Де взяти сміливість прогнозувати

Де взяти сміливість прогнозувати

270 15 хвилин хв. читання
28.06.2018

Філософія фантастики вчить запитувати про фундаментальне

Навіщо нам мандрівки у вигадані світи і чим буває корисне товариство Термінатора або Гаррі Поттера з компанією? Чому людство кидається від мрій про світле майбутнє до очікування апокаліпсиса? Яке місце наукової фантастики й фентезі в системі культури? Який взаємозв’язок між філософією, фантастикою, наукою, футурологією? І чого може навчити філософія фантастики? Про це розповідає Ігор Колесник з кафедри теорії та історії культури ЛНУ ім. І.Франка. Декілька останніх років він читає публічні лекції на філософсько-фантастичну тематику, а також розробив і викладає академічний курс із філософії фантастики.

 

image

 

Як люди житимуть із постлюдьми

— Філософія фантастики в університеті — це трохи незвично для українського освітнього контексту.  Як з’явився курс? Яким є його наповнення?

—  Курс «Філософія фантастики» я почав викладати два роки тому. Перед тим читав неформальні лекції, які стосувалися різних аспектів фантастики і фентезі, наприклад, філософські ідеї у фантастичному кінематографі, апокаліптичні ідеї у фантастиці. Це було для мене напівхобі, а паралельно формувався матеріал. Тому, коли запропонували зробити програму власного курсу, я досить швидко втілив це.

Передбачено вісім тем (хоча програма гнучка і можливі зміни). Наприклад, є тематика кінця світу, точніше існування світу після того, як світ закінчиться: говоримо зі студентами про постапокаліпсис як жанр, фільми на цю тематику, її естетичне оформлення, і чому люди потайки прагнуть кінця світу (бо це міфологічний сюжет відновлення життя, порядку і т. д.). Інший блок стосується зв’язку між фантастикою, філософією та футурологією: межа між цими галузями доволі розмита, багато хто з письменників був і філософом, і футурологом — й навпаки. Ще одна тематика — створення штучної людини. Тут маємо два великі блоки. Один стосується створення штучної людини в межах фентезі. Розглядаємо образи, які прийшли зі світу міфології, казок, легенд, переказів. Це, наприклад, вовкулака, живий мрець, вампір, традиційний для європейської культури персонаж, котрий завдяки кінематографу став ще більш культовим. У межах другого кластера фокусуємось на мріях про створення штучної людини з допомогою технологій, що розігруються в науковій фантастиці. Сюди включаю трансгуманізм, постгуманізм, образ постлюдини.

—   Можемо трохи зупинитись на концепті постлюдини?

— Це «людина після людини», тобто людина, яка може стати результатом використання революційних технологій. Образ постлюдини омріюється в межах сучасної науки, зокрема культурології, філософії. Цією проблемою займається кілька організацій. Коли відбудуться прориви в деяких галузях (як генна інженерія, штучний інтелект або суперінтелект, клонування людини), можна буде отримувати нових істот — кіборгів, мутантів, клонів. За своїм походженням це будуть люди, але сутнісно — інші істоти, адже вони матимуть відмінні від людських адаптивні здібності, мабуть, вищий інтелект, житимуть довше і з ширшою перспективою сприйняття реальності. Ми до кінця не знаємо, як це буде, і можемо лише проектувати, щоб, коли ці зміни стануться (а вони рано чи пізно таки стануться), цивілізація була готова. Щоб кіборг на вулиці — з кількома протезами, з вбудованими в черепну коробку блоками і т. п. — не викликав  відторгнення, жахання і бажання спалювати на вогнищі таких чи схожих істот. Ідея постлюдини як проекту в тому, аби якнайшвидше пояснити людству, що ця історія не настільки погана, як воно собі уявляє.

— Проблема постлюдини актуалізує багато питань етичного характеру: ми не знаємо, як мали б ставитись до нових істот, їхніх особливостей, здатностей, переваг… Це, очевидно, потребує проговорювання, дискусії, бо нерозуміння породжує хіба фобії?

— Крім страху, є й багато інших реакцій. Скажімо, консервативна: можна передбачити заклики деяких організацій, зокрема релігійних, до обмеження застосування технологій. І це для людської цивілізації теж нормальна реакція на ситуацію, коли розмивається межа людини: ким, якою вона буде в нових обставинах, чи вважатимемо клона людиною, як бути з поняттям душі?..

Тим часом у світі вже проводять конференції, на яких різні фахівці — з біоетики, прикладної етики, права, економіки, технологій, ІТ — обговорюють можливі загрози, переваги, виклики (наприклад, перед економіками країн, де відбувається стрімка роботизація), необхідні зміни в міжнародному законодавстві. Тобто пробують пояснити, ввести цю проблематику в практичну систему координат. У перспективі ці напрацювання, гадаю, зможуть спрацювати лише для певного культурного ареалу, як Західна Європа чи Америка. Там швидше за все буде реалізована частина дискутованих питань, принаймні захист прав постлюдини чи кіборга, припускаю, із певними застереженнями. Важче прогнозувати, як буде з клонуванням. Але загалом рух у цих напрямах є.

— Чи цікаво студентам працювати з такою проблематикою?

Це треба запитувати в них. За ідеєю, філософія фантастики мала б дати студентам можливість почати сміливо думати, запитуватися про фундаментальні речі в житті (що власне є одним із завдань філософії, і чого ми зазвичай уникаємо, боїмося) — про смисл життя, щастя, справжнє щастя, матерію та ідею… Це банальні для філософів питання, котрі, проте, для багатьох людей можуть стати вирішальними в різних ситуаціях, у житті. Фантастика і фентезі також вчать сміливості, гнучкості, вміння вирішувати нестандартні ситуації: вони конструюють системи координат із доволі неочікуваною дією (хоча дехто й стереотипно сприймає ці жанри як шаблонні).

image

 

Філософування про фантастику — дуже людське

— З чого ідейно виростають фантастичні й фентезійні сюжети, образи?

— У фентезі реалізовується більш традиційна форма міфології. В науковій фантастиці — сучасні наукові міфи або радше мрії, очікування. І там, і там є моменти міфології, творення нової, іншої картини світу. Фентезі, порівняно з науковою фантастикою, більш пристосоване: міфологія там природна, легше, скажімо так, працює із психікою людини (і навіть, як засвідчують дослідження останнього десятиліття, відіграє певну психотерапевтичну роль). Фентезійні сюжети сприймаються як своєрідна казкотворчість, відразу торкаються струн душі, промовляють на рівні архетипічних образів.

 З науковою фантастикою дещо складніше, проте тут теж є яскраві приклади застосування, прояву міфологічного, а також релігійного мислення. Наприклад, у «Дюні» Герберта дія вплітається у канву чогось схожого на іслам чи загалом якусь профетичну релігію. Або, наприклад, той же «Соляріс» Лема має свою міфологію, і там також можна «знайти» якийсь дивний монотеїзм чи пантеїзм.

— Як еволюціонували фантастичні ідеї впродовж ХІХ-ХХ ст.? Чи можна говорити про певні проблемні акценти у різні історичні періоди?

— Так. Наукова фантастика завжди перебувала в тісному зв'язку з розвитком науки і технологій. Фантасти дуже часто цікавилися новинками різних наукових і прикладних галузей, як от біологія, хімія, фізика, фотографія, польоти і т. д. Фантаст завжди належить своїй епосі й відображає актуальні для неї ідеї. Згадаймо жуль-вернівське глибинне занурення підводного човна або польоти на повітряній кулі чи величезному цепеліні з антигравітаційною подушкою. У Жуля Верна, Мері Шеллі, Герберта Веллса бачимо науку ХІХ – початку ХХ ст. Пізніше, у золотий вік наукової фантастики, в авторів 1930-40-х років таких, як Айзек Азімов та інші, — вже ширший науковий світогляд: більше технологій, можливостей, віри в сили розуму, прикладних моментів. Але водночас уже тоді з’являється проблема, яка є і в сучасній фантастиці, — неможливість фізично опрацювати надто великий спектр існуючого наукового знання, галузей, спеціалізацій. До речі, той же Азімов робив чимало помилок у своїх науково-популярних книжках: іноді він додумував, не зовсім коректно писав, а іноді просто не встигав за плином науки.

— Мічіо Кайку, відомий популяризатор науки, пише, що спілкування з ученими і знання законів та закономірностей природи допомагає будувати реалістичні футурологічні візії. Чи можна вважати інтерес фантастів до науки передумовою для здійснення їхніх прогнозів, мрій?

— У цьому контексті я завжди раджу переглянути науково-популярний серіал «Фантасти-пророки» (Prophets of Science Fiction). Це вісім серій про різних творців: Джорджа Лукаса, Артура Кларка, Жуля Верна, Мері Шеллі, ін. Є великий відсоток нафантазованих винаходів, технологій, які здійснились чи зараз реалізовуються. Тут діє певна  схема: фантаст, опираючись на тенденції в галузі науки й техніки, описує якусь ідею; майбутні дослідники, котрі нерідко захоплюється науковою фантастикою, віднаходять цю ідею й виносять її у наукову площину, де верифікують; далі оцінюються відкриття чи винахід з погляду обмежень (скажімо, не існує відповідних матеріалів для виготовлення) — й ідея знову мандрує у світ фантастики, вимріюється там, поки не потрапить до натхненного науковця, котрий схоче випробувати її ще раз. Наприклад, ідея антигравітаційного скейта (як у фільмі «Назад у майбутнє»). Або ідея Ілона Маска про запуск приватних космічних кораблів завдяки здешевленню матеріалів. Це насправді стара мрія, з епохи зародження космічних перегонів між США і Радянським Союзом, де говорили про те, що колись кожен селянин на власному космічному кораблі зможе полетіти на іншу планету й побудувати там свою ферму. Ідея існуватиме й далі: наразі вона під силу хіба великим корпораціям, але ми, сподіваюсь, йдемо до того, що колись можна буде купити матеріали, скласти собі літальний апарат і прокататися до Альфи Центавра.

Людство зараз на такій стадії технологічного розвитку, що прорив у будь-якій із найбільш інвестованих галузей може означати радикальну зміну всього світу. Але так само може й не означати нічого. Чи несуть нам докорінні зміни нанотехнології? Це може виявитися черговим міфом (через певні обмеження нанотехнологій), так само, як атомна енергетика, що не стала панацеєю. Або, якщо буде створено суперінтелект, він замість кардинальних трансформацій може, як в «Големі XIV» Станіслава Лема, начхати на людей, бо йому нецікаво, що думають «мурахи». Нам залишається тільки фантазувати, припускати, що станеться з нашим світом опісля, але якщо бути чесним, — цього ніхто не знає до кінця. Кожен об’єктивний науковець, фантаст чи футуролог не ризикне прогнозувати майбутнє настільки глобально.

— У «Війні світів» Герберта Веллса один із персонажів каже: «Хто такі ці марсіани?» на що другий відповідає: «А хто такі ми самі?» Чи погоджуєшся, що фантастика, про що б вона не була (далекі планети або подорожі в часі, дивних істот або бездушні механізми), — врешті-решт про людину?

— Так і є — завжди про людину, про суто людське, тільки вписане в координати конкретного жанру. В науковій фантастиці це відносини людини з технологією, наукою, її сприйняття майбутнього. Людину кидає між двома полюсами: від мрій про світле майбутнє до очікування страшного кінця. Згадаймо І. Єфремова з його творами про комуністів, які опанували всесвіт, а останній науково-фантастичний текст «Година Бика», доволі депресивний, через що його заборонили й вилучили. Натомість фентезі — про людину в альтернативній реальності. У Дж. Мартіна можеш бачити драконів, Дейнеріс Таргарієн чи воювати в умовній війні, але ж головне там — етична проблема — цінностей, міжлюдських стосунків, життя і смерті, неоднозначності людини, відсутності пласких характерів, здатності суб’єкта бути і негідником, і героєм, змінюватись залежно від обставин.

image

 

Фантастики в Україні стає більше

— У  різних українських містах періодично проводять неформально-освітні заходи на філософську тематику, діють філософські кафе або квартирники, де торкаються й фантастики. А чи є щось схоже до курсу «Філософія фантастики» в академічному середовищі?

— У Києво-Могилянці Ростислав Семків читає літературознавчий курс про кіберпанк. Є курс «Філософія і фантастика», здається, в НПУ ім. М. Драгоманова. Не можу говорити про масову тенденцію, але загалом все, хоч і повільно, рухається в позитивному керунку: мова про літературознавство, філософію, культурологію.

За кордоном ситуація набагато краща: там задовго до нас збагнули, що фантастика і фентезі — серйозна література. В Америці та Британії, у франкомовній і німецькомовній традиціях є величезна кількість досліджень, публікацій, не лише літературознавчих. Діє кілька спеціалізованих організацій, є купа дисциплін з філософії, фантастики, фентезі, присвячених творчості окремих авторів або на перетині фантастики й інших галузей, як-от ґендерні студії. Там захищають дисертації на такі теми, які вводять мене у ступор (у хорошому значенні цього слова). І  не тільки в центральних університетах: у маленькому виші в Ірландії це можуть бути роботи про значення трансґендерних відносин у літературі кіберпанку або проблему постлюдини та формування нової палітри цінностей. В Україні таке, напевно, сприйняли б як щось дуже революційне, навіть дике.

Цікаво, що на Заході академічна література на згадану тематику комерційно успішна: вона написана на фаховому рівні й одночасно доступна для непрофесійних філософів. У нас же й досі вважається, що філософією можуть займатися хіба якісь інтелектуальні небожителі... Але філософія завжди потребувала аматорства: без звичайних людей — нефахових філософів, здатних ставити незручні запитання, вона не матиме підживлення. Професійні філософи, до речі, можуть бути фахівцями з філософії, історії філософії, але рідко — хорошими мислителями, спроможними власне філософувати, запитуватися, мріяти і бути натхненними. А філософія передбачає здатність дивуватися, захоплюватися, надихати.

— У радянський період до фантастики ставились неоднозначно, радше як до несерйозної літератури. В незалежній Україні свого часу було багато російськомовної фантастичної літератури, але в останні роки з’являються українські переклади знакових творів: «Дюна» Ф. Герберта, «Чи мріють андроїди про електричних овець» Ф. Діка, «Нейромант» В. Ґібсона, романи Толкіна, спеціальні серії, як Ad Astra у «Видавництві Жупанського». Здається, виходить більше оригінальних українських текстів. Але, з іншого боку, це не порівняти з Америкою, Західною Європою чи Японією, де довкола фантастики реально існує окремий, дуже багатий світ: конвенти фанів, премії, різноманіття фільмів, літературних конкурсів, спеціалізованих видань. Як ти оцінюєш динаміку розвитку фантастичного жанру — в різних формах і форматах — в Україні?

— Для початку зазначу, що в радянський період наукову фантастику не сприймали скептично чи знецінююче. Цей жанр активно розвивався, бо дозволяв виражати мрії комуністів про перемогу в космосі над США і капіталізмом. Автори-фантасти могли піднімати рівень літератури, самовиражатись, щоправда, до певної міри — в межах науки, бо вихід в ідеологію, соціальну іронію відразу провокував цензуру. За запитом і прочитуваністю фантастика була популярною; чи не в кожній домашній бібліотеці були Стругацькі, І. Єфремов, О. Бєляєв, С. Лем. І насправді наукова фантастика — чи не єдина сфера, в якій відбувалася комунікація між ворогуючими геополітичними блоками: фантасти світу об’єдналися в мріях про космос.

Нині в Україні, безсумнівно, є позитивні зрушення. Публікація базових перекладів світової фантастики дала величезний поштовх. Каталоги найпопулярніших видавництв, які друкують наукову фантастику чи фентезі, відчутно зросли. Важливо ще впіймати відповідну хвилю, як, наприклад, із Дж. Мартіном чи Дж. Толкіном. Зрозуміло, з продажами не все просто, але попит на фантастику таки є. Це круто, це тішить. Я, до слова, фізично не можу прочитати все, що з’являється на ринку.

Фантастика має багато різних форм, не лише текст. Це цілий всесвіт образотворчості: комікси, ілюстрація, кіно, анімація, музика, скульптура, архітектура, комп’ютерні ігри й цілі віртуальні всесвіти — безсюжетні реальності, в яких люди продукують певну інтеракцію (крадуть, воюють, будують щось). Загалом наукова фантастика, фентезі завжди втілюються у форми, активно розвинуті у відповідний час. Нині також існують конференції, семінари, цілі ґік-ком’юнітіc. В Україні в основних містах діють клуби, організації фанатів фантастики, які часто об’єднуються навколо різних тем, настільних чи комп’ютерних ігор. Якщо десять років тому такі фанати були маргінальними, локальними групами, то зараз зустрічаються, знайомляться, спілкуються (згадаймо ті ж LiTerraCon, Comic Con). Це величезна спільнота людей, які живуть іншою реальністю, — і за цим рухом цікаво спостерігати.

 

Ілюстрації з ресурсу buamai.com

Як різні фундаментальні аспекти реальності поглинають одні одних

Внезапная свобода может убить. Метамодернистка изучает границы ответственности за вмешательство.