, важко казати про довіру та співпрацю. Потрібне мінімальне відчуття власної безпеки. Сьогодні можна говорити, що організації трошки встоялися, зрозуміли свої сфери і можуть виходити на співпрацю.

Ольга: Для мене довіра – це сила. Що сильніші люди та організації, то більше вони здатні на довіру. Довіра також – це ризик і що ти сильніший, то більше здатен ризикувати і брати на себе амбітні виклики. Коли ти менш похитний, можеш ризикнути й довіряти іншим, це ознака сталості. Довіра і сила для мене зараз ідуть поруч.

Що відбудеться з програмою UkraineLab після форуму в Івано-Франківську?

Альона: Будемо інтенсивніше просувати цю модель і дивитися, як ми можемо передавати так звану модель UkraineLab-локал. Можливо, цього року відбудуться локальні форуми UkraineLab.

Ольга: На останньому форумі UkraineLab в Херсоні нам запропонували, аби цю модель можна було використовувати в інших містах. Цей форум – конкретна нитка і голка, які кожен може використовувати. Є запити на UkraineLab у Краматорську та Харкові. І кожен може це використати у своєму місті, може, схочуть і нас запросити.

Розмовляла Світлана Ославська