Я — дике й могутнє дерево!

 ГАННА ЯНОВСЬКА (перекладачка з англійської текстів Кріса Манна (ПАР), Акеема Ласісі та Ремі Раджі (Нігерія), Мусаемури Зімунья (Зімбабве) etc):

"Про дерево каїсе-дра я довідалася зовсім нещодавно, коли мене запросили до африканського проекту. Але така назва уже схиляє до роздумів — а який ботанічний портрет Африки ми взагалі можемо для себе укласти? Ну, звичайно, всі з дитинства уявляють цей край порослим усілякими пальмами, апельсинами, бананами, манго — чимось таким, що дає солодощі без особливої напруги з боку садівника. Також кожен на картинці бачив саванну з товстими баобабами і стрункими, схожими на парасольки акаціями і ні з чим такий краєвид не сплутає.

А якщо піти гуляти казками Африки, ландшафт, який відкриється нашому оку, сповниться звучними іменами. Звичайно, не обминемо ми баобаба, під яким відбувається поважне і суттєве, який видно здалеку. А ось іще кілька дерев:

Капокіє. У малійській казці-байці молоде — струнке, гладеньке і світле дерево капокіє питає в старшого — чорного і покрученого, чому вони такі різні. Згодом, після першої в його житті лісової пожежі, молоде дерево отримує гірку і горду відповідь на своє питання:

Чорна кора означа

загартоване тіло

і розум змужнілий.

Алумо з нігерійської казки — харизматичний співець серед дерев. Коли хитрий черепаха занадився до його саду красти горіхи з олійних пальм, Алумо придумав свій спосіб провчити злодія. Уночі він зустрічає черепаха сміхом. Решта дерев — пальми, манго, папаї — прокидаються і співом запитують:

Чом ти смієшся, Алумо?

Алумо, король сміху Алумо!

Далі садом котиться пісня-перегук:

- Черепаха іде!

- Алумо, король сміху Алумо!

- І мішок несе!

- Алумо, король сміху, Алумо!

І так далі... Котроїсь ночі господарі, почувши пісню дерев, ловлять злодія. 

Колись мені вже доводилося зустрічатися з роллю сміху як ритуального явища в культурах чорної Африки — загадкового, світлого і темного водночас, який іде від такої глибинної радості життя, яка була задовго до гумору, до усвідомлення того, що ми зараз називаємо смішним. Такий сміх у гвінейській казці зупиняє і лякає лютого завойовника. Такий сміх усіма кольорами переливається на сторінках книжок нігерійського поета Ремі Раджі, перша з яких так і зветься “Урожай сміху”. І чудове звання короля сміху — гідний титул поета-співця, носія давніх традицій словесності різних африканських країн і народів. 

Іранжирі. Замбійська казка оповідає історію, дещо подібну до міфу про Пігмаліона: некрасивий молодий чоловік Бінчі вирізьбив із дерева іранжирі прекрасну дівчину, гарно її одягнув, а чоло їй оздобив істинно королівською прикрасою — білою черепашкою-чінгуру. Від цього скульптура ожила — й Іранжирі стала дружиною майстра. Далі в мандрах “до села, де сходить сонце” подружжя раз у раз перестрівають могутні істоти: лев, слон, самець антилопи. Усі вони намагаються в чесному бою відвоювати в чоловіка дружину. Але він перемагає їх усіх, бо Іранжирі підтримує його піснею-заклинанням:

Бінчі, мій Бінчі!

Бий з усієї сили!

Я — дике й могутнє дерево!

Не бійся, Бінчі!

Але в омріяному селі стається значно прозаїчніша біда — слуги тамтешнього вождя викрадають Іранжирі: “навіщо такому бридкому чоловіку така красуня?” І в цьому випадку  чари вже виявляються безсилими. Бінчі просить полонянку повернути йому всі дарунки, що вона і робить. Не бажає Іранжирі лише розлучатися із коштовною черепашкою. Але коли Бінчі все-таки забирає в дружини чінгуру — виявляється ще одна сила, прихована в пісні Іранжирі — жінка перетворюється на величезне дерево, яке  розвалює будинок вождя і розчавлює його разом зі слугами.

Цю казку можна читати як один з можливих красивих образів ролі жінки в житті чоловіка. А можна — як розповідь про ту енергію чорної Африки, яку таємно, навіть для себе самих, привезли полоняни-раби в Америку, і яка подекуди, дійшовши певної критичної маси, вибухала люто і страшно — про такі безжальні, повні насильства і чаклунств повстання під орудою легендарного Макандаля оповідає Алехо Карпентьєр у “Царстві земному”. Ця сама сила могутнього дерева дала світу джаз та інші музичні форми, які виникли на місці невільної зустрічі двох культур.

Дерево-дороговказ, дерево-людина, дерево-співець, дерево — носій тієї незнаної сили, якої людина також навчилася від рослин, чи перейняла її тією мірою, якою споріднене все, що росте, живе і виявляє себе. Оце, мабуть, і є найкоротший путівник казковими деревами Африки."