Сьогодні мистецтво проростає на міжнародних контактах, транскордонному обміні і зіткненні культур. Незважаючи на все досконаліші засоби віддаленої комунікації, для мистецтва, як і кілька десятиліть тому, коли ще не було ніяких комп’ютерів, часто необхідно лише, щоб митці приїхали у якесь нове місце й побачили тут усе на власні очі. Так з’являється термін арт-мобільність. Сьогодні мова саме про неї, а точніше – про кілька арт-резиденцій в Україні.

Бирючий

Херсонщина / http://www.biruchiyart.com.ua/

Олена Сперанська, редакторка арт-журналу «BIRUCHIY», PR-менеджер

Про можливості

Міжнародний симпозіум сучасного мистецтва «Бирючий» відбувається щороку у вересні. Цього року він проходив уже водинадцяте. «Бирючий-2016» тривав з 2 по 20 вересня. Він зібрав 47 учасників з восьми країн. Кожного року ми збираємо групу кураторів, і кожен із них під свій унікальний проект підбирає та запрошує певних митців.

У нас вже сформувався «кістяк» з учасників, які беруть участь у резиденції щороку: роблять індивідуальні проекти та долучаються до кураторських. Тому якимось чином усі резиденти мають попередньо знати кураторів, спілкуватися з ними, бо саме куратори підбирають учасників.

Ми маємо справу лише з митцями, які є в ніші найактуальнішого сучасного мистецтва. Це – відомі художники, багато з яких виставляють свої роботи на міжнародних аукціонах. Але є й молоді цікаві митці з України та з-за кордону.

Наші умови доволі прості: митці приїжджають на Бирючий, живуть тут, працюють, роблять інсталяції, різні проекти і потім, за бажанням залишають якісь свої роботи тут. Наприклад, великі скульптури нема змоги забрати зі собою, а картини вони можуть взяти. Але митці зацікавлені залишати свої роботи у колекції Бирючого. Тому що всі роботи, які тут залишаються, як і всі найкращі роботи, потрапляють у щорічний каталог BIRUCHIY. Це велике видання, і його можна побачити у PinchukArtCentre, «Мистецькому Арсеналі», великих книжкових крамницях, де є відділи, присвячені мистецтву. Ми видаємо цей каталог через шість місяців після закінчення арт-резиденції на Бирючому і, як правило, презентуємо його після нового року.

Про проблеми

Найперша проблема у тому, що нема жодної державної підтримки. Її взагалі не існує у нашій країні. Нема державних фондів або грантів, які допомагали б митцям або резиденціям. Цього року до нас приїздив Стах Шумскі з Польщі. Йому 25 років, він подорожує по всьому світу за державний кошт. Є державний фонд культури, він пише туди заявки, бере участь у міжнародних виставках, конференціях. Він пропагує польське сучасне мистецтво як стріт-артист.

Цього року всі іноземці, які приїхали на Бирючий, прибули за підтримки своїх державних інституцій: Італійського інституту культури, Британської Ради, Казахських культурних фондів. Тільки Юрій Шабєльніков та Наталя Юдіна з Росії – за власний кошт. І українці.

Друга проблема – це відсутність законів про меценатство. В усьому світі такі закони є. І люди, які хочуть допомогти якомусь арт-проекту, резиденції чи окремому художнику, можуть перерахувати їм на рахунок якісь гроші. За це вони сплачують менші податки. У нас, якщо ти хочеш стати меценатом для когось, то з тебе стягнуть подвійні або й потрійні податки. Тому офіційно меценатів в Україні майже нема. Ми знаходимо спонсорів приватним шляхом.

І третє – це воєнний стан у країні. 2014 року на наш симпозіум на Бирючий майже 20% митців просто не приїхали. Бо ми за 200 км від Маріуполя. А там тоді відбувалися дуже серйозні бойові дії.

ІЗОЛЯЦІЯ

Київ / http://izolyatsia.org/ua/

Ліна Романуха, менеджерка мистецьких проектів

Про можливості

Фонд «ІЗОЛЯЦІЯ» реалізує програми арт-резиденцій з 2010 року. За цей час інституція прийняла понад 40 художників, письменників, режисерів, фотографів, кураторів, архітекторів та урбаністів.

Першим міжнародним проектом, який відбувся у Донецьку, була резиденція «Мінлива хмарність», куратором якої став всесвітньо відомий фотограф Борис Михайлов.

2015 року після переїзду до Києва «ІЗОЛЯЦІЯ» ініціювала велику резидентську програму Architecture Ukraine, яка досліджувала проблеми архітектури та урбаністики в Україні шляхом точкових інтервенцій у міський простір післявоєнного Маріуполя. Кураторами цього проекту були архітектори Рік Роуботам (Великобританія) та Крістс Ернстсонс (Латвія–Великобританія). 15 учасників з усього світу їздили до Маріуполя, знайомились з містом і пропонували, яким чином можна його покращити. Результати цієї резиденції демонструвалися на цьогорічній Венеційській бієнале архітектури.

Наразі ми розробляємо концепцію постійної програми резиденцій в «ІЗОЛЯЦІЇ» та займаємося пошуком ресурсів для її реалізації. Цього року в Києві ми прийняли мисткиню та дослідницю Шилу Колкло з Белфаста (Північна Ірландія). Вона перебувала в «ІЗОЛЯЦІЯ» протягом липня й досліджувала роль і значення культури у процесі розуміння українцями своєї ідентичності, особливо після подій на Майдані.

Нещодавно «ІЗОЛЯЦІЯ» стала партнерською організацією міжнародного проекту Curatorial Program for Research (CPR), в межах якого до нас на тиждень приїхали вісім кураторів із різних країн світу. Учасники проекту відвідували різноманітні художні й мистецькі інституції Києва, після чого поїхали знайомитися з місцевим художнім контекстом до Варшави та Праги.

На сьогодні «ІЗОЛЯЦІЯ» пропонує своїм резидентам простір для роботи, мережу контактів, знайомство з експертами, які можуть допомогти краще дослідити тему. Активно шукаємо партнерів та грантову підтримку, щоб мати можливість створити резидентам умови для вільного занурення в творчий процес та дослідження.

Про проблеми

Наразі фінансові аспекти залишаються головними. Охочих приїхати до України багато, і серед них не лише митці, а й науковці та громадські активісти. Надихнувшись досвідом Лондона, ми намагалися вести переговори з місцевим урядом, але результатів це не дало. Продовжуємо активно шукати партнерів, які могли б покривати хоча б частину витрат, наприклад, проживання чи харчування. Але, на жаль, навіть попри підтримку і хороші стосунки з посольствами та представництвами міжнародних організацій, багатьом із кандидатів ми змушені повідомляти, що не можемо забезпечити їхнє перебування в Україні. Тішить, що чимало іноземних художників готові самостійно шукати фінансування, аби приїхати до Києва.

Мистецька резиденція «Теплого міста»

Івано-Франківськ / http://warm.if.ua/uk/projects/art

Роман Малиновський, співкоординатор програми «Наступний проект»

Про можливості

Програма «Наступний проект» включає два постійно діючі проекти: Резиденція для художників і відкритий мистецький лекторій (куратор лекторію є Лілія Гоголь). Відкритий мистецький лекторій – це лекції на тему сучасного мистецтва та мистецтва ХХ століття. Читають їх українські фахівці цієї галузі: куратори, художники, галеристи, арт-критики.

До участі в арт-резиденції ми запрошуємо лише іноземних художників. Це тому, що хочемо показати франківцям, як виглядає сучасне світове мистецтво. Якщо в Україні нам легше зорієнтуватися, які тут є художники, з якими темами вони працюють, то інформаційне поле, пов’язане з іноземними художниками, надзвичайно вузьке.

Куратор нашої резиденції – художник Євген Самборський, який є вихідцем з Івано-Франківська, але вже давно як художник відомий на всеукраїнському і світовому рівні. Ми запросили Євгена тому, що він розуміє локальну специфіку Івано-Франківська та міського мистецького середовища, а також знає про сучасні світові тенденції у візуальному мистецтві. Відповідно, він дуже якісно добирає художників, яких ми запрошуємо до нашої мистецької резиденції. Саме за рекомендацією Євгена, ми запрошували Павела Альтгамера з проектом «Конгрес рисувальників».

Учасниками резиденції стала група представників європейського мистецького середовища, серед яких − Роман Станчак, Рафал Жвірек, Ага Шрьодер, Войтек Кострева, Мартина Міллер, Йоана Свєрчинська, Наталія Жицька, Йоана Русінек, Філіп Кальковський. Також брав участь Браян Фернандес Геллоран (США). Славомір ZBIOK Чайковський приїжджав цього літа і створив в Івано-Франківську мурал.

Художники, яких ми запрошуємо резидентами, перебувають у Івано-Франківську на гонорарній основі. Ми не можемо запропонувати великого гонорару, такого, за яким вони, зазвичай, працюють.

Час свого перебування митці визначають самі. Наприклад, Павел Альтгамер був у нас вісім днів, а ZBIOK Чайковський – тиждень в Івано-Франківську і тиждень у Києві.

У наших планах – чотири резиденції в рік. Тож за кілька місяців, які залишилися до кінця року, маємо намір привезти до Франківська ще трьох художників, з якими ведемо наразі активні перемовини. Це американський художник Бред Дауні, румунський художник Мірча Ніколае, і чеський художник Іґор Ескінья. Вони побувають у нас кожен окремо, але часу між резиденціями, очевидно, буде мало.

Про проблеми

Напевно, найперше – це брак розуміння людей. Це – відсутність освіти, пов’язаної з сучасним візуальним мистецтвом в Україні, і в Івано-Франківську зокрема. Я навіть сказав би, що 80-90% мешканців Франківська не розуміють, як виглядає сучасне мистецтво, яким є його завдання, хто є представниками сучасного мистецтва.

Реалізовуючи свою мистецьку резиденцію, ми бачимо, що мешканці Івано-Франківська зіштовхуються навіть із таким базовим питанням: що є мистецтво? Таке питання могло виникнути в середовищі, де панує абсолютний вакуум з точки зору освіти в галузі візуального мистецтва. Саме цей «пробіл» ми намагаємося закрити лекціями нашого Відкритого мистецького лекторію.

Школа перформансу

Львів / http://www.dzyga.com/dp/uk/shkola-perfomansu2016-ua.html

Володимир Кауфман, перформер, арт-директор Мистецького об'єднання «Дзиґа»

Про можливості

Як мистецька резиденція у нас діє щорічна Школа перформансу, яка відбувається паралельно з Днями мистецтва перформанс у Львові. Від 2009 року ця школа стала вже регулярною, а відбувається вона у формі лекцій і майстер-класів.

Постійно змінюються завдання, кількість учасників. Спочатку приїжджало менше учасників, і тому був один, так званий, клас. Через два-три роки тих, хто буває у нас щороку, ми «перевели» у другий клас. А цього року навіть ще додали факультатив – для митців, які вже є самостійні, самі творять проекти.

Особливих критеріїв відбору учасників нема. Приїжджають молоді люди з цілої України, з різних регіонів. Вони самі себе утримують, платять за житло, харчуються. Останніми роками ми таки змушені робити відбір учасників, бо за такий короткий час – чотири дні – навчати 45-50 осіб у «Школі перформансу» дуже важко. Очевидно, що для них важливо, хто і як буде читати лекції та проводити майстер-класи.

У нас нема постійної локації, ми щороку шукаємо нову. Для перформансу мобільна локація – це дуже добре. Коли ми починали, то це була легендарна львівська фабрика повидла. Це такий закинутий консервний завод. Там проводилось кілька фестивалів: і «Дні перформансу», і «Тиждень актуального мистецтва». Кілька разів для «Школи перформансу» були локаціями Перший український театр для дітей та юнацтва та Палац Мистецтв.

Завдяки тому, що «Школа перформансу» відбувається у межах фестивалю «Дні мистецтва перформансу», паралельно з навчанням, щодня «школярі» можуть переглянути від трьох до п’яти показів програмних перформансів. Їх створюють перформери з різних країн. Найчастіше до нас приїжджають митці з Польщі, Ізраїлю, Білорусі, Німеччини, Австрії, цього року були з Чехії.

Про проблеми

Наша Школа не потребує великих фінансових затрат, оскільки ми нічим не забезпечуємо школярів. Тому з точки зору технічного забезпечення, «Школа перформансу» – це, може, найменш проблемний проект.

Більша проблема у нас ще попереду: нам, все-таки, з кожним роком складніше відбирати людей, які зголошуються на Школу. Щоб дати їм якісну інформацію, треба підходити до кожного індивідуально. Школа триває недовго, а кількість охочих бути її учнями з кожним роком збільшується. І після проведення лекцій, майстер-класів, вони показують свої напрацювання. Цей час на покази теж має бути певним чином регламентований, щоб люди встигли подивитися, проаналізувати.

Нерозуміння з боку широких мас – це не проблема Львова чи Франківська, це загалом проблема сучасного мистецтва. Сучасне мистецтво важко сприймається, тому що воно не є комфортне для сприйняття. Все залежить від виховання: що частіше будуть відбуватися такі фестивалі, то більше люди вчитимуться сприймати сучасне мистецтво. Арт-перформанс – це не мас-культура. Щоб його сприймати, потрібно бути підготовленим.