Чотири історії про природничі спеціальності нового покоління

До 2020 року роботи знищать близько 5 мільйонів робочих місць. Такі результати дослідження, проведеного ще 2016-го року, оприлюднив Світовий економічний форум. Тому сьогодні, увійшовши в фазу четвертої промислової революції, як і при кожній із попередніх, людство побоюється масового безробіття. Разом із тим футурологи говорять про низку нових професій. Більше року тому Велика ідея опублікувала невеликий перелік тих фахів, які можуть з’явитися найближчим часом. Сьогодні ми повернулися до цього списку, щоб пильніше придивитися до професій природничого напряму.

 

Міський фермер

Такий спеціаліст має розвивати аграрну культуру (вирощування їжі) у міських ландшафтах. Вирощуванням сільськогосподарських культур уже в наш час займаються не тільки селяни і фермери. До них долучилися і мешканці міст. Враховуючи прогнози збільшення населення Землі – 10 мільярдів осіб до 2050 року – нам таки потрібно збільшувати площі для сільськогосподарських культур та підвищувати їхню врожайність. До позитивів від розвитку міського фермерства зараховують ще й такі, як озеленення міста, зниження рівня СО2 в атмосфері, більш ефективне використання органічних відходів, нові перспективи для дрібного підприємництва, ще одна можливість реалізувати себе для тих, хто шукає роботу чи думає про власний маленький бізнес, освітній аспект – для учнів шкіл та вишів, а також – як можливість впорядкування просторів, які дотепер були занедбаними та мало використовувалися.

Паркові сади успішно розростаються у Торонто. На міському сайті є навіть спеціальний розділ для тих, хто хоче займатися міським фермерством. Наприкінці 2015 року французький парламент окремим законом зобов'язав усіх власників комерційної нерухомості облаштувати так звані «зелені дахи»: насадження на покрівлях, які будуть вирішувати питання енергозбереження. Сади та ферми облаштовані на дахах у Берліні, Монреалі, Нью-Йорку, Токіо. Це допомагає мешканцям великих міст зменшити логістичні витрати на доставку їжі, збагатити дозвілля і покращити довкілля.

«Зелені ферми» стають популярними і в українських містах. Особливу перспективу фахівці аграрної галузі бачать у невеликих містечках на сході країни, які раніше були промислові, а згодом постраждали від економічної кризи, рейдерської приватизації 90-х років або війни з Росією. У Києві прикладами міського фермерства є «Самосад» на Подолі, Kyiv Farm та сквер Небесної Сотні, де також вирощують агрокультури.

image

 

«Якщо мова йде про рослинну їжу, то найбільшою перевагою міського фермерства є знанння догляду за рослинами та знання про те, як можна себе прогодувати – це хороша інвестиція у майбутнє. Вирощування агрокультур в місті (на терасах, на площах міст, на балконах, в офісах) є також інструментом дизайну простору і зниження температури влітку», – пояснює журналістам The Village Олександр Супрунець, співзасновник Kyiv Farm, співзасновник ГО «Місцева економіка». До слова, саме Олександр з колегами з організації пропонують перший в Україні онлайн-курс з міського фермерства. Тобто освіта для професії також «підтягується».

У найближчому майбутньому – створення міських кадастрів усього вільного місця на землі та дахах будинків, яке можна використовувати для вирощування продуктів. Вони вже є у деяких містах світу. Наприклад, у Портленді (штат Орегон, США) ще 2004 року ухвалили постанову, якою зобов'язали працівників муніципалітету проводити опис міської нерухомості, що може підійти для завдань, пов'язаних з вирощуванням продуктів харчування, ухвалили ще 2004 року.

Другим кроком має бути підтримка фермерів та землевласників у розвитку взаємовигідних угод щодо землеволодіння, які стануть результатом нових міських фермерських ініціатив.

Словом, професія міського фермера, схоже, вже цілком реальна. І вимагає від фахівця бути водночас і агрономом, і проектним менеджером, і підприємцем (якщо хоче комерціалізувати проект, як, наприклад, Kitchen&Garden), і також добрим комунікатором, якщо хоче об’єднати довкола міського саду спільноту.

 

Геоінженер

У найближчому майбутньому, на думку футурологів, професіонал такої категорії мав би змінювати та створювати потрібні людству кліматичні умови у певній місцевості або на всій планеті Земля.Наразі ж геоінженерія – не професія, а ширше – ціла область науки. І вона має на меті створення комфортних умов проживання та економічної діяльності на нашій планеті. Від 2013-го йдеться про використання наукових методів геоінженерії для вирішення проблеми глобального потепління. Тобто, про конкретну професію тут ще не йдеться. Мова про наукові експерименти, які об’єднують науковців різних галузей.Їхнє завдання: врятувати планету від глобального потепління та парникового ефекту.

Тобто, поки одні вчені та організації намагаються зменшити викиди СО2 в атмосферу, інші пропонують план Б: сонячну геоінженерію – зменшувати нагрівання планети зовні, відбиваючи сонячне випромінювання.

Уже цьогоріч експериментально гарвардські науковці мають розпилити суміш води та сульфатних часток у стратосфері на висоті 20 км. Кілометровий льодовий шлейф, товщиною близько 100 метрів, має відбивати сонячне випромінювання. До 2022 року таких експериментів планують провести аж два. До водню та сульфатів згодом мають додати частинки карбонату кальцію, а, можливо, й оксид алюмінію та алмази.

Але цей задум несе багато ризиків: від руйнування озонового шару – до збільшення кількості посух, природних катаклізмів і навіть війн. Тому ідея досі – під питанням.

image

 

Атмосфера – відкрите середовище. Тому змінювати клімат можна лише глобально. Про окрему професію геоінженера наразі не йдеться, а геоінженерія не врятує планету від «фінської бані», переконаний львівський науковець, Олег Яцожинський,  завідувач лабораторією фізики мінералів кафедри мінералогії ЛНУ ім. Івана Франка.

«Океан – це основний буфер для того, щоб не було великих кліматичних змін. Якщо ми зупинимо всі машини, ТЕЦ та інші підприємства, які повертають в атмосферу СО2, виключимо всі процеси в сільському господарстві, які сприяють виділенню викопного СО2, атмосфера відреагує, але океан охолоджується не так швидко. Цю систему не так легко перемкнути з одного стану в інший. Щоб зупинити нагрівання і охолодити океан, потрібно дуже багато часу», – каже науковець.

Проте професія геоінженера таки знадобиться. Якщо зупинити глобальне потепління таки не вдасться і земний клімат стане набагато вологішим та спекотнішим,  у мешканців планети буде кілька виходів: як радять Стівен Хокінг та Ілон Маск, створювати колонії на інших планетах або в космосі, або ж будувати підземні міста. Що в першому, що в другому випадку, потрібні фахівці, які створюватимуть закритий клімат в об’ємах новочасних міст.

Ще одним напрямом геоінженерії як науки є пошук можливостей запобігти таким загрозам, як цунамі та землетруси. Наприклад, наразі науковці мають кілька пропозицій, як запобігти потужному землетрусу, що загрожує Сан-Франциско, де є активний розлом тектонічних плит Сан-Андреас. Так само геоінженерія – це введення великих об’ємів атмосферного діоксиду вуглецю в базальтову породу для постійного зберігання. Наразі такі проекти реалізовують багаті країни. Вилучаючи СО2 з атмосферного повітря, його зріджують і закачують у пласт колишніх газових, нафтових родовищ або розчиняють у пластових водах. Тож наразі геоінженерія – наука. І то дуже недешева.

Інженер з міграції тварин

Ще одна з майбутніх професій, яка могла б стосуватися порятунку зникаючих видів. Ні для кого не є таємницею те, що з вини людей на Землі поступово зникають багато видів тварин, птахів і комах. Клімат змінюється, і ми поступово руйнуємо місця їхнього проживання... А якщо віднаходити відповідні місця для вразливих видів, щоб відновити їхню популяцію та продовжити існування на планеті? Чи знадобиться людству для цього окрема професія?

Уже сьогодні ми можемо чути про кілька природоохоронних напрямів. Один із них – відновлення характерних для регіону екосистем шляхом поетапного повернення тварин у місця споконвічного ареалу. Але йдеться не про всіх тварин, а тільки про тих, які дуже давно суттєво вплинули на формування цієї екосистеми. Це так звані ключові види, які змінюють екосистему так, що формує тут специфічний комплекс видів. Одним із напрямів такої діяльності, тобто ревайлдингу, є переселення певних особин, коли треба вирізати частину лісу і збудувати там дорогу. Але в цьому лісі живуть, наприклад, вовки і зубри. Тоді їх перевозять в інший ліс, щоб врятувати цю популяцію (але не вид). Як кажуть біологи, це працює з невеликою кількістю видів. В Україні постійно зринає тема відновлення популяції зубра. У Європі тішаться, коли до якогось лісу забреде вовча зграя, бо їх там могло не бути років зі 100.  Все це – великі, харизматичні види. Всі розуміють, чому треба рятувати таких гарних тварин, а відповідно – виділяти грантові або бюджетні гроші для їхнього збереження.

image

 

Якщо ж ідеться про порятунок малих видів, не все так просто. Фахівці та цілі інституції, які займаються порятунком зникаючих видів, з’явилися давно. Ще тоді, коли люди зрозуміли, що багато видів живих організмів безповоротно зникають, що з цим треба щось робити.

«Я дуже скептично ставлюся до передбачення, що буде така окрема професія. Ми не встигаємо за темпами вимирання. Вирубують тропічні ліси – і ми щодня втрачаємо велику кількість комах, рослин, маленьких черв’ячків, про яких ніхто навіть не здогадується. У дикої фауни темпи вимирання такі, що ми ще навіть описати не встигли, а якогось виду вже нема. Або маленькі деревні жабки... Ми не переселимо цих жабок! Вони як живуть у своїх тропічних лісах, так і помруть із вирубуванням тих лісів», – каже орнітолог та еколог, співкоординатор проекту «Дні науки», науковий співробітник лабораторії популяційної екології Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України Наталя Атамась.

Міграції для екологів – окрема тема. В одному випадку йдеться про фрагментацію місць, де живуть якісь види. Ми будуємо міста і дороги на території, де вільно могли переміщатися, мігрувати певні види. Проте тварини під час міграції є вразливі, їх треба захистити. Якщо це дороги, то у Європі вже можемо бачити понад дорогу мости – щоб перебігали косулі чи перескакували жаби під час міграції. Так само попід дорогами можуть бути канали – для бобрів. Птахів захищають від вітряків або скляних хмародерів. Цей напрям передбачає інженерні рішення, а також врегулювання на рівні законів і підзаконних актів. Біологи й екологи виступають у такому разі консультантами: вивчають міграційні шляхи і їхні зміни, радять, чи можна тут будувати взагалі, як захистити тварин, контролюють відповідні проекти.

Тому наразі йдеться не про окрему професію, а про певний напрям роботи для біологів та екологів, каже науковець. І навіть для його успішності теж потрібно, щоб суттєво виросла екосвідомість мешканців планети. Наприклад, через узбережжя Китаю проходить один із найбільших міграційних перелітних шляхів – Тихоокеанський. Усі країни, через які також проходить цей шлях, домовилися про захист птахів під час міграції та зупинок. А Китай поставив сітки і мільйонами виловлює перелітних птахів під час міграції. Так деякі види вже втрачено, інших не стане вже через кілька років. Окремі фахівці не зможуть вплинути на ситуацію, яку наразі не вдається вирішити навіть на міжнародному рівні.

 

Відновлювач дикої природи

Футуристи вважають, що такий фахівець мав би відновлювати первісні ландшафти сільської місцевості. Тобто зносити неактуальні паркани або понівечену, непотрібну дорогу, а можливо, й цілі покинуті населені пункти.

Насправді, завдань набагато більше. І прототип такої професії вже є. Просто наразі це називають «усуненням наслідків агресивних антропологічних впливів». Уже давно людство відчуває потребу рекультивації промислових територій, виснажених родовищ корисних копалин, кар’єрів сірки, каменю чи піску, або ж десятків гектарів величезних сміттєзвалищ.

image

 

Для вирішення всіх цих завдань залучають цілі команди фахівців: хіміків, екологів, інженерів, геологів тощо. Наразі рекультивація передбачає попередньо створений проект, автором якого, зазвичай, є ціла команда проектного інституту. Чи буде під силу виконати цю, наразі командну роботу одній людині? Якщо припустити, що більшість технічних процесів – як геологічні, хімічні, фізичні дослідження, а відтак і аналітика – в столітті Data-даних стануть роботизованими, то приймати рішення про те, як краще повернути природі її первозданний вигляд, одна людина, напевно, зможе.

Інша річ, що сьогодні рекультивація – це не так для краси, як для усунення небезпеки та запобігання можливих негативних наслідків для людей. А також для того, щоб на цьому місці можна було збудувати щось нове.

Для того, щоб відновлювати далекі від міст сільські та природні території до їхнього первозданного стану, щоб просто повертати світові його красу, потрібна також певна причина. Наприклад, ці території мають бути згодом задіяні у галузі «зеленого туризму» або тут мають створити певний заповідник. Адже кошти у відновлення природних ландшафтів просто з екологічних міркувань – це також кошти з чиєїсь кишені або гроші платників податків. Хоча якщо якась партія «зелених» пролобіює певні закони, які зобов’яжуть місцеву владу дбати про відновлення природних ландшафтів, то попит на нових дизайнерів природного ландшафту точно буде.

image

Від професій – у режим рольових ніш

Словом, хтось розумний колись написав, що, коли відчуваєш вітер змін – це час підіймати вітрила. Тобто, думати про можливості, а не втрати. Безперечно, для виникнення всіх цих професій таки потрібно, щоб суттєво зросла екосвідомість людства, а також щоб на попит на ринку праці відреагувала освітня система. Так виглядає, що вітер змін відчувають і в Україні.

«Моя візія у тому, що сам концепт, що таке професія і яку роль вона відіграє у персональній траєкторії людини, очевидно, змінюватиметься. Думаю, поступово від професій, які є наразі маркерами, що впливають на ідентичність людини і, фактично, підпорядковують собі спосіб  її життя, мислення, формують її референтне коло, ми поступово будемо переходити у режим рольових ніш. Завданням інституту освіти у недалекому майбутньому буде розкриття людського потенціалу, підтримка особистісного і фахового розвитку впродовж життя», – каже експерт з освіти Українського інституту майбутнього Микола Скиба.

Експерт зазначає: система навчання впродовж усього життя передбачає, що з часом у людини змінюються пріоритети, і вона може змінити сферу своєї діяльності. Змінюється і базова вимога компетенції управлінців. Уже сьогодні недостатньо навіть системного мислення – потрібне інтегральне. Перше доволі механічно розглядає світ як систему з жорстким набором функціоналів. Натомість інтегральне – це гнучкіше мислення. Воно розглядає світ як ландшафт, як екосистему.

Водночас, Микола Скиба погоджується, що певний функціонал за професіями залишиться. І все більше нових фахів виникатиме на стиках галузей.

 

 

Ілюстрації Саші Марчук

Віртуальна реальність та роботи — уже в лікарняних палатах 

Ті методики, за якими вчать дітей сьогодні, не мають жодних перспектив у майбутньому. Проблема з гуманітарними науками впливає на відсутність соціального інженерингу. Ми не розуміємо, ким ми є. Тому ці блукання переростають у намагання повернутися до архаїки.