Вітаємо вас серед учасників марафону життєстійкості «По кроку за раз до перемоги України», цей матеріал це вступ до забігу, який допоможе вам знайти власний ритм та темп!

Для того, щоб і надалі бути в інформаційній хвилі марафону, просимо вас підписатись чи залишатись підписаним на інстаграм Велика Ідея, бо саме тут кожні два тижні ми будемо робити «pitStop» у форматі публікацій, які даватимуть вам можливість відновитись, наповнитись силою краудфандингу, дізнатись як працює оновлений спільнокошт та відкрити для себе історії ініціатив, які знайшли в собі стійкість продовжувати свою справу, адаптувавшись до умов війни. 

З початку російського вторгнення в Україну пройшло вже більше чотирьох місяців. Вже зрозуміло, що війна не закінчиться швидко. Етап оперативного реагування та спринтерських ривків закінчився, попереду – затяжна дистанція. Тепер важливо бігти не швидко, а правильно. Тепер потрібно розуміти, куди, навіщо і чому ти біжиш. Багато хто мав досвід проходження спортивних марафонів. Тепер свій власний марафон має пробігти кожен. Ми чітко бачимо ціль, але довжина дистанції та точний маршрут розмиті.

За останні чотири місяці ми з колегами із Гараж Генг провели власне дослідження, які практики використовують спортсмени, щоб осилити свій марафон.  Головне  з того, що я дізналася останнім часом, досліджуючи цю тему – це те, що кожен з нас біжить власний марафон. А значить ніхто краще за нас самих не зможе відповісти на запитання – "Як же мені собі допомогти, щоб добігти?"

До марафону готуються роками. Є відчуття, що ми не мали цього часу. Ми просто встали та побігли й розбираємось на ходу. Але, може, це не зовсім так? Після початку війни я не раз чула від своїх знайомих і друзів, що "все моє життя було підготовкою до того, що відбувається зараз". Може за весь цей час ми вже напрацювали витривалість? Може те, що кожен із нас проживав і через що проходив протягом усього життя до війни і є наша підготовка до цього марафону? З одного боку я думаю (і вірю), що у кожного з нас є унікальний досвід, на який можна спертися, який підкаже, як йому/їй пробігти свій життєво важливий марафон. А з іншого боку – ніколи не бувало так, що нас спочатку довго вчать, як жити, і тільки після цього ми починаємо жити. І часто єдиний спосіб щось дізнатися – це відкинути складні теорії та з щирою відвагою просто зробити крок уперед.

Ще одне спостереження: під час спринту просте питання "Як ти?" стало сигналом любові й взаємопідтримки. Можливо на час марафону просте "Де ти?" могло б послужити сигналом турботливої уваги і щирого інтересу до того, хто біжить свій марафон? Тоді продовженням для нього могло б стати емпатичне "Як тебе підтримати?" з розумінням, що тільки сама людина знає, що їй потрібно, щоб добігти невизначену дистанцію до власної, а так і суспільної перемоги. Адже хоч кожен з нас і біжить свій власний марафон, але на цьому шляху ми не самотні.

Ось кілька практичних порад від тих, хто знає, як бігти на великі дистанції, які найбільше зрезонували мені:

Визначити ціль. Звучить самоочевидно і навіть банально, але важливо дати собі відповідь «Навіщо?». Причому відповідати треба саме про себе: свої почуття, цілі, особисті бажання, полишивши нав'язані суспільні норми та правила. Чим чіткіше вийде, тим краще. Ця особиста мета допоможе в найскладніші моменти дистанції не втратити віру в те, що вистачить сил добігти і що в цьому всьому взагалі є сенс.

Прагніть до постійного темпу протягом усієї дистанції. Це буває важко, особливо коли навколо всі рвонули вперед як шалені й ти бачиш тільки їхні спини десь далеко попереду. Видихни. Тримайся свого темпу. З багатьма з тих, хто зараз несеться уперед, ти ще зустрінешся за пару десятків кілометрів, тому що поступово наздоженеш їх.

Приділяти багато уваги відновленню. Потурбуватися про себе, добре спати та харчуватися. Тепер це вже не 25-й пункт у списку справ, до яких все не доходять руки, а особиста відповідальність кожного. Якщо ти сам про себе не потурбуєшся, то хто ж це зробить за тебе? І як допомогти комусь іншому, якщо сам впав без сил на узбіччі?

Біг повинен бути природним. Техніка бігу не настільки важлива, як стиль. Знайдіть свій власний стиль бігу і навіть якщо навколо всі біжать якось інакше і виглядає це більш швидко/вражаюче/ефективно (необхідне підкреслити), дайте собі право бігти так, як найкраще виходить саме для вас.

І останнє. Пам’ятай, що переходити на крок – це нормально. Не зупиняйся, продовжуй рух. Бо зрештою головне – добігти. 

Ці поради – не універсальний засіб, але мені вони допомогли пізнати себе краще та знайти свої внутрішні опори для того, щоб рухатися вперед. Мабуть, і тим, хто зараз це читає, ці поради теж можуть бути корисними. А як ви підтримуєте себе на своєму шляху до перемоги?

Ваш шлях до перемоги може розпочатись по кроку за раз прямо зараз з проходження тесту на роль в екосистемі або/і запуску власної кампанії на Спільнокошті.