Хроніки сталого розвитку в Україні

Хроніки сталого розвитку в Україні

342 9 хвилин хв. читання
27.07.2016

Якою є модель сталого розвитку соціальних систем? Що означає бути лідером в світі vuca? Якими є перші дані дослідження Мережа міських ініціатив? Чого не вистачає Україні для сталого розвитку?

 

27 українських організацій-провайдерів сталого розвитку зустрілися для створення мережі.

25 липня у Києві проходив перший Форум провайдерів сталого розвитку. До участі в події було запрошено 26 організацій з шести українських міст. Учасників Форуму об’єднала ідея сталого розвитку та посилення взаємодії між найбільш стабільними гравцями громадського сектору.

Відкрився Форум виступами чотирьох експерток: Ірина Соловей з Ґараж Ґенґ розповіла про модель Форуму сталого розвитку, Юлія Філіповська, Інститут глибинної демократії в Україні – про поняття лідерства в наш час, Вікторія Бриндза з Несторівської групи – про «сталість безпеки», Марія Грищенко з аналітичного центру CEDOS – про Мережу міських ініціатив.

ВЕЛИКА ІДЕЯ пропонує витяг з цих надихаючих промов.

image

Ірина Соловей

президентка громадської організації «Ґараж Ґенґ», співзасновниця Форуму

Все що потрібно для продуктивності – чистий аркуш та олівці. Сьогодні разом зібралися різні міста та організації, тому є підстави для створення спільного простору взаємодії та позитивного ефекту.

Я слідкую за середовищем громадських організацій з 2008 року. Ті, хто був активний колись, лишається більш активним і зараз. Я люблю думати про «Ґараж Ґенґ» як про успішну організацію. Проте ми помітили, що не завжди знаходимо такий відгук, як хотіли. Ми спостерігаємо низьку суб’єктність та активність громадян в створенні середовища. Однак це не означає, що всі мають бути активними.

Ми пройшли тестування для себе і виявили, що тяжіємо до концептуальності. У мене як керівника організації це викликало занепокоєння, адже для сталого розвитку самої концептуальної частини недостатньо. Наприклад, ми не відчуваємо, що достатньо вкладаємо в комунікацію.

     
  Ми просто знаходимо когось близького за цінностями і розуміємо, що з цими організаціями можемо співпрацювати. Але ми мало інвестуємо в колаборацію, а після колаборації – рідко даємо зворотній зв’язок.  
     

Зосередженість на поточних питаннях породжує неготовність до проблем та можливостей, які ми не можемо реалізувати через відсутність компетентних людей. Організація не може бути універсальним солдатом, як би цього не хотілося. Наші концепції класні, але втілення не є нашою сильною стороною. Наприклад, арт-хакатон «Культурний код міста» був прекрасним, але міждисциплінарної взаємодії там було замало.

Якщо ми хочемо більше нових гравців, ми маємо розуміти, якими мають бути ці гравці. Для цього ми розробили модель концепції росту соціальних систем. Ми виділяємо в ній кілька фаз:

1. Освіта та розвиток предмету. Це внутрішній розвиток системи, з допуском помилок, моделюванням нової поведінки.

2. Соціальне підприємництво. Ця фаза полягає в активації ресурсів та залучені партнерів.

3. Здобуття та обробка даних. Робота зі зворотнім зв’язком та прогнозуванням майбутнього.

4. Мислення та бачення. Створення простору для інновацій. Дебати про нові ідеї та моделі знань. Ми можемо мислити про те, щоб корегувати наш рух. Створювати нові смисли.

Ця модель сприяє принципу «win-win», грі з доданою вартістю. Цю схему можна використовувати для поворотних моментів організації, або для руху до сталої фази розвитку, або щоб зробити успішними колег.

image

Юлія Філіповська

директорка та тренерка Інституту глибинної демократії в Україні

За всіма процесами в організації стоять стосунки. Якщо їх немає, можна багато казати, що немає грошей чи ще чогось, тому стосунки – це найважливіше. Всі ми різні, але ми можемо співпрацювати.

Фасилітація – це про стосунки людей. Я давно працюю як з комерційними, так і з некомерційними компаніями, фестивалями, стартапами, індивідуальностями, а також – з міфами та кризами організацій.

В Інституті глибинної демократії ми досліджуємо нові моделі лідерства через групові процеси в різних містах світу. Ми не люди, які сидять в офісі, ми люди, які працюють в полі.

Демократія каже, що більшість має силу, а ми кажемо, що меншість також важливо чути – всі голоси варто включити. Конфлікти неминучі, бо всіх включити неможливо, але конфлікт має потужний потенціал.

Сьогоднішній світ, в якому ми живемо, ми називаємо світом vuca (volatile / непостійний, unpredictable / непередбачуваний, complex / складний, ambiguous / двозначний). Події в одній країні впливають на весь світ, передбачити щось напевне більше неможливо, немає єдиного правильного рішення.

Нам здається, світ був завжди таким, а зараз просто пришвидшився. Ми цьому раді, бо в цьому хаосі також є свій порядок, який ми маємо зрозуміти.

Ми, немов пливемо у човні, який несуть різні течії, і в якому знаходиться ще десятеро людей, з якими потрібно домовитись. Американський психотерапевт Арнольд Мінделл каже «Очікуйте більше конфліктів, доки ми не навчимося з ними працювати».

Хто такий лідер в цьому світі vuca? Для мене лідер – той, хто може впоратися з внутрішніми і зовнішніми полярностями. Все має свій порядок, природа рухається, єдиного рішення немає і лідер це розуміє. Лідер має сумніватися та бути щирим. Ми працюємо з настроєм лідера. Нам потрібні не ті лідери, які приносять зміни, бо зміни і так відбуваються, а ті, які їх усвідомлюють.

     
 

Три риси лідера сьогодні:

1. Утримувати бачення, пам’ятати про мету.

2. Передавати відповідальність іншим людям, включати їх в процес прийняття рішень.

3. Покращувати комунікацію.

 
     

Дуже рідко у кого є всі три елементи. Лідерство – це процесуальний підхід. Лідер – це не людина, а роль. Кожен час від часу може брати цю роль на себе.

image

Вікторія Бриндза

учасниця Несторівської групи, фахівчиня компанії pro.mova

Які складнощі є в українському суспільстві з пошуком взаємодії? Несторівська група займається пошуком спільного уявлення про майбутнє нашої країни.

     
  Перше питання, яке ми поставили собі: чому нам не вдається, чому ми ходимо по колу?  
     

За основу дослідження ми взяли мапу цінностей: де одна шкала протиставляла виживання і саморозвиток, а інша – міфологічне та раціональне сприйняття дійсності.

Україна знаходиться на середині міфологічно-раціональної шкали, і набагато ближче до виживання, ніж до саморозвитку. Тобто наше суспільство не розвивається і каже, що нам би вижити. Війна і соціальні негаразди створюють загрозу опинитися в «бульбашці» виживання навіть для тих, хто розвивається. Тому наше бачення майбутнього базувалося на тому, щоб людина могла самовиражатися, вміти вести діалог, а не лише розштовхувати інших ліктями.

Чому нашому суспільству не вдається змінити цю роль? Така зміна, мов дуже широка річка, через яку ми не можемо перестрибнути за один стрибок. Тому ми виробили таку перехідну рамку, яка має забезпечити перехід між формаціями виживання а саморозвитку та назвали її «сталість безпеки».

Як зробити так, щоб безпека стала для нас сталою? Замість виживання ми пропонуємо подумати про гідність життя. Тут нам допоміг Майдан, який нагадав про гідність, саме тому у нас на відміну від «руського міра» людина важливіша за державу чи ідеологію. Замість перекладання відповідальності на державу ми пропонуємо особисту відповідальність кожного. Замість швидких рішень ми пропонуємо системні та обґрунтовані, щоб проблеми не повторювались. Замість страху перед змінами та інакшістю, ми пропонуємо їх прийняття.

Також варто вірити в те, що держава може співпрацювати з громадським сектором. «Безпека сталості» – це перехідне рішення від психології виживання до психології сталого розвитку.

image

Марія Грищенко

фахівчиня аналітичного центру CEDOS

Ми в CEDOS працюємо з кількома напрямками: освіта, міграція, міський розвиток. Мережа міських взаємодій – це дослідження того, які міські мешканці залучені до життя своїх міст.

Ми дізналися, що переважна більшість жителів не цікавиться життям міста. Тому ми мусили подумати, хто ще, крім мешканців може поєднати їх інтереси і розвиток міста. Ми виявили, що це низові ініціативи – рухи, громадські організації, спільноти.

Ми дослідили стратегії розвитку таких ініціатив на предмет, по-перше, врахування розвитку міста і, по-друге, взаємодії та кооперації з іншими ініціативами. Щоб потрапити до нашого дослідження ініціатива мала ідентифікувати себе як низову, або колись нею бути.

Наразі ми опитали 158 ініціатив з 20 міст України. Ми отримали мережу з понад 1300 акторів. Найбільше ініціатив було в Києві та Львові, а також Франківську, Одесі, Харкові.

Далі ми звертали увагу на такі організації, які вже об’єднують в своїй діяльності кілька ініціатив. Такими виявились: Асоціація велосипедистів Києва, Конгрес активістів культури, «Зробимо Україну чистою», «Музей ідей», «Тепле місто», Urban Habitat.

Найбільш сильними ініціативами, які взаємодіють з іншими сильними ініціативами виявились: CANactions, Конгрес активістів культури, «Хмарочос», «Місто-сад», «Тепле місто», Інститут міста Львова. Остання – не міська ініціатива, ми їх не опитували, але їх згадували інші інституції. В Києві також деякі ініціативи згадували участь міської адміністрації.

Освітні інституції досі не вплетені в мережу ініціатив, окрім хіба що УКУ в Львові. Фонд імені Гайнріха Бьолля, British Council, GIZ, AIESEC – міжнародні організації та фонди, які залучені в мережу.

     
  В Києві є урбаністична тусовка, і можливо відбувається монополізація сильними ініціативами поля і не допуск нових низових ініціатив.  
     

У Львові такої вираженої тусовки немає. В Івано-Франківську немає мережі, а є скупчення всіх ініціатив навколо однієї – «Теплого міста». Це небезпечно, бо таку мережу легко зруйнувати, а також нею легко маніпулювати. У Дніпрі мала мережа, але вона поєднана з київськими ініціативами.

Навіщо потрібна мережа? Щоб бути сильними. Сила полягає не лише в спільних проектах чи ресурсах, а й в інформаційному обміні, що дає можливість розвитку ініціативи і стабільного існування. Долучайте партнерів до своєї мережі, щоб нею не можна було маніпулювати та зруйнувати.

Автор
ВЕЛИКА ІДЕЯ — платформа фінансування проектів через Спільнокошт / медіа соціальних інновацій

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Із сімдесяти опитаних Українським Інститутом Майбутнього експертів та практиків 46, що складають 70 %, оцінили ймовірність збереження ручного режиму керування освітою на місцях на 9-10 балів за десятибальною шкалою.