Протягом вересня в шести містах України в рамках програми міжміських взаємодій «Метамісто» проходили мистецький проект «Міфологема міста», покази фільмів фестивалю кіно і урбаністики «86», тренінг «Активні громадяни» з пошуку фінансування для реалізації власних ідей. Кілька проектів були присвячені розумінню власного міста та привертали увагу до окремих його локацій.

«Дитячі географії» : переосмислити власне місто

Нову методологію дослідження «Арт_е_Факти міста» з найменшими мешканцями протестували Валерія Карпань та Лора Іщенко.

Валерія Карпань, координаторка проекту «Дитячі географії»: Ми задумали провести паралельні програми в двох містах одночасно: Острог–Нетішин та Краматорськ–Слов'янськ.

Тобто звертати увагу на кольори, ритми, фактуру, запахи, звуки, масштабування. Завдяки цьому методу можна знайти те, чого ніколи раніше не помічали. Діти мали визначити свої улюблені місця, які не є популярними туристичними локаціями, позначити їх на мапі. Далі вибудовувався незвичний маршрут для мандрівки, всі спостереження фіксувалися в дослідницькому щоденнику. А по дорозі збиралися артефакти – це могло бути будь-що: камінчики, пір'їни, листя. Вони описувалися і відправлялися у сусіднє місто. Наступного дня ми накладали мапи міст, щоб отримати нові, незвичні маршрути. А також роздивлялися артефакти, намагаючись уявити людину, яка їх знайшла, писали їй листа.

Острог–Нетішин

Валерія Карпань: В Острозі діти обрали тарзанки і місця біля озера з гарним видом. Деякі локації були пов'язані з приємними спогадами, інші подобалися візуально, діти почувалися там комфортно. Виявилося, що навіть будучи місцевим, можна заново переосмислити місто і показати його іншому. Збираючи артефакти, діти думали про сусіднє місто і з нетерпінням очікували посилку.

Лора Іщенко, координаторка проекту «Дитячі географії»: Цікаво порівнювати ці два міста, бо в Острозі багато пам'яток, а в Нетішині їх немає. При цьому дітям там жити цікавіше. Є безкоштовний мотузковий парк, розташований в сосновому бору прямо в місті, літній кінотеатр, в якому показують мультфільми. Тобто навіть в такому нетуристичному місті діти визначили цілий список локацій, які можна показати друзям і зацікавити. Мені Нетішин дуже сподобався.
Валерія Карпань: На другий день ми обмінялися містами і дітьми. З артефактів зробили своєрідний поп-арт музей. Намагалися їх інтерпретувати: зрозуміти, де вони були знайдені і що означають. Для дітей пір'їни і камінці стали справжніми скарбами. Далі вони уявляли і малювали тих, хто ці об'єкти знайшов. І писали їм листи.

Вони запрошували нових друзів до себе, щоб показати їм свої таємні місця.

Лора Іщенко: Діти вперше писали листа, для них це новий досвід. Одна дівчинка навіть писала різнокольоровими ручками, вийшов справжній арт-об'єкт. Уявляю, як приємно буде отримати такий лист. Гадаю, цей проект може стати початком комунікації між його учасниками з різних міст.

Слов'янськ–Краматорськ

Валерія Карпань: В Краматорську не набралася група дітей, тому програму ми проводили лише у Слов'янську. Вийшли заняття трохи іншого роду. Але мета була досягнута – це дослідження міста його мешканцями в якості внутрішніх туристів, звертаючи увагу на незвичні речі. Особливістю програми в Слов'янську було те, що участь в ній брали діти-переселенці, які нещодавно туди переїхали. Були проблеми з ідентифікацією міста, вони начебто і вважають його своїм містом, орієнтуються, але не так, як би в рідному. Але й про міста, звідки переїхали, розказувати не хотіли.

Заняття проходили на алеї в парку, під час фестивалю, де для дітей також влаштовували різні розваги. Ми брали інтерв'ю у активістів про їх улюблені місця. І дорослі, і діти вірять, що місто можна перетворити у більш зручне для життя. Пакунок з артефактами ми привезли у Київ, будемо розбирати їх на занятті дитячої програми «Музей поза стінами», яку днями розпочинаємо у партнерстві з PinchukArtCentre.

Лора Іщенко: Програму «Арт_е_Факти» ми випробували вперше. Хочемо, щоб ця методика продовжила жити. Тож збираємося зробити матеріал, яким можна буде ділитися з педагогами. Плануємо викласти його на наш сайт «Культурні географії».

Спогади про майбутнє: яким буде місто через 50 років

Мистецький дует Krolikowski Art для партисипативного арт-проекту «Спогади про майбутнє», який здійснювався за підтримки Goethe-Institut у рамках програми «Культурно-освітня академія», обрав два атомогради, які створювалися як футуристичні міста: Нетішин і Славутич. До проекту могли приєднатися усі охочі, незалежно від віку і професії. Учасникам запропонували уявити собі місто у 2066 році очима мандрівника, враженого місцевими особливостями архітектури і побуту. І зафіксувати образи майбутнього, а саме вигляд різних локацій міста у подорожньому щоденнику – замальовки-скетчі з текстовим описом.

Олександр Кроліковскі, художник: Формою цього проекту ми обрали романтичний концептуалізм – поєднання чуттєвого, навіть наївного, але зі строгою чіткою концепцією. Проект є колективним, має багато авторів: кожен учасник додавав щось своє, хтось створював основну графічну форму, інші вигадували елементи, розмальовували, разом писали текст. І це важливо.

Справжнє майбутнє – це сума векторів різних людей. Завдяки колаборації і партисипативності майбутнє отримало зовсім інший вигляд, ніж те, яке б створювалося однією людиною. 

Олександра Кроліковскі, художниця: Забагато мистецьких дослідницьких проектів присвячено минулому, як ставитися до нього. Тобто рефлексія про те, що вже було. Соціум завжди потребує того, хто мріятиме про майбутнє. Якщо ми разом не домовимося, яким воно буде, не зможемо досягти навіть ближчого обрію. Цей проект дозволяє людям ідеалізувати світ, в якому вони будуть жити, уявити його максимально красивим і утопічним.

Олександр Кроліковскі: Ідентичність України зараз шукають в минулому. Це помилка, її треба шукати в майбутнього. Варто перенести точку пошуку з копирсання в минулому в майбутнє, думати, що ми станемо краще, будемо розвиватися, йти до цього. Для ідентичності це набагато продуктивніше.

#Netishyntomorrow

Олександр Кроліковскі: Учасниками арт-проекту в Нетішині були учениці місцевої художньої школи, архітектори, урбаністи. Приходили й місцеві художники, але їм не сподобалося, що проект потрібно було робити разом. Вони хотіли намалювати виключно своє або принести готове.

Під час обговорення з 20 об’єктів обрали шість. Ще однією частиною проекту стала інтеграція малюнків в публічний простір. Біля обраних локацій намалювали хештеги, а трафарети і фарбу залишили в Нетішені, щоб дівчата могли продовжити цей проект далі. Окрім матеріальних артефактів, тобто малюнків, які залишилися в музеї, ми зробили сторінку проекту з відсканованими зображеннями в Фейсбуці, Tumblr.

Коли люди вперше почули слово «концептуалізм», вони злякались. Але, зрештою, побачили милі малюнки. Старшим вони нагадують радянський утопізм в науково-популярних книжках, молоді – сучасні форми, схожі на картинки з Tumblr. І це, напевно, навіть поєднує покоління. Старий концептуалізм ХХ століття втомив своєю раціональністю, ми живемо в епоху світової кризи, коли люди потребують людяності, теплоти.

Людмила Квятковська, учениця випускного класу художньої школи: Я запропонувала намалювати міський фонтан. Він знаходиться неподалік мого будинку і в дитинстві був мені цікавий. Насправді ж, це сіра конструкція з бетону і металу. Завдяки проекту змогла втілити своє уявлення про те, як могло б виглядати це місце. Там багато форм, які асоціюються з морем, кораблями.

І щоб фонтан став приємним місцем для відпочинку. В Нетішин приїжджають працювати на АЕС, для молоді тут немає місць, де можна провести вільний час. Всі в основному збираються в кафе, гуляють по місту. Також ми перетворили закинутий млин на місце для винахідників з арт-галереєю і кафе, а готель зобразили з ретро-предметами та садом на даху.

Олександр Кроліковскі: Сподіваюся, наш проект приніс місту кілька векторів змін. По-перше, дівчата з художньої школи познайомились з сучасними формами. Ми багато розмовляли про метамодернізм, про романтичний концептуалізм, як репрезентувати своє мистецтво поза межами Нетішина в Інтернеті, користуючись Фейсбуком чи Tumblr. По-друге, ми привертали увагу мешканців до місцевих молодих художниць, яких вони зазвичай не помічають.
Серед негативних моментів, які ми помітили: в місті є багато нетолерантних людей, навіть агресивних. Напевно, їм не вистачає культурного відпочинку, вони проводять своє дозвілля навіть небезпечно для оточуючих. Особливо для тих, хто прагне більшого. Один з місцевих художників розповів нам, що має конфлікт з частиною соціуму. А приємним стало те, що люди дуже щиро і безпосередньо цікавляться, зупиняються, розпитують. В багатьох містах, коли на вулиці відбуваються такі проекти, мешканці соромляться підійти і проходять повз.

#Slavutychtomorrow

Олександр Кроліковскі: В Славутичі учасників було більше: сім місцевих і шість з інших міст. Загалом склад дуже різнився за віком і професією. У зв’язку з історією з муралом, процес йшов складно, бо всі переживали. Втім, наш проект був сприйнятий досить позитивно, бо він мав більш стандартну форму – малюнки – і це допомогло обійти гострі кути. Зрештою, все вдалося. Навіть люди, які хотіли намалювати погане похмуре майбутнє, прийшли до того, що варто рухатись в позитивний бік.

Мандрівник прибуває на колишню залізничну станцію Славутич, яка стала першим об’єктом. Далі він заселяється в готель «Вікторія», який зараз недобудований. Відвідує Храм Сили – його запропонував нам намалювати десятирічний хлопчик. До речі, в Австралії до переліку 10 офіційних релігій увійшла релігія Сили, джедаїв. І цей храм розташувався в недобудованому кафе «Пінгвін». До речі, люди дуже добре попрацювали саме з недобудовами, певно, вони їх дратують. І за допомогою архітекторів Роми і Кості придумали, як вони можуть виглядати в майбутньому. Далі мандрівник йде на виставку в школу сучасного мистецтва, на фасаді якої зображений мурал – супрематичний янгол. Далі відвідує біосферу-теплицю в центрі міста, придуману американською учасницею Енн Мюррей, озеро надій на місті котловану, центр психоделічної реабілітації на місці Enlight (бесідка з сонячними батареями). І далі прямує на космодром в Чорнобильську зону відчуження, щоб полетіти на Марс. Приємно, що деяких учасників проект надихнув малювати і після його закінчення.

Виставка робіт проходила в музеї, де скоріше за все вони і залишаться. Ми також зробили Tumblr, інтегрували посилання в Вікіпедію. Але якщо посилання про проект в Нетішині є, про Славутич їх видалили. Мені здається, це зробив хтось із славутчан, хто є противником «Коду міста». Деякі мешканці вважають, що ми рекламуємо свій проект, який не має стосунку до міста. Такі ось локальні війни. Загалом завдяки цим двом проектам накопичений досвід, який допоможе працювати з іншими містами по всій Україні. Зокрема, подолати проблеми радянського минулого і йти далі.

Для Нетішина розробили концепцію екоцентру

Одним з проектів, який був реалізований в рамках «Метаміста», стало створення 3D-моделі майбутнього екоцентру на базі приміщення шкільної теплиці.

Руслан Рудомський, голова ГО «Громада міста Нетішин»: В нас з Вітою Базан виникла ідея створити в місті екологічний центр. Ми шукали приміщення – а в мене якраз вікна виходять на третю школу, де знаходиться закинута теплиця. При кожній школі в свій час будували такі теплиці, де мали вирощувати розсаду та проводити практичні завдання для дітей з біології. Як нам сказав завгосп, за 23 років його роботи ця теплиця ніколи не використовувалася за призначення, сюди хіба що зносили поламані парти.

Разом з колегами, урбаністами, архітекторами і небайдужими громадянами ми розробляли на базі теплиці концепцію екологічного центру, яку функцію він має нести. Виходили в місто, досліджували ландшафт, місцевість – пішохідні і автомобільні зони, наявність інфраструктури, магазинів тощо, кількість мешканців. Опитували людей на вулиці, в школах, садочках – що для них екологія, енергетика, яким вони бачать взаємозв'язок енергоефективності та екології, що знають про енергозберігаючі технології. Виявилося, що люди далекі від всього цього, для них екологія – це максимум охорона навколишнього середовища, енергозбереження – в кращому випадку енергозберігаючі лампочки, про зелені тарифи не чули, а лічильники на тепло – взагалі інший світ. Але якби десь розповідали цю інформацію, вони б ходили і слухали.

Роман Сах, архітектор, співзасновник архітектурної студії Formografia: Протягом кількох днів перебування в місті нашим завданням було дослідити контекст, сформувати концепцію і зробити об'ємне рішення для екоцентру. Екологічна тема в Нетішині зараз не в тренді, нею мало хто цікавиться. І якраз є шанс створити цей тренд. Ми не очікували, що у мешканців настільки низький рівень обізнаності щодо альтернативної енергетики та екології. Це в подальшому лягло в частину концепції екоцентру.

Що стосується приміщення, то ми хотіли мінімальними втручаннями зробити його максимально зручним, раціонально розподілити елементи в просторі. Тож перш за все здійснили грамотне зонування, змогли вписати багато функцій, зробити універсальним. Ми прописали етапи реалізації проекту, психологічні особливості роботи з людьми, бізнес-модель. Далі основне навантаження піде на локальних організаторів.

Руслан Рудомський: За концепцією, це має бути екологічний центр з двома основними складовими: інформаційно-просвітницькою і науковою. В одній частині приміщення розташується хаб, де проводитимуться лекції, дискусії, семінари,тренінги. В іншій – обладнані лабораторії для створення зелених технологій. Наприклад, синтезу білку з хробаків чи крохмалю з соломи, переробки одноразового посуду.

За 145 км від Нетішина розташоване місто Хмельницький, де працює потужна кафедра хімічних технологій, яка випускає хіміків-технологів з екологічним ухилом. Я й сам там навчався, займався науковою роботою. Ми плануємо на конкурсній основі залучати команди людей, яким на певних умовах давати лабораторії для реалізації своїх ідей на практиці. І таким чином створювати умови для розвитку стартапів.

Наш наступний крок – вирішення юридичних нюансів з приміщенням. Його балансоутримувачем є школа, але приміщення належить міській раді. Тому має бути рішення сесії, далі Фонд комунального майна виставить приміщення на аукціон. Тим часом ми збираємося здійснювати просвітницьку діяльність, проводити лекції, семінари, зокрема в Нетішинському молодіжному хабі.

Паралельно подаватимемо проект на Спільнокошт, працюватимемо з соціальним бізнесом, шукатимемо гранти. Перше глобальне завдання – відновити саме приміщення з використанням екологічних матеріалів і технологій. Це принципово. Хочемо встановити в ньому енергозберігаючі скляні профілі, геліоколектори, сонячні панелі на даху, енергозберігаючі лампи. Центр може бути й демонстраційним майданчиком зелених технологій. Наприклад, можна зробити в ньому сонячну станцію з описом, як вона працює.

Матеріал створено в рамках програми «Код Міста». Це довгострокова програма, що відбувається на перетині інтересів людей культури, аналітиків, бізнесів, а також державних діячів, які займаються розвитком міст.