У вересні та жовтні програма «Код міста» буде будувати культурні мости між малими містами. В фокусі програми поїздки 6–13 вересня – в Кременчук, 13–18 вересня – в Нетішин і Острог, 20–25 вересня – в Славутич, 27 вересня – 2 жовтня – в Краматорськ і Слов’янськ .

В кожному місті відбудеться серія воркшопів, дискусій, мистецьких проектів, кінопоказів. Оригінальність програми полягає в спробі активістів працювати не з окремими містами, а зі зв’язками між ними, а також в намірі відшукати для них нові сучасні символи в рамках одного з проектів «Міфологема міста».

Координаторки проекту ВІТА БАЗАН та НАСТЯ ПАРАФЕНЮК розповідають про несхожість кожного з міст та пошук їх нової ідентичності. 

Про вибір міст:

Ми досліджували, що можуть дати міста одне одному

Віта: У минулому році з програмою «Код міста» ми працювали у столиці та двох різних обласних центрах – Дніпрі та Івано-Франківську. Там ми провели серію арт-хакатонів, за підсумками яких ми підготували детальну, красиву та практичну інструкцію по організацію подій.

Цього року наш фокус на невеликих містах. Коли ми формували програму, то заклали два аспекти: близькості міст, і схожості міст. Слов’янськ і Краматорськ, Нетішин і Острог знаходяться поруч. Славутич пара до Нетішина, як атомоград. Умовно, Кременчук схожий на Краматорськ індустріальною історією, кількістю мешканців. 

Настя: Також ми обирали ті міста, де у нас вже є партнери, адже розуміли, що входження у зовсім нове поле вимагатиме набагато більше часу. До того ж у двох містах, які знаходяться логістично поруч, знадобляться майже ті самі зусилля, що і для роботи з одним таким містом.

Віта: Ми досліджуємо простір між містами, – що можуть дати міста одне одному. В Слов’янську, Краматорську і Славутичі певна взаємодія з іншими містами вже відбувається.

У минулому році нас запросили поїхати до Слов’янська та Краматорська з презентацією-воркшопом «Як працює спільнокошт?». Вирішили поїхати разом із художницею Алевтиною Кахідзе, яку Гараж Генг любить залучати до своїх програм в містах, і яка разом зі своїм чоловіком Володимиром Бабюком, одна із перших тестувала спільнокошт для приїзду спільного резидента в Музичі

Ми виявили, що люди у Слов’янську прийшли більше з цікавості, а не для того, щоб приміряти краудфандинг до своїх ідей. В Краматорську був більш камерний формат, і ми зосередилися на аналізі ідей один одного. Вийшов колективний менторинг.

Для мене Нетішин і Острог – близькі міста. В одному я народилася і провела дитинство, в іншому – началася. Одне зовсім молоде, інше – історично витримане. В одному – техніки та інженери-атомники, в іншому – дослідники та філософи інтелектуали, які пишуть книги і вивчають, наприклад, Коран. Звісно, я зараз свідомо узагальнюю та прив’язуюсь до основних об’єктів міст – АЕС та Острозька академія.

Найбільш сформована спільнота активістів з цих міст є в Славутичі. Там кілька років проходить фестиваль «86», який сформував інтерес до міста: архітектури та напівкурортного режиму. Також цього року там відбувалася Школа міських оптимістів та літня міждисциплінарна урбаністична школа.

Тому Славутич мені видається підігрітий та «прокачаний» ідеями, і зараз цю енергію варто направляти в дію, щоб не пішов зворотний процес вигорання та знесилення. В Слов’янську і Краматорську є центри активності молоді: «Теплиця» та «Вільна хата». Після окупації на Сході до Слов’янська та Краматорська прикута значна увага ще й для того, аби втримати рівновагу. Безперервний потік активностей теж може виснажувати, і через надмірну концентрованість місцевим активісти можуть не встигати трансформувати у максимальних ефект.

Настя: До Славутича, Краматорська та Слов’янська наразі є великий інтерес ззовні. Там відбувається достатньо багато цікавих проектів, на відміну від Острога і Нетішина, де навряд чи є багато приїжджих.

Віта: Острог – окрема тема. Можна робити дослідження про те, що значить університет у маленькому місті, як він перетягує увагу на себе. Але університет – лише частина міста. При цьому це інституція. Можна бачити, що коли туди приїздять студенти, воно бурлить, а коли вони їдуть – засинає.

Про ідентичності міст:

Слов’янськ – чітко жіночний, а Краматорськ – чоловічний

Віта: В Слов’янську і Краматорську ми були ще минулого року, а потім кілька тижнів тому. Багато спілкування з містами відбувається онлайн, або люди приїздили звідти в Київ на якісь наші події.

Нетішин – моє місто за походженням, але я там тепер почуваюся чужою, і для мене це виклик пізнавати його не з позиції «я – дитина» і старатися поріднитися з ним.

В Славутич ми постійно їздимо на «86». Дует художників KrolikowskiArt зараз оселилися в Славутичі, з ними ми плануємо втілювати для Славутича і Нетішина проект «Спогади про майбутнє».

Ще за першого знайомства з Олександрою Кроліковською, у травні на 86, я зрозуміла, що ми будемо співпрацювати. Я розповідала про ідею «метаміста», вони досліджували напрям «метамодернізму» і якраз готувалися до лекції в Києві… Ще тоді ми обговорювали інтерес до утопічності в міському плануванні. Саме так проектувалися атомогради, як ідеальні міста для соціалістичного працівника – будівельника, атомника, інженера. «Спогади про майбутнє» – це спроба позагравати з ностальгічністю, відкритися майбутньому.

Настя: Я їздила лише в три міста з шести, бо в основному до проекту працювали дистанційно. Ми багато гуляли містом і спілкувалися з активістами – хорошими людьми, які одними з перших відчувають потребу у подібних програмах та їх значення для міста. На нашій спільній зустрічі-знайомстві вони дивувались, чому ж вони раніше так не збиралися і не обговорювали виклики свого міста.

Віта: Мені подобається це відчуття закоханості в нове місто. Коли побувши в ньому день-два, кажеш собі, хотілося б тут залишитися довше, глибше пізнати.

Для мене Слов’янськ був чітко жіночним, а Краматорськ – чоловічним. Два міста можуть переходити в інь та ян та навіть енергії вчитися один в одного. Це помітно по динаміці під час обговорень. Краматорці кажуть про слов’янців, що вони більш творчі. А слов’янці в свою чергу, – що Краматорськ багатше і там конструктивніше все відбувається.

Багато, хто каже, що Слов’янськ місто-базар, починаючи з того, що саме місто починається з керамічного базару. І це виражається у транзитному способі комунікації під час обговорень: хтось приходить вчасно, хтось запізнюється, хтось йде і повертається.

В Краматорську ж спілкування відбувається дуже структуровано. Один історик-краєзнавець з почуттям гумору будував історію образів міста, а інші слухали, доповнювали, реагували.

Про програму:

Ціль – не бути чужими

Віта: Програма передбачає комбінований формат. Деякі події будуть відкритими – як кінопокази чи дискусії про місто, деякі потребуватимуть реєстрація та відбору учасників.

Наприклад, проект «Міфологема міста» наскрізний для усіх шести міст. Ми старалися забезпечити вибірку місцевих, так і долучаючи митців з різних міст. Місцеві мали нагоду долучитися до брейнсторму міфів та історій, запропонувати ескізи, долучитися до роботи на місці. У кожному місті обирається локація для створення муралу, десь інтуїтивно, десь консенсусно, десь хотіли б підійти соціологічно, більш глибинно аналізуючи сприйняття місця, відчуття стосовно його перспектив.

Інші елементи програми індивідуальні. У Кременчуці робота будуватиметься довкола культурного менедженту. Планують приїхати люди, що працюють з альтернативними просторами в різних містах – з Херсону, Запоріжжя, Києва, Маріуполя, тих же Слов’янська та Краматорська.

У Нетішині та Краматорську будемо працювати над соціальним та архітектурним дизайном просторів. В Острозі проведемо воркшопи Active citizens. У Славутичі плануємо дуже прикладне навчання з пошуку фінансування на міські проекти, а в жовтні продовжимо з розробкою екосистеми зелених, соціальних та креативних підприємств. У Слов’янську хотіли б допомогти з розробкою концепції та програми аудіовізуального класу при школі мистецтв. Також у Слов’янську та Краматорську спільно з Алевтиною Кахідзе втілюватимемо проект «Профілактика окупації» в публічному просторі міста.

Настя: В Нетішині під час наших подій буде святкування дня міста, тому на наші події зможуть потрапити навіть ті, хто не чув про програму та не планував цього. Також ми співпрацюємо з командою проекту «Їздець», які організовують дослідницькі тури в пари міст Острог-Нетішин 17-18 вересня та Слов’янськ-Краматорськ 1-2 жовтня, для того, щоб дослідити культурно-туристичний потенціал. Це шанс потрапити до цих міст та подивитися на життя, наприклад, в атомограді. Також будуть кіно покази від «86» та у містах-парах дитяча програма.

Віта: Наша ціль – інтегруватися, щоб ми не були чужими. Щоб не було враження, що ми приїхали розважати. Хочеться, щоб після подій і далі будувалися комунікації та спільні проекти.

Наприклад, одна з наших активностей – урбаністичні воркшопи для дизайну публічних просторів. В Нетішині це буде на базі недіючого приміщення теплиці, що проектувалися колись при школах. Ідея простору мала б трансформуватися у повноцінний концепт еко-лабораторії. В Краматорську є парк і директор парку відкритий для того, щоб з ним робити. Ми залучаємо групу архітекторів, активістів, соціальних підприємців, щоб робити все необхідне. Також залучається місцева організація «Вільна хата». Вона, відповідно, візьме на себе роль лідера після закінчення нашого воркшопу.

У Львові, наприклад, є Парк культури, він має виразно радянський вигляд, але як мені розповідали, там дві молоді менеджерки почали координувати роботу і в них щотижня відбуваються ярмарки та фестивалі. В тому і задача – щоб відпочинок був не пасивним, а провокував пізнавати, пробувати нове.

Про міфи:

В Кременчуці народився образ кразозавра 

Віта: Питання межі між історією та міфом є відкритим: між тим, що було насправді, і тим що існує на рівні колективної свідомості.

Художник Ігор Зайдель досліджував наші міста на основі інформації з енциклопедій та форумів, і поєднував багато всього: від того, що там було знайдено кістки мамонтів до того, що є зараз.

В Кременчуці так народився образ кразозавра.

А коли ми працювали з Слов’янськом, який є досить магічним, Ігор Зайдель запропонував ідею з іхтіозавром. Ніби там є підземне озеро і цей образ – слов’янський аналог лохнеського чудовиська, яке може з’являтися у місячну ніч.

Коли ми спілкувалися з місцевими, вони сказали, що це дуже свіжо, що такого ніхто не пропонував, бо всі звикли, що є сокіл на місцевому гербі – символ степу і свободи. Також місцева художниця запропонувала ідею з русалками.

Міфічні істоти мають свій потенціал, їх образи можна розвивати через сувенірну продукцію, ту ж кераміку. Тим більше Слов’янськ раніше був туристичним містом, туди приїжджали відпочивати на соляні озера. Зараз в цих санаторіях живуть військові.

В той же час Краматорськ дуже цікавий в плані архітектури. Коли туди приїздиш відчуваєш «степную ширь» та водночас – відсутність хаосу. Навіть біля ДК КМЗ Ленін стояв не по центру, а трішки з боку, щоб не закривати вигляду довгої і красивої будівлі з колонами.

Настя: До того ж, Краматорськ був одним з перших міст, побудованих за генпланом, тоді як Слов’янськ не має відчуття цілісності та архітектурного ансамблю.

Віта: Інший виклик – працювати з містами атомоградами – Славутичем і Нетішином. Цим містам лише по 30 років і вони вважають, що ще не мають міфів. У них є атомні електростанції.

У вигляді жарту та на хвилі Pokémon Go Ігор Зайдель запропонував для Нетішина пікачу з символом атомної енергії – атомачу. Це смішно, але енергетика, яка є в цієї істоти в мультфільмі, є електричною.

Настя: Але в Славутичі, наприклад, вже є сформований символ – білий янгол. Містяни за нього тримаються і тому, відповідно, можна працювати з цим образом, додавши нової айдентики.

Віта: Ще один виклик – Острог. Тут питання, чи сучасні мистецькі партисипативні проекти зможуть щось запропонувати історичному місту і чи містяни будуть готові їх прийняти. Їм близький образ князя Острозького, але можливо краще працювати з чимось нейтральним, наприклад, бібліотечною рибою? Це ж і про писемність і про інтелектуальність.

Головне нам не створити маркування: ось ми придумали міф, змиріться з ним. Наша задача спровокувати, знайти образ, який би доповнив міський простір. Щоб люди бачачи його, запитували себе, чи це про нас, хто такі ми, чого нам бракує, де моє минуле.

Настя: В Краматорську є кілька пропозицій, з якими можна працювати. Наприклад, у них є крамазавр – унікальний справжній динозавр, рештки якого знайшли біля міста. Містяни кажуть, що його весь час експонують в Європі, через що у рідному музеї його майже ніколи не побачити.

Також є Леонід Биков, який народився біля Краматорська, але в Краматорську провів все свої дитинство і юність. Крім того він завжди повертався в місто, виїхавши з нього і заповів усі свої речі музею Краматорська. Містяни ним дуже гордяться і вважають його уособленням справжнього краматорця.

Крім того були жарти щодо того, щоб побудувати пам’ятник шлакоблоку, адже це перше місто, де шлакоблок застосували до побудови житла. Потрібно було швидко будувати місто, а глиняна цегла була дорогою. Місцевий історик казав, чому б і ні, адже пам’ятник галушці в Полтаві стоїть.

А ще в Краматорську сконцентровано 10% української ювелірної промисловості. І якщо в Слов’янську говорять про створення керамічного кластеру, то в Краматорську – про ювелірний.

Віта: Крім того думаєш, що Краматорськ суто промислове місто, а виявляється там був потужний аматорський театр і є шаховий клуб.

Три речі залишаться в місті після програми:

Люди побачать себе зі сторони 

Настя: Перше – люди міст побачать себе зі сторони. Як показав досвід нашої підготовчої поїздки до Краматорська, навіть під час простого спілкування, люди прокидаються і починають бачити можливості в своєму місті.

Віта: Всі ці міста є невеликими. Наша програма передбачає не просто читання лекцій, а роботу з розширення горизонту, з тим як бути більш уважним до міста. Ми плануємо допомогти цим міста отримати свіжу енергію від спілкування з новими людьми. Під час нашої минулорічної активності в Дніпрі, мені здалося, ми якраз вийшли за межі усталених ідей та тусовки.

Тому другий важливий момент, який виникає, – нові люди, які входять в цей режим, які починають займатися урбаністичним розвитком міста.

Третє – можливість порефлексувати про майбутнє міста замість акцентуватися на теперішньому.

І додатковий четвертий пункт. Хотілося щоб отримало місто, це – ресурс професіоналів, до яких би також зверталися. Також щоб побачити ідентифікацію і фокус, в якому ці люди могли бути професійними.

Настя: Насправді приїздиш до малого міста з думкою, що тут, мабуть, немає багато цікавого, а варто тільки почати його досліджувати і місто для тебе відкривається. Варто лише проявити цікавість, не тільки ж у Львів їздити!

Читайте також:

В Україні 26 тисяч сіл. І майже в кожному є клуб, який не працює

Краматорськ – місто майбутнього. Не вірите?

Соціуму завжди потрібен той, хто рефлексує над минулим та мріє про майбутнє

На месте украинцев я бы не стал возвращаться к казакам. Как исторические фигуры, они проиграли

Сім речей про іслам в Україні, які варто знати

Як трансформери за півроку змінили Кременчук?

#Adapter: Історія нового сусідського простору в Кременчуці


Код Міста

Матеріал створено в рамках програми «Код Міста»Це довгострокова програма, що відбувається на перетині інтересів людей культури, аналітиків, бізнесів, а також державних діячів, які займаються розвитком міст.


Фарби для створення муралів-міфологем у Кременчуці, Нетішині, Острозі, Славутичі, Слов'янську і Краматорську надані торговою маркою Kompozit.