У рамках індустріальної секції Docudays UA у Києві вперше відбувся всеукраїнський конкурс «Civil Pitch: фільми громадської активності». Його головним завданням було об’єднання режисерів та активістів, для створення документальних стрічок на актуальні для українців теми. Після пітчингу журі визначило чотири ідеї майбутніх фільмів, які отримали фінансування для виробництва:

• «Врятувати «Літаючу тарілку» режисера Олексія Радинського та активіста Олександра Бурлаки (Рух #savekyivmodernism)
• «Без статусу. Україна» режисера Дмитра Тяжлова та активістки Катерини Бабіч (проект «Без Кордонів»)
• «Ти, б*я, рота закрий!» режисерки Таїсії Кутузової та медіаменеджерки Єлизавети Сокуренко (ГО Центр інформації про права людини)
• «За кухонними дверима» режисерки Юлії Кочетової-Набожняк та активістки Наталії Дорофеєвої (БО «ВБО «Легалайф-Україна»)

Кожен з проектів отримав по $5500. Кошти на створення цих короткометражних документальних фільмів надала Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та впроваджується Pact в Україні. 

Практики «Великої Ідеї» розпитали, як спільнодія режисерів та активістів поєднала у собі художню цінність й актуальну соціальну тематику і чим вона цінна для нашого суспільства.

Пітчинг проектів, розвинених в рамках тренінгу «Civil Pitch: фільми громадянської активності», на фестивалі документального кіно Docudays UA 2018

«Врятувати «Літаючу тарілку» за всяку ціну

У центрі картини «Врятувати «Літаючу тарілку» – архітектор та мистецтвознавець Флоріан Юр’єв – автор проекту відомої київської «тарілки». Тої самої будівлі, схожої на космічний корабель, в якій нині розміщується Український інститут науково-технічної та економічної інформації. Зведена ще у 70-х, споруда стала занепадати. Грошей у державному бюджеті на реконструкцію не було, тому спочатку йшли розмови навіть про знесення будинку разом із архітектурною пам’яткою, але зрештою вирішили віддати в оренду власникам ТРЦ Ocean Plaza. Активісти забили на сполох, передчуваючи комерціалізацію простору, який мав бути навчально-освітнім. Тож знімальна група документальної стрічки «Врятувати «Літаючу тарілку» супроводжувала Флоріана Юрієва та рух #savekyivmodernism на всіх етапах боротьби проти передачі «космічного приміщення» у приватні руки.

Режисер фільму «Врятувати «Літаючу тарілку» Олексій Радинський є учасником руху за збереження унікальних архітектурних пам’яток столиці, тож бачить цей фільм не як просте документування діяльності активістів, а як інструмент, який може зробити цей рух більш живим і привабливим.

«Я сам є активістом і співзасновником руху #savekyivmodernism, тому співпраця мене як режисера та моїх однодумців відбувається досить органічно. З активістом #savekyivmodernism Олeксандром Бурлакою ми співпрацюємо давно, задовго до виникнeння цього руху ми робили спільні проeкти архітeктурної тeматики, зокрeма досліджeння для виставки Soviet Modernism у віденському музеї «ArchitekturZentrum Wien» та курували разом виставку «Надбудова» в Цeнтрі візуальноі культури (останню – разом із Олeксієм Биковим, також співзасновником руху #savekyivmodernism та одним із гeроїв фільму)», – зауважив Олексій Радинський.

Режисер Олексій Радинський під час тренінгу Civil Pitch

За словами режисера, «тарілка» є лишe одним із взірців архітeктури модeрнізму Києва, яким загрожує нeбeзпeка. А щодо цієї конкретної ситуації, то Олексій Радинський розказав, що прeдставники руху нe вeдуть жодних пeрeмовин із приватними інвeсторами. Натомість, із ними спілкується сам Флоріан Ілліч, нe полишаючи надію, що ситуацію можна вирішити цивілізованим шляхом. І подальші дії активістів залeжать від успіхів цих пeрeмовин.

«Без статусу. Україна»

Фільм фокусується на трьох життєвих історіях громадян Узбекистану та Росії. Усі вони просять у міграційної служби «дозволу» на перебування в Україні у статусі біженців. Олексій – російський громадянський активіст, який подав заявку на отримання статусу та отримав відмову. Він уже чотири роки проживає в Україні. Нарзулло, опозиційний журналіст з Узбекистану, разом із дружиною та 5 дітьми чекає відповіді від міграційної служби протягом шести місяців. Журналістка киргизького походження з Узбекистану, Нурхан, разом зі своїми трьома доньками щойно приїхали до України і збираються подати заявку на отримання статусу біженців. Допомагає цим людям  проект «Без Кордонів». За усіма складнощами  перебування в Україні без статусу протягом року буде слідкувати режисер-оператор Дмитро Тяжлов. Він уже 10 років візуалізує історії різних громадських організацій в Україні. До речі, ще до фінальної спільної презентації у рамках Сivil Pitch Дмитро встиг відзняти перші епізоди для фільму з робочою назвою «Без статусу. Україна».

Активістка Катерина Бабіч та режисер-оператор Дмитро Тяжлов (на фото крайні справа) під час тренінгу Сivil Pitch

«Під час Сivil Pitch були влаштовані презентації та короткі співбесіди між активістами та режисерами. Саме у матеріалах «Без Кордонів», які представляла Катерина Бабіч, я і побачив потенціал – як у розвитку історії, так і в майбутніх персонажів фільму.

Як на мене, все ще відчувається, що представники третього сектору не впевненні в тому, як у своїх кампаніях можна використовувати документальне кіно, як вибудовувати стратегію та комунікацію навколо фільму, як через фільм досягати результатів та змін у реальному житті. Хоча це, звісно, дуже важко.

Співпраця між активістами та режисерами – це усталена практика для країн із розвиненим громадянським суспільством, і саме результати такої співпраці мають на меті інформувати, надихати на дію та зміни, та відображати певний суспільний інтерес у тій чи іншій сфері.

Сподіваюся, наш майбутній фільм із робочою назвою «No Status.Ukraine» буде актуальним для України, бо, на превеликий жаль, ми все більше й більше чуємо про прояви расизму та ксенофобії, а міграційна політика України має бути удосконалена. Вкрай важливо, щоб наші фільми згодом могли побачити не тільки звичайні громадяни, а й чиновники, від яких залежить вирішення тих чи інших питань», – пояснив Дмитро Тяжлов.

«Ти, б*я, рота закрий!»

У центрі документальної стрічки – 17-річний Сергій Чагаров, який мешкає у селі Гатне поруч із Києвом. Сергій Чагаров, як і його односельці, протестував проти дерибану землі у їхньому селі, цікавився, хто дозволив забудувати одне з наймальовничіших місць Гатного. Виявилося, що до цього причетні місцеві депутати. Хлопець почав відкрито про це говорити, після чого йому погрожували та навіть переслідували. Творці фільму хочуть показати його боротьбу з корупцією на найнижчому рівні. Режисерка фільму Таїсія Кутузова сподівається, що зйомки документальної стрічки вплинуть на депутатів, які погрожують юнаку. А команда, яка працюватиме над проектом, продемонструє, як одна людина може боротися з корупцією у країні.

Таїсія Кутузова розповіла, що на Сivil Pitch прийшла з готовою ідеєю для фільму, яку виробила спільно з Єлизаветою Сокуренко, медіаменеджеркою організації «Центр інформації про права людини».

Режисерка Таїсія Кутузова та медіаменеджерка Єлизавета Сокуренко на церемонії нагородження переможців пітчингу

«Ми були вже сформованою командою ще до початку пітчингу. З Єлизаветою ми вчилися в одному університеті і разом захоплюємось документальним кіно. У неї була ідея знімати фільм про активіста Сергія Чагарова. Я підтримала цю ідею. Про Сергія вся Україна дізналася влітку 2017 року, коли на нього нападав місцевий депутат Паламарчук. Зніматимемо ми впродовж усього року. Але плануємо слідкувати за подіями і в 2019-му, адже попереду президентська передвиборна кампанія, а також місцеві вибори.

Щодо теорії win-win, то режисер лише робить свою роботу. Але з іншого боку, особисто я не маю великого досвіду в створенні документальних фільмів. На моєму рахунку їх лише два. Тому для мене це практичний досвід, який підкріплюється підтримкою з боку Docudays UA. Щодо позитиву для активістів, то тут виграють не лише вони. Адже Гатне – це Україна в мініатюрі. З проблемою корупції ми стикаємось скрізь, але не скрізь люди наважуються боротися з цим. І те, що роблять активісти в цьому невеличкому селі під Києвом, може надихнути інших активістів боротись за свої права. Як Сергій уже надихнув багатьох односельчан», – розповіла Таїсія Кутузова.

Що відбувається «За кухонними дверима»?

На кухні – шестеро жінок, режисерка стоїть поза камерою. Галя, Ната, Іра, Люся та Свєта – учасниці програми психологічної підтримки для секс-працівниць. Вони чесно діляться своїм досвідом. Як вирішувати кризи, йти від чоловіків, які принижують, відмовитися від алкоголю та наркотиків, покласти край домашньому насильству та вийти з маргінального гетто – усе це не просто кухонна розмова.

Фільм про життя та виклики секс-працівниць в Україні зніматиме режисерка Юлія Кочетова-Набожняк. Ідею витворювали разом із активісткою Наталією Дорофєєвою із Всеукраїнської благодійної організації «Легалайф-Україна». В останній кажуть, що ця проблема нібито не на часі, але саме завдяки документальній стрічці хочуть показати усі підводні камені у питанні декриміналізації секс-праці в Україні.

Режисерка Юлія Кочетова-Набожняк з активісткою Наталією Дорофєєвою (на фото зліва направо) на церемонії нагородження переможців Civil Pitch

«Наша організація виступає за декриміналізацію секс-послуг. Діюча нормативно-правова база підвищує уразливість секс-працівників до проявів насильства, шантажу та порушення їхніх прав. Секс-працівники відчувають дискримінацію в усіх аспектах життя та зіштовхуються з негативними проявами громадської думки. Коли секс-працівники заявляють про рівні права – їх не чують, не розуміють.  Цим фільмом ми хочемо показати, що героїні стрічки, які сидітимуть на кухні і говоритимуть про життя, такі ж люди, що мають такі самі почуття, мрії, сподівання, проблеми тощо, як і всі інші. І коли глядач подивиться на це, тоді, сподіваємось, відчує емпатію, що призведе до позитивних змін у нашому суспільстві.

Ми раді, що змогли привернути увагу організаторів конкурсу Сivil Pitch до цієї проблеми. Розумієте, зазвичай активістам  складно знайти зв'язок із режисерами. У режисерів свої візії, і вони не знають наших проблем. А  Сivil Pitch дає можливість побудувати міст між громадськими організаціями та режисерами. Наша режисерка Юлія (Кочетова-Набожняк – авт.) захопилася ідеєю і швидко знайшла спільну мову з головними героями майбутнього фільму. Тож, думаю, у нашій ситуації можна говорити про перемогу обох сторін», – зізналась Наталія Дорофеєва.

Режисерка Юлія Кочетова-Набожняк розповіла, що темою зацікавились саме під час воркшопу.

«Під час майстер-класівCivol Pitch ми мали презентації, опісля – «документальний Тіндер», де й обрали пару для колаборації. Далі – первинні інтерв’ю та робота в групах, репетиції пітчингу, обговорення, пошук форми – все це командна робота.

Для мене це насамперед було зануренням у тему, з якою я ніколи не перетиналась до того – секс-праці в Україні. Крім того, активістка Наталя Дорофєєва з Всеукраїнської благодійної організації «Легалайф-Україна» поділилася зі мною ключовою інформацією – публікаціями, відео, дослідженнями, що дали змогу сформувати перші запитання для героїнь, побачити можливий розвиток подій у нашому кіно – спочатку хоча б у моїй голові.

Для підняття запитань в інформаційному просторі необхідні нові креативні медіуми (яким і є документальне кіно у 2018), а для документалістів ключовим є доступ як до героїв, так і до самої теми – ми розповідаємо історії, які спочатку самі мусимо осягнути.

Наразі ми з активісткою Наталією Дорофеєвою, зосередились на проекті «За кухонними дверима». Впевнена, що це документальне кіно вийде за межі короткого метру.

Зараз відчуваю в цій історії дуже багато життя – саме тому я хочу і надалі знімати. А взагалі міждисциплінарна взаємодія – найкрутіше, що може бути в умовах глобального світу, глобального ринку та глобальних викликів», – резюмувала Юлія Кочетова-Набожняк.

Пітчинг проектів, розвинених в рамках тренінгу «Civil Pitch: фільми громадянської активності», на фестивалі документального кіно Docudays UA 2018

Що далі?

Документальне кіно щороку все більше з'являється на українських екранах. Теми, які піднімають режисери, безпосередньо пронизують сучасну реальність. Власне, це те, про що і майбутні проекти Civil Pitch – пронизування сучасної реальності, де кожна реалізована ідея стане певним стартом для сотень людей з активною громадянською позицією.

Наступного року ми побачимо перші плоди реальної спільнодії українських активістів та режисерів. А уже сьогодні у прокаті можна переглянути три  документальні фільми – «Останні люди Алеппо», «Відаллений гавкіт собак» та «Боббі Джен». Фільм сирійського режисера Фераса Файяда «Останні люди Алеппо» слідкує за роботою визнаної на міжнародному рівні організації «Білі шоломи» в місті Алеппо і, через життя героїв, піднімає болюче запитання: тікати – чи залишитися і боротися за свою країну? «Віддалений гавкіт собак» данського режисера Сімона Леренга Вільмонта розповідає про життя людей на лінії фронту на Донбасі, а от стрічка «Боббі Джен» доволі особиста – це історія прими знаменитої ізраїльської танцювальної трупи «Батшева» американської танцівниці Боббі Джен Сміт, яка після 10 років перебування в Ізраїлі приймає життєво важливе і непросте рішення – повернутися до США. В межах DOCU/ХІТ ці фільми показуватимуть з 26 квітня у кінотеатрі Жовтень, а в травні та червні вони помандрують до Львову, Харкова та Одеси.

Фото надані Docudays UA