Метелик, Саміра, Ісіома - Африка Катріни Хаддад

Метелик, Саміра, Ісіома

Катріна Хаддад

Я довго перебирала в пам'яті, з чого для мене почалася Африка. І згадала: з метелика. Харків, гуртожиток ХПІ для іноземців на провулку Артема, мені чотири-п'ять років і ми з батьками маємо там кімнату. Я гуляла у дворі й задивилася на чудового метелика, який сів біля вікна цокольного поверху, в приямку, на глибині півметра. Задивилася — й незчулася, як запаморочилося в голові і я туди впала. Розплющила очі — від метелика ані сліду, а вилізти самостійно не можу. Й тут у цю глибину хтось простягає мені чорно-білу руку. Цей контраст мене дуже вразив; чому вона така чорно-біла, думала я. Потім виявилося, що це наш сусід-африканець зламав руку й ходив у гіпсі. Він мене й порятував :)

Років через п'ятнадцять після цієї історії, після численних переїздів, я знову опинилася в Харкові, тепер уже як студентка, в гуртожитку ХНУ на Цілиноградській. Й там познайомилася з Самірою. Дуже зраділа, бо в мене ж є рідна тітка Саміра, в Лос-Анджелесі, якої я зроду не бачила. Отож від Саміри я вперше почула назву “Еритрея”. “Як воно пишеться, — подумала тоді я, — Іретрія? Ерітрея?”. Саміра рік провчилася на підготовчому факультеті в Україні, а потім вирішила поїхати до бабусі в Італію. “Знаєш, — казала вона, — ми як Україна. Незалежність тільки-тільки отримали (через два роки після України, в 93-му), раніше ми були в Ефіопії — як ви в Радянському Союзі. І нам тепер непросто, бо Ефіопія велика — як для вас Росія”. Я зараз часто згадую Саміру й думаю, де вона і як вона.

А ще була в мене знайома з прекрасним іменем Ісіома, вона страшенно не любила, коли її називали Айсі. Красуня й розумниця, вона вчилася на лікарку, була дуже старанна й серйозна студентка, й така усміхнена, приємна у спілкуванні. Часто розповідала щось мистецьке, бо загалом цікавилася живописом. Ой, стривайте, ще ж була Катріна, я геть забула про Катріну! З нею взагалі вийшла смішна історія. Хтось із друзів прийшов до мене в гуртожиток і попросив “покликати Катріну”. Ім'я не таке поширене, гуртожиток невеликий (п'ятиповерхівка), тож виглядало це прохання ніби нормально. І от спускається Катріна, але якась дуже інша Катріна. Ми потім довго сміялися з цієї історії. Шкода, я не спитала, з якої саме вона країни. А ну як теж із Еритреї? Було б так символічно. Я тоді ще подумала: а якби це була я, цікаво, як би мені жилося? Як би мені сумувалося, хотілося б додому, бракувало б улюбленої їжі, приправ, запахів, звуків, краєвидів? Я ж знаю, як це: скільки там тих чотирьох дитячих років у Сирії — а досі пам'ятаю саме це, краєвиди, звуки, смаки, запахи, й не завжди можу відрізнити — це реальний спогад чи щось бачене уві сні.

Словом, моя Африка — це люди. Галерея портретів та історій, напівтонів і відчуттів. Причому метафорично тісно сплетених зі мною самою, з моєю історією й моєю землею. А тепер, із каїсе-дра, я починаю її усвідомлювати, а не лише відчувати. Це ніби тобі нарешті стало достатньо води й сонця і ти можеш пустити коріння вглиб, у саме серце землі, і вбирати з неї все первинне, важливе і справжнє. Вбирати життя.