Арунас Мателіс, визнаний литовський режисер і успішний незалежний продюсер, називає причини появи балтійської хвилі в документальній творчості, яка продовж останніх 10 років заслуговує найвищі винагороди на міжнародних кінофестивалях.

 

Арунас Мателіс:

 

Ми починали працювати, коли слова не мали такого значення. Це були часи пропаганди, брехні, слів, які нічого не значать. Тому образи, зображення були більш абстрактними і часом більш відповідними, щоб розповісти правду. Коли ми починали працювати в театрі, ми робили постановки про будь що. Це означало, що ми маємо виразити історію просто зображеннями, не використовуючи жодного слова, і це нас провокувало думати. Слова має бути справді потрібне. З того часу мені подобається говорити зображеннями. Коли ви знаходитесь в тиші, ви більш природні. І світ тиші більш реальний. Я думаю, що це дозволяє створити більш глибшу, універсальнішу історію. Це і є сила кіно, оповідати з допомогою образів.

Я не знаю, що для мене таке документальне кіно. Для мене документальне кіно це як поема, передусім документальне кіно має бути твором мистецтва і на нього можна подивитись з різних боків, на різних рівнях. Документальний фільм наче як фотографія, наче як робота драматична. В документальному кіно є низка структур, безліч засобів оповідання, і в них є більше інструментів, ніж в ігровому кіно. Це дуже ризиковано, ну що ви можете розповісти за 10 хвилин. Можливо викликати певне відчуття і може навіть не потрібні слова, тому що на це може подивитись з різних сторін. Але в будь якому разі, це мистецький твір, такий як фотографія, поема, музика, особливо для 10-20 хвилинних фільм, які піднімають питання про соціальні явища.

Коли ви просто знімаєте 10 хвилинну короткометражку, у вас зазвичай буде матеріалу на 60 хвилин. Якщо вам пощастило і у вас є 60 хвилин, якщо не пощастило, ближче до 40-ка. І тут не кожен метр, а кожен кадр є на вагу золота. Вам потрібно дуже акуратно монтувати і розуміти, що ви хочете вибрати. Іноді ви знімаєте план, хвилину того, як людина просто кудись іде. Ви витрачаєте час і гроші. І ви ризикуєте. Особливо для 35-міліметрової камери, плівки не так багато, і вона схиляє вас думати дуже обережно перед тим, як щось знімати. Ви розумієте ціну ризику. Ви можете зняти 30-40 секунд перехожого, і для цього вам потрібно зняти план на хвилину, хвилину-двадцять. І не важливо скільки матеріалу в мене є, я починаю думати, нащо він мені потрібен. Я можу зняти 10 таких собі, чи 2 дуже гарних плани. Мені треба знімати те, що захоплює саме мій погляд. Бути більш точним, більш відповідним до моєї структури, того як розвиваю персонажі, розвиваю оповідання і сюжет. На разі це все безкоштовно, ви можете зняти 100 годин і нарізати 10 хвилин. З одного боку це дуже добре, а з іншого, не так добре: ви втрачаєте цінність зйомки. Всі починають зі зйомки, і якщо ви можете набрати матеріалу. Колись ви не могли набрати багато матеріалу, але він був максимально потенціальний, найкращий. А зараз ви маєте багато матеріалу, але він такий собі, він не чудовий. 35 міліметрів була дуже дорога плівка і 10-хвилинні фільми були певним тренуванням, вони були унікальні, була потрібна дуже сильна підготовка до цих зйомок. Тепер документалісти включають камеру на три години і чекають, коли щось станеться. Тоді у вас було 3 хвилини на інтерв’ю. Тому ви шукали час і місце,, який ви чекали місяць, рік у в житті вашого персонажа, і ви розумієте, що цієї неділі, в церкві він зробить і скаже щось таке, яке він не робив і не казав раніше. І ви готуєте плівку і ви є під тиском обов’язку підготуватись.    

Автор
Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини

Як розширити простір кіно для людей із різними можливостями зору

Вкладаючи кошти в культурний проект, який репрезентує країну як простір, що народжує зірок світового мистецтва, спонсори інвестують у власний успіх, бо позитивний імідж держави, де існує успішна, цікава всьому світу художня сцена – це найкращій шлях до поліпшення іміджу національного бізнесу на міжнародному ринку.