Арунас Мателіс, визнаний литовський режисер і успішний незалежний продюсер, називає причини появи балтійської хвилі в документальній творчості, яка продовж останніх 10 років заслуговує найвищі винагороди на міжнародних кінофестивалях.

 

Арунас Мателіс:

 

Ми починали працювати, коли слова не мали такого значення. Це були часи пропаганди, брехні, слів, які нічого не значать. Тому образи, зображення були більш абстрактними і часом більш відповідними, щоб розповісти правду. Коли ми починали працювати в театрі, ми робили постановки про будь що. Це означало, що ми маємо виразити історію просто зображеннями, не використовуючи жодного слова, і це нас провокувало думати. Слова має бути справді потрібне. З того часу мені подобається говорити зображеннями. Коли ви знаходитесь в тиші, ви більш природні. І світ тиші більш реальний. Я думаю, що це дозволяє створити більш глибшу, універсальнішу історію. Це і є сила кіно, оповідати з допомогою образів.

Я не знаю, що для мене таке документальне кіно. Для мене документальне кіно це як поема, передусім документальне кіно має бути твором мистецтва і на нього можна подивитись з різних боків, на різних рівнях. Документальний фільм наче як фотографія, наче як робота драматична. В документальному кіно є низка структур, безліч засобів оповідання, і в них є більше інструментів, ніж в ігровому кіно. Це дуже ризиковано, ну що ви можете розповісти за 10 хвилин. Можливо викликати певне відчуття і може навіть не потрібні слова, тому що на це може подивитись з різних сторін. Але в будь якому разі, це мистецький твір, такий як фотографія, поема, музика, особливо для 10-20 хвилинних фільм, які піднімають питання про соціальні явища.

Коли ви просто знімаєте 10 хвилинну короткометражку, у вас зазвичай буде матеріалу на 60 хвилин. Якщо вам пощастило і у вас є 60 хвилин, якщо не пощастило, ближче до 40-ка. І тут не кожен метр, а кожен кадр є на вагу золота. Вам потрібно дуже акуратно монтувати і розуміти, що ви хочете вибрати. Іноді ви знімаєте план, хвилину того, як людина просто кудись іде. Ви витрачаєте час і гроші. І ви ризикуєте. Особливо для 35-міліметрової камери, плівки не так багато, і вона схиляє вас думати дуже обережно перед тим, як щось знімати. Ви розумієте ціну ризику. Ви можете зняти 30-40 секунд перехожого, і для цього вам потрібно зняти план на хвилину, хвилину-двадцять. І не важливо скільки матеріалу в мене є, я починаю думати, нащо він мені потрібен. Я можу зняти 10 таких собі, чи 2 дуже гарних плани. Мені треба знімати те, що захоплює саме мій погляд. Бути більш точним, більш відповідним до моєї структури, того як розвиваю персонажі, розвиваю оповідання і сюжет. На разі це все безкоштовно, ви можете зняти 100 годин і нарізати 10 хвилин. З одного боку це дуже добре, а з іншого, не так добре: ви втрачаєте цінність зйомки. Всі починають зі зйомки, і якщо ви можете набрати матеріалу. Колись ви не могли набрати багато матеріалу, але він був максимально потенціальний, найкращий. А зараз ви маєте багато матеріалу, але він такий собі, він не чудовий. 35 міліметрів була дуже дорога плівка і 10-хвилинні фільми були певним тренуванням, вони були унікальні, була потрібна дуже сильна підготовка до цих зйомок. Тепер документалісти включають камеру на три години і чекають, коли щось станеться. Тоді у вас було 3 хвилини на інтерв’ю. Тому ви шукали час і місце,, який ви чекали місяць, рік у в житті вашого персонажа, і ви розумієте, що цієї неділі, в церкві він зробить і скаже щось таке, яке він не робив і не казав раніше. І ви готуєте плівку і ви є під тиском обов’язку підготуватись.    

Автор
Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини

Матеріал допоможе краще ідентифікувати характеристики та важливі особливості вашого проекту та збору, та допоможе зрозуміти як краще залучати на нього кошти.

Ті методики, за якими вчать дітей сьогодні, не мають жодних перспектив у майбутньому. Проблема з гуманітарними науками впливає на відсутність соціального інженерингу. Ми не розуміємо, ким ми є. Тому ці блукання переростають у намагання повернутися до архаїки.