#код малого міста 

Резиденти Славутича, мистецьке дуо Krolikowski Art про пошук утопії український метамодернізм та сюрреалістичне життя в наймолодшому місті країни.

Творча група Krolikowski Art називає своє життя великим мистецьким актом, де немає поділу на побутове та творче. Художники мандрували Україною, проте базою був Севастополь, а після окупації Криму осіли в наймолодшому українському місті – Славутичі.

Митці досліджують явище метамодернізму та нещодавно поділилися своїм досвідом, провівши лекцію «Введення у метамодернізм». Цей термін був введений в обіг у 2010 році нідерландськими філософами Тімотеусом Вермюленом та Робіном ван дер Аккером. Олександр та Олександра Кроліковські кажуть, що давно чекали лекцію про метамодернізм, однак недочекавшись, вирішили організувати її самостійно

В інтерв’ю ВЕЛИКА ІДЕЯ розпитала Олександра та Олександру про значення буття художника сьогодні та художні особливості міста Славутич.

Першим мистецьким актом було викрадення Олександри з її батьківського дому

— Олександр: Krolikowski Art був утворений як реакція на кризу та смерть постмодерну. Першим мистецьким актом дуету було викрадення Олександри з її батьківського дому.

Той факт, що ця дія могла закінчитись для мене в'язницею. Олександра була неповнолітня... She was just 17. You know what I mean. А її матуся на той час була майором МВС. Це було серйозним випробовуванням для нас обох – щирість та наївність можуть бути небезпечними, як це вже довів Бас Ян Адер. Але ми успішно зіграли архетипові ролі в цій містерії і нашим переслідувачам не вдалось нас спіймати.

— Олександра: Напевно ви бачили фільм Веса Андерсона Moonrise Kingdom. Історія нашої зустрічі лягла в основу цього кіно.

Нас поєднало прагнення бути не тільки присутнім в «точці росту» сучасного мистецтва, але й бути учасниками процесів створення сучасного світу. Суспільство народжує митця, щоб той вирішив його проблеми, вивів з кризи, вивів на новий рівень. Соціуму завжди потрібен той, хто рефлексує над минулим та мріє про майбутнє.

— Олександр: Tomorrow Never Knows. Принцип нашого існування – це служіння гуманістичним ідеалам людства, а як саме це буде відбуватись, залежить від потреб сьогодення.

— Олександра: Для нас немає кордону між побутовим та творчим, ми синкретисти, і все що ми робимо, є великим мистецьким актом довжиною в життя. Арт-проекти, які можна побачити в галереї – це документація та артефакти частини цього процесу.

В якості бази ми обрали «українську Скандинавію»

— Олександр: Треба зазначити, що під час подій ми вже не жили в Донецьку. Я народився в Донецьку, але на час утворення Krolikowski Art вже мешкав в Севастополі.

Під час окупації Криму ми поїхали в Донецьк, але там почалась війна. Цілий рік ми мандрували від резиденції до резиденції, від проекту до проекту. В один момент ми зрозуміли, що потребуємо місця для відпочинку і натхнення. Ми вже бували в Славутичі, тут живуть наші друзі, тому ми обрали в якості бази «українську Скандинавію».

— Олександра: Навіть в Севастополі ми проводили лише частину часу, ми постійно мандрували. Наприклад, півроку жили в Індії, їздили вчитись в Москву. Але іноді треба зосередитись на важливих речах, і для цього необхідно чути морські хвилі або відчувати лісове повітря. Тому ми обрали Славутич, який водночас є і цікавим урбаністичним проектом, і «містом-санаторієм» в чистому та затишному лісі.

«Провінція» чи «центр» в часи глобальної мережі – це лише стани свідомості

— Олександр: Перший раз я потрапив в Славутич в 2005 році. З одного боку, це місто здалось мені ідеальним: чудовий урбаністичний проект, спокійні люди, гарна природа. А з іншого боку я бачив, що активні та талановиті люди їдуть до великих міст, бо Славутич трохи застряг в минулому. Більшість місцевих не вірить, що Славутич може бути одним з культурних чи наукових центрів, хоча потенціал для цього є.

Треба відмітити, що в Севастополі було теж саме, але нас це не зупиняло. Незважаючи на те, що в самому місті відбувалось лише декілька актуальних подій на рік, за допомогою мережі ми приймали активну участь в мистецькому житті світу, брали участь у виставках. Я вважаю, що «провінція» чи «центр» в часи глобальної мережі – це лише стани свідомості, і це вже не залежить від географії.

— Олександра: Вперше опинившись в Славутичі в 2007 році, після Донецьку, це місто здалось мені не зовсім реальним. Славутич схожий на сон або паралельний вимір. Тут легко заплутати в часі та просторі завдяки різноманітності постмодернової радянської архітектури та тому, що місто розташоване в лісі.

Певною мірою тут панує сюрреалістичний настрій. Таке враження, ніби час в Славутичі зупинився, і причина, через яку посеред лісу виросло місто, поступово забувається разом з травмою Чорнобильської катастрофи.

В Славутичі ніколи не було віри в комуністичну ідеологію

— Олександр: Тема утопії зараз одна з найактуальніших у світі. Слід зазначити, що Славутич є і радянським містом, і водночас тут ніколи не було віри в комуністичну ідеологію.

Коли скульптори проектували пам'ятник Леніну, вони вирішили поставити «вождя пролетаріату» біля одного з його «Ролс-ройсів», таким чином запропонувавши нового, фактично капіталістичного Леніна. Але навіть від такого Леніна городяни відмовились.

Але в той же час в Славутичі дуже багато пасивних, безініціативних людей, які звикли до вертикальної системи відносин, що є типовою хворобою пострадянського простору. Сучасний утопізм базується на власних зусиллях, на власному індивідуальному розвитку.

— Олександр: На мій погляд, Славутичу треба бути обережним зі сприйняттям минулого. Якщо подивитись на приклад північноєвропейських країн, вони значно більше просунулися в розвитку соціалізму, ніж пострадянські країни.

В Славутичі завдяки «стерильності» умов ми маємо нагоду досліджувати пострадянський простір in vitro. І потім зробити висновок, в якому напрямку варто продовжувати розвивати такі міста, яке саме майбутнє має бути взагалі в нашій країні.

Наприклад, цікавий момент. Незважаючи на те, що квартали Славутичу фактично є мікроскопічними, і відстань між ними досить символічна, настрій та поведінка людей в кожному з кварталів дуже сильно відрізняються. Від сонних та спокійних Талліннського чи Ризького до «неблагополучних гетто» Добринінського або Чернігівського. На це впливає не тільки архітектура, але й інформаційне поле, яке є невід'ємною частиною кожного простору, його «егрегор».

— Олександр: Для розвитку міста потрібно підключити його до світового контексту. Дуже корисну роботу виконує фестиваль кіно та урбаністики «86». Але треба більше подій.

Ми зараз плануємо створити в Славутичі міжнародну арт-резиденцію, де митці зі всього світу зможуть працювати над актуальними питаннями сьогодення.

Ми вже вийшли з дискурсу постмодерну, в якому перебували до Майдану 

— Олександр: Метамодернізм – це коли модерна наївність та постмодерна іронія працюють заради спільної романтичної мети.

— Олександра: Метамодернізм – це дитина сучасності. Вона схожа своєю наївністю, щирістю на бабусю з дідусем та водночас іронічна та скептична, як батьки.

— Олександра: На мій погляд, метамодернізм в Україні – це особливе поле для досліджень. Насправді, ми маємо великий потенціал. Ми вже вийшли з дискурсу постмодерну, в якому перебували до Майдану. Революція в 2013 році стала певною ініціацією українського народу, це був романтичний порив, непритаманний постмодерну.

З того часу, як ми вирішили, що досить жити у феодальній державі, ми почали прогресувати, і саме ця щира, хоча й наївна віра у те, що крапля в океані може змінити все, робить український контекст унікальним для культурологічних досліджень. На фоні постмодерного скептицизму з'являються ідеї, засновані на наївному прагненні до розвитку і постійному русі вперед.

Метамодернізм декларує поєднання прагматичного досвіду і романтичних мрій, а також проголошує необхідність еволюційного розвитку. Мені здається, Україна саме на такому шляху.

— Олександр: Головне, що в Україні люди починають розуміти, що вони самі можуть творити історію, і якщо вони не користуються власним правом на це – вони автоматично стають частиною іншого плану, плану тих, хто бажає скористатись своїм правом.


Код Міста

Матеріал створено в рамках програми «Код Міста»Це довгострокова програма, що відбувається на перетині інтересів людей культури, аналітиків, бізнесів, а також державних діячів, які займаються розвитком міст.


Автор
..............

Системи фінансових показників, які дають ресурс приймати управлінські рішення

Бути значить робити. Досягати значить ставати. Іти на зустріч невизначеності значить відважно жити. Перемагати значить іти по кроку за раз до мети, не відстаючи в марафоні без відміряної дистанції ні на крок, щоб зрештою випередити ворога на півкорпусу.