Цього літа виповнюється 20 років першій в Україні вальдорфській школі «Сходинки», що знаходиться в Одесі. Вальдорфську систему освіти вважають однією з головних альтернатив традиційній. За визначенням ЮНЕСКО, вальдорфська педагогіка є освітою третього тисячоліття. Щоб побачити це на власні очі, ВЕЛИКА ІДЕЯ відвідала київську вальдорфську школу «Софія».

На перший погляд, це типова школа, проте її стіни зворушливо і нахабно розмальовані дітьми, на дошці оголошень висить анонс учнівської вистави «Міщанин-шляхтич» за Мольєром, на яку вже давно розібрано всі квитки. Вивчення математики у класі нагадує інтерактивну гру. В коридорі юнаки бавляться на підвіконні, ніхто ні на кого не кричить, присутня атмосфера творчого хаосу.

Єдина в Києві вальдорфська школа «Софія» сховалася у двориках Березняків, на вулиці Серафімовича. Тут навчаються старші класи – молодші діти вчаться в іншому приміщенні школи на вулиці Тампере.

«У нас немає оцінювання в балах, проте існує вербальне оцінювання. Ми не говоримо: «У тебе сьогодні шість чи десять», ми говоримо: «В тебе сьогодні краще, ніж учора» або «Ти сьогодні не допрацював» — розказує виконуюча обов'язки завуча школи «Софія» Ірина Шастал.

Для кожного, хто вчився у звичайній школі, вальдорфська готує багато дивацтв. Меблі і реквізити школи виготовлені з натуральних матеріалів. Замість уроків проходять «епохи» – поглиблене вивчення одного предмету протягом трьох тижнів. З першого класу вивчають дві іноземні мови та гру на флейті. Робиться акцент на усній, а не на письмовій мові. Сусідами по парті стають діти з однаковим темпераментом. У класах знаходиться не більше 20 учнів. Дітям не ставлять оцінок. Підручники використовують лише у старших класах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В основі вальдорфського методу лежить здобуття досвіду, а не знань. «У звичайній школі вчитель каже: «Вивчіть правила, а потім їх застосовуйте», – продовжує Шастал. – У нас зворотній шлях: ми пропонуємо феномен, спостерігаємо його, виділяємо закономірності, і діти на їх основі виводять правила. Вони виведуть ті самі правила, що і дорослі у книжках, але пройдуть цей шлях самі і таким чином отримають здібності».

Для формування відчуття матеріалів у школі є курси рукоділля, там діти працюють з природніми матеріали. На уроці гончарства принципово не використовують пластилін – все ліпиться з кольорового воску або глини. До останнього класу вивчаються співи, танці, мовлення, будівництво, шиття. Регулярно влаштовують танці, вистави, середньовічні бали, рицарські змагання, екскурсії.

«Ми вважаємо, що природні речі мають наповнити дитину в молодшому віці, а вже потім на це має накластися абстрактна частина. Зараз є дуже багато людей, які чимало знають і можуть дати масу порад, але складність у тому, щоб самому це зробити, вже не кажучи про те, щоб зробити щось громадсько важливе».

Дітей вчать взаємодопомагати одне одному, а не конкурувати. «Найвище мистецтво – соціальне», – казав Рудольф Штайнер, засновник вальдорфської системи освіти. Штайнер жив на початку ХХ століття, був філософом-містиком, вірив у необмежені можливості людського пізнання, займався модним тоді синтезом усіх наук, вболівав за відділення освіти від економіки та політики. Саме тому акцент у вальдорфських школах йде на виховання здорової особистості, а не вправного канцеляриста.

«Головна позиція Штайнера – щоб людина духовно і фізично росла. Духовна істота втілюється на Землі, опановує своє тіло і перетворює простір за духовними законами, – каже Ірина Шастал. – Це важко пояснити чиновникам, і тому ми говоримо про те, що розвиваємо у дитини багато різних здібностей. Ми говоримо, що дитина повинна сприймати світ усіма органами чуття, – що є дванадцять органів чуття, а не лише шість ключових. Ми говоримо про відчуття рівноваги, відчуття мови, відчуття Я іншої людини. Ми кажемо про те, що можемо бачити людину з трьох поглядів – мислення, почуття і волі. Воля – це здатність до дії, почуття – це моральність, мислення – інтелект та крок до самоусвідомлення».

Попри оригінальність і складність методу, вальдорфська освіта не є примхливою педагогічною самодіяльністю – в рамках експерименту її визнає Міністерство освіти. Вальдорфські школи часто звинувачують в елітарності, проте школа «Софія» має державний статус і заявляє про свою відкритість для кожного.

«До нас їздять з усього Києва, тому що батьки бачать у цій школі альтернативу. У нас вчаться всі, у нас немає відбору за рівнем знання або за соціальним рівнем. Третина родин – багатодітні і небагаті. У нас є благодійний фонд, там існує диференційований внесок – для когось більше, для когось менше. Але жодна дитина не йде з нашої школи через фінансові проблеми. У нас є тільки один рівень відбору – чи довіряють батьки методу, бо якщо ні, це погано позначається на дитині».

Іншим розповсюдженим докором вальдорфським школам є їхнє критичне ставлення до використання Інтернету. Ірина Шастал пояснює таку педагогічну позицію: «Задача в тому, щоб Інтернет став інструментом для дослідження, але не діяльністю. Ми за Інтернет і комп’ютери, але якщо доросла людина вміє обмежувати свій час та не заходити на порносайти, то маленька дитина ще не має волі цим керувати і підпадає під вплив. Ми просимо батьків обмежити доступ дитини до комп’ютера та телебачення. Інтернет забирає час дитини, і якщо це відбувається неконтрольовано, ми проти. Адже наша мета – це свідома людина».

Серед основних проблем школи Ірина Шастал бачить відсутність свободи для вчителя: «У нас усе контролює держава та система перевірок, тестів, ЗНО – хіба це знання? Це якісь тести, які показують, що дитина пройшла ці теми, але чи вміє вона цим оперувати, чи вміє зробити висновки? У Німеччині замість програми існує курикулум – там не прописано чітко, що в якому класі має бути. І в цьому є довіра до вчителя, бо кожна школа може скласти свій план. У нас же все пишуть наверху, спускають учителю і контролюють, що він робить. Безумовно, так вчитель не займається супроводом дитини – він виконує настанови». 

Вальдорфський рух в Україні налічує чотири школи. Крім «Софії» та одеських «Сходинок» ще є «Школа №108» у Кривому Розі та «Вальдорфска школа» в Дніпропетровську. Навесні відбулося відкриття вальдорфської школи в Запоріжжі. Деякі інші навчальні заклади Києва, Одеси, Харкова, Львова, Херсона використовують певні елементи вальдорфської системи освіти.

Ірина Шастал резюмує: «Якщо взяти концепцію нашого Міністерства освіти, то все, що вони там пишуть, ми давно втілюємо в життя. Наприклад, життєві компетенції – це те, чим користуються в житті, а не тільки на уроці: виконав завдання, отримав оцінку. Або гармонійний розвиток – це коли дитина не на картинці побачила, а сама вміє малювати, шити, садити, будувати, співати, встановлювати зв’язки. Це все, що формує здатність людини приймати рішення. Людина – це не тільки мислення, але й здатність здійснювати моральні вчинки, діяти».

Фото Оксани Парафенюк (© biggggidea.com)