Даша Каленюк – молода self-made woman. У свої 26 років вона є однією з засновниць антикорупційної організації та мамою 1-річної дитини. Студенткою в Харкові працювала у молодіжній організації ФРІ, координувала там міжнародні проекти. У 2010 році Каленюк привезла Європу до наших студентів — в рамках проекту «Євроавтобус» волонтери з 7 країн об’їхали 11 українських містечок і селищ. Невдовзі після цього Даша поїхала в США, а повернулась звідти з магістерським дипломом з права фінансових послуг. Сьогодні Каленюк через організацію Центр Протидії Корупції повертає з-за кордону накрадені гроші корумпованих політиків.

– Розкажи про свої найбільші ідеї, реалізовані в житті?

– Ідея №1, шкільна: стати юристом, коли виросту, та повернути золото Полуботка в Україну. Якось у 5-му класі нам вчителька розповіла про шалені багатства гетьмана Полуботка в екзилі, які зараз знаходяться десь у банку в Британії. За кілька сотень років на те золото набігли шалені відсотки. Пам'ятаю, вчителька кинула ідею, що треба гарно вчитися, стати юристом та спробувати таки повернути в Україну ці гроші. Отож, вчилася я гарно, стала юристом, але замість грошей Полуботка маю намір повертати з-за кордону накрадені гроші корумпованих політиків. Думаю, є сенс почати з грошей Лазаренка.

Ідея №2: подорожувати та вчитися в Америці. Це ще одна дитяча ідея-фікс. На жаль, у 90-х роках мої подорожі обмежувалися маршрутом місто Житомир – село Головино – місто Житомир. Поїздки в село в основному супроводжувалися підйомом сільського господарства у бабусі: сапання цибулі, копання картоплі, збирання сіна, пасіння та доїння корів... По ночах – виходи з бабусею на колгоспні поля для крадіжки колосків, які ми давали курям. Було якось тіснувато, хоча і насичено. Хотілося побачити світ ширше. Побачити море та заморські світи. І тут у школі з'явилася інформація про можливість на рік поїхати вчитися в Америку. Я захопилася ідеєю, зібрала всі документи, почала бути громадсько активною (американці цінували якусь родзинку, а в мене її на той час не було), штудіювала посиленими темпами англійську... Словом, виклалася на повну. Але не взяли мене. Наступного року пройшла знову два ключових тури, і знову відмова... Хтось сказав, що мене ніколи не візьмуть в Америку. А я собі подумала: «Нічого, колись будуть мене запрошувати у Штати, а я наполегливо відбиватимусь».  

– Що в результаті тобі дала освіта в США?

– Освіта та життя в США навчили мислити глобально, визирнути з коробочки під назвою «Україна» та почати говорити термінами та категоріями глобального масштабу. Якщо більш практично – у Школі права в Чикаго вдалося професійно дослідити можливість застосування американських правових механізмів для протидії політичній корупції у країнах третього світу, якою є Україна. Результати дослідження мене надихнули повернутися в Україну та заснувати антикорупційну організацію. Так, у кінці 2011 року ми з Віталієм Шабуніним, з котрим раніше розбудовували Всеукраїнську ФРІ, створили Центр Протидії Корупції.  

– Багато хто мріє жити в Америці і саме навчання розглядають як шлях до міграції. Якби ти залишилась працювати в США, чим би ти займалась?

– Стала би професійним юристом – здобула б ступінь J.D., який дає право роботи юристом в Америці. Отримала б громадянство США та пішла б працювати в FINCEN – спеціальний орган, який протидіє фінансовим злочинам. У цьому органі я б арештовувала рахунки та майно політичних корупціонерів з України, котрі ховають накрадене через систему офшорних корпорацій в банках США. 

– Як досвід успішних перетворень у суспільствах інших країн можна запроваджувати в Україні?

– Тут незоране поле для дій. Якби не пріоритет №1 [діяльність ЦПК], я би особисто запроваджувала в Україні досвід нових освітніх технологій та реформ, починаючи від дитячого садочка і завершуючи приватною вищою школою. Але ж це малореально зробити за умов повної стагнації системи державного управління. У нас система органів державної влади не працює – не виконує своїх базових функції, а існує лише заради обслуговування інтересів кількох пов'язаних корумпованих родин та груп при владі. Весь державний апарат абсолютно прогнилий, проточений корумпованими хробаками при владі. Тому протидія політичній корупції – мій професійний пріоритет №1. Задля цього намагаюся використовувати досвід інших країн, але дуже обережно, не застосовуючи сліпо рецепти, що діють на Заході, але можуть перетворитися на боротьбу Дон Кіхота з вітряками в Україні. 

– Що ви встигли зробити за 2 роки діяльності Центру Протидії Корупції?

– Перше – те, що ми зупинили близько 1 млрд. грн. розкрадань, зловживань на державних закупівлях. Це кошти, які повернулися в бюджет або не були розкрадені з бюджету. Це не пусті слова, а підтверджений документально факт.

Як ми це робимо? Ми реагуємо на повідомлення журналістів про можливі порушення законодавства при державних закупівлях, а про найодіозніші та найочевидніші порушення ми повідомляємо правоохоронні органи шляхом надсилання депутатських звернень і запитів. Ми пишемо запити, а депутати підписують – таким чином ми працюємо в партнерстві з народними депутатами. Як результат, окремі органи починають реагувати: тендери скасовуються або знижується ціна закупівлі.

Друге, чим ми пишаємось, – це наша команда. Ми нещодавно оновили Правління ЦПК. Ми віримо в те, що зміни в Україні роблять не окремі персоналії, а відлагоджені команди. Тому наше завдання – створити якісну команду. Ми вже наблизились до його втілення. У нас гарне Правління з такими людьми, як Ганнуся Гопко, Дмитро Шерембей, Олекса  Шалайський, Галина Сеник – кожен вже досяг успіхів та є професіоналом у своїй сфері. У нас шість членів Правління, декілька людей працює в Центрі повний робочий день, включно зі мною. Раніше з нами співпрацювали люди, які здійснювали переклад журналістських розслідувань. 

І третє: у нас багато волонтерів. Нам вдалося згенерувати допомогу високопрофесійних юристів, і не тільки, які готові віддавати свій час, свої зусилля на те, щоб протидіяти корупції в Україні. Наприклад, з нами співпрацює близько 10 волонтерів-юристів, котрі допомагають нам писати звернення. 

– Чому вони це роблять?

– Є такі божевільні, які вірять у верховенство права. Я раніше думала, що я одна така. Є люди, які прагнуть змін у державі і хочуть зробити свій маленький внесок у рух в цьому напрямку. Вони бачать, що наша діяльність приносить конкретні результати, а від того отримують професійне, емоційне, моральне задоволення.   

– Що може зробити звичайна людина та юрист в Україні, щоб протидіяти корупції?

– Бути професіоналом своєї справи, але намагатись не нівелювати свою професію, йдучи на корупційні загальноприйняті правила. У кожній професії вони свої. У журналістів це цензура. Тобто дехто з журналістів йде на вимоги редакторів і жертвує принципами журналістської етики щодо неупередженості і прозорості. Серед юристів це принцип верховенства права. Юристи, закінчуючи учбові заклади, часто йдуть працювати у правоохоронні органи, даючи хабар, а потім беруть відкати, відпрацьовують таким чином «інвестицію». Навіть під час навчання в юридичних школах юристи дають хабарі. Це алогічно, це нонсенс, це ідіотизм. Коли ти прагнеш стати юристом, ти вчишся, як відстоювати справедливість – в цьому суть професії юриста – але на виході ти стаєш міцною цеглинкою, котра підтримує несправедливу корумповану систему.

У нас у Центрі свій підхід до проблеми корупції. Ми корупцію розділяємо на три різні категорії: політична корупція, адміністративна корупція і дрібна побутова. Ми не йдемо і не розказуємо всім, що корупція – це погано. Ми не розказуємо вчителям і лікарям, що не можна брати хабарі. Риба гниє з голови. Коли вищі державні посадовці очевидно нахабно  деребанять бюджет і ведуть стиль життя, неспівмірний з їхніми офіційними доходами, це дає зелене світло всім іншим нахабно себе поводити. Звичайним громадянам, які не можуть вижити на зарплату, але повинні здійснювати висококваліфіковану працю, не лишається нічого іншого, як брати хабарі. А звичайним громадянам, які хочуть отримати якісне лікування, не лишається нічого іншого, як давати хабарі. Чомусь в Україні злом оголосили вчителів і лікарів та, відповідно, учнів і пацієнтів. 

Неважливо, що саме ти робиш, головне – як. Найдієвіший метод творити зміни – любити те, що ти робиш, і робити це якісно, а значить професійно. Незалежно від того, чи отримуєш ти за це гроші: чи це твоя постійна оплачувана робота, чи волонтерська громадська діяльність. Чи ти в бізнесі, чи на державній службі, чи в громадській діяльності; чи ти пишеш картини, чи створюєш дитячий садочок, чи приватну школу; чи борешся ти з корупцією, чи пишеш журналістські статті, чи працюєш народним депутатом – роби це якісно і першокласно. З державною службою тяжче – там якість не цінується та рідко оплачується достойно. Тому професіонали та люди, орієнтовані на якість та результат, тривалий час там не просидять.

– Що допомагає людям бути успішними в громадській діяльності?

– Повторюся – допомагає якісний підхід до справи. Навіть якщо справа закінчилася провалом, але ти вклав у неї всю душу і зробив все необхідне максимально якісно – це успіх. Людина навчилася, отримала неоціненний досвід. Бути успішним у громадській діяльності допомагає щира віра в те, що ти робиш. Чітке бачення, як те, що ти робиш, створить щось прекрасне і добре. Відчуття, що поруч з тобою однодумці та друзі по духу, які готові діяти в команді.

– Народження дитини – це твій громадський проект?

– Народження дитини – це народження нового етапу в житті. Початок абсолютно нового спектру переживань, умінь, навиків. Це свого роду ще одна вища освіта, яка здобувається виключно на практиці. Це повне усвідомлене себе як жінки – матері та дружини. Народження дитини радше робить нас більш осмисленими людьми, які усвідомлюють ціну життя. Відповідно, не можуть собі дозволити марнувати свій час. 

– Якби ти не була зараз мамою, ти би…

– Більше спала, працювала, волонтерила, подорожувала. Менше проводила часу в сім'ї, щиро раділа простим речам (коли синочок сказав перше слово, зробив перший крок), менше б цінувала свій час, менше фокусувалася на найважливішому, менше казала «ні» малоефективному та неважливому. 

– Які жінки тебе надихають?

– Успіх жінки в роботі та сімейному житті – це титанічна праця. Як фізична праця, яка вимагає витривалості тіла, так і психологічна, яка вимагає витривалості духу. Я захоплююся тим, як Олеся Оробець встигає в парламенті професійно та якісно відстоювати інтереси громадян і двох маленьких діточок виховувати. Дивуюся, як Галина Сеник, член Правління ЦПК, встигає виховувати двох старших діток, дбати про шестимісячного малюка та захищати права політичних в'язнів у Європейському суді з прав людини. Ганнуся Гопко, член Правління ЦПК, встигає виховувати маленьку донечку та звільняти Україну від тютюнового диму, а діткам, хворим на рак, рятувати життя. Думаю, що секретом успіху таких жінок є розуміння та підтримка чоловіка. Це щоденна системна праця над собою.