Швидкість завжди засліплює очі. Міста живуть неймовірно швидко, ми навіть не встигаємо поставити питання про ефективність цього темпу

– цими простими словами архітектор, урбаніст та один з авторів книги «Сталий розвиток малих міст» Пол Нокс ставить під сумнів глобалістичний вектор розвитку будь-якого сучасного міста.

Сьогодні більшість малих міст намагаються імітувати мегаполіси, використовуючи ідеї централізованого розвитку у всіх сферах – від транспортної системи до громадського і культурного життя.

Найчастіше такі міста перетворюються на «корисні додатки» та франшизи мегаполісів замість того, щоб шукати (чи хоча б поновлювати втрачене) власне обличчя.

Але все більше міських громад відмовляються від пануючої посередності та шукають можливість іншого; за словами Пола Нокса та низки інших прогресивних урбаністів, ідеї міжнародного руху «Повільне місто» (Cittaslow) є оптимальним та найлюдянішим шляхом у цих пошуках.

Amy Casey

Ідеї «Повільного міста» є логічним похідним від безлічі концепцій так званого «Повільного руху» (Slow Movement), що почалися у 1986 році, коли італійський комуніст, журналіст та кулінар Карло Петріні влаштував акцію навпроти щойно відкритого «МакДональдзу» у Римі, тримаючи в руках тарілку з пастою та банер з написом «Досить швидкої їжі, ми обираємо повільну».

Читайте також: #Новітерміни: Міський протокол

Лаконічне гасло стало вирішальним тригером розвитку цілої системи координат антиглобалістського руху, який поширився на всі сфери життя. Зокрема, зараз існують рухи повільних медіа, освіти, моди, бізнесу, харчування тощо. Автор нон-фікшн-бестселера «Ода сповільненості» Карл Оноре підкреслює: «Сповільненість не має нічого спільного з інертністю. Сповільненість – це зробити краще, а не швидше».

Що означає «краще» у контексті малих міст?

Посилаючись на маніфест руху Cittaslow, повільними можна назвати міста, де «пори роки повільно змінюють одна іншу, люди цінують сезонні продукти, культуру локального культурного життя та минуле». За цими поетичними та трохи узагальненими словами криються чіткі правила та вимоги.

  • Населення повільного міста не може становити більш, ніж 50 тисяч мешканців.
  • У цих містах не функціонують корпорації, великі автомобільні магістралі (люди мають змогу комфортно ходити пішки чи користуватись велосипедом).
  • Супермаркети та мережеві заклади, неонові вивискі та банери суворо заборонені.
  • Влада кожного міста та його мешканці принципово підтримують місцеве виробництво, тому, наприклад, всі продукти є результатом роботи локальних фермерів.

Таких правил багато, і всі вони підтримають ідеї високої якості життя без впливу ззовні. Щоб якнайкраще зрозуміти концепцію повільних міст варто лише згадати історію створення цього руху.

У середині дев’яностих у невеликому італійському місті-комуні Греве (регіон Тоскана) вкрай погіршилися справи – відтік населення шокував, міських доходів не було зовсім. Мер міста Паоло Сатюрніні мав можливість зробити з міста черговий майданчик для бізнес-інтересів корпорацій, але вирішив сконцентруватися на реформуванні локальної промисловості, відчайдушно підтримуючи місцевих виробників вина. У 1999 році, скориставшись принципами та підтримкою вищезгаданого Карло Петріні  він став засновником руху Cittaslow, до якого увійшли Греве й ще три міста з Італії. Через два роки повільних міст було вже 20, зараз їх майже 200 – не тільки з Італії, але й з Португалії, Німеччини, Іспанії, Туреччини, Нідерландів.

Читайте також: Інформаційна дієта: Для засвоєння дієти від швидкості пробуємо повільно і вголос прочитати скоромовку: «Черепаха чаплю вечором пригощала чаєм з печивом»

Повільне місто є акцентованим та дієвим наслідком діяльності ініціативних міських громад. Може здатись, що концепт цього руху балансує на тонкій межі ідеалізму та ретроградності, але дві сотні міст по всьому світу, що отримали цілком нове життя, заперечать будь-якому скепсису. Сам Паоло Сатюрніні вважає повагу до традицій та минулого лише одним з соціально-економічних інструментів оптимізації нового життя у малому місті.

Amy Casey

 

Згідно з вимогами руху міста-члени можуть широко використовувати досягнення ІТ-сфери та урбаністики, але вивчивши орієнтири Cittaslow, легко зрозуміти, що у цьому випадку усе «сучасне» має бути спрямоване на корисність та досягнення комфорту, тобто слугувати міським побуту та атмосфері, а не руйнувати їх.

Як і Міський протокол, Повільне місто суттєво додає конкретики теорії «сталого розвитку». Чи можуть зараз українські міста розвиватися стало, враховуючи інтереси всіх і кожного, дбаючи не тільки про інтереси громади, але й про екологію?

Принаймні поки що жодне з безлічі українських малих місто не є членом Cittaslow. Можливо, згадуючи про існування Славутича з його ідеальною вело-інфраструктурою та поєднанням природи та міського контексту.

Читайте також: Розумне місто як Фаб місто

Але ідея повільних міст (як і все, що пов’язано зі «сталим розвитком») передбачає гнучкість і відкритість, які одразу персоналізують кожне запитання, змінюють вектор з нової глобальності на теорію малих справ. Стати другом Cittaslow та отримати підтримку руху, щоб почати діяти у своєму місті, районі чи вулиці, може кожен.