80% жінок незадоволені власним тілом

80% жінок незадоволені власним тілом

283 5 хвилин хв. читання
4.08.2013
«Все почалося тоді, коли я усвідомила, що батько ображає маму, і на харчі гроші дає він. Я не знала як захистити маму. Я її сильно любила і вирішила не їсти. Будь-яка їжа, пов'язана з батьком, викликала у мене блювотний рефлекс».

В одної зі ста жінок в Україні розвивається клінічна форма розладу харчової поведінки. Пограничних стадій набагато більше. Однак у суспільстві говорити про цю проблему не прийнято. Як і близько 10 років тому було з ВІЛ/СНІД, так зараз розмови про анорексію, булімію чи емоційне переїдання видаються незручними. Проблема замовчується, але не зникає.

Група «Твій Вимір» – одна з перших громадських організацій, яка почала говорити на цю тему. Дівчата з цієї організації неодноразово приходили в школи і намагалися переконати директорів дозволити проводити профілактичні бесіди з ученицями старших класів про стосунки з тілом і їжею. Більшість директорів просили не нав'язувати їм несуттєвих проблем.

Нещодавно дівчата з «Твого Виміру» організували проект «Голоси: замовчані історії про тіло, їжу та емоції». Проект розглядає проблему розладів харчової поведінки крізь призму особистих історій і таким чином хоче розповісти, що в Україні багато жінок переживають труднощі у стосунках з власним тілом і з їжею.

«Неможливо вилікувати розлади харчової поведінки боротьбою, – говорить ініціатор проекту «Голоси: Замовчані історії» Галина Курило. – Коли спецiалiст каже людині, яка страждає анорексією, що вона хвора, що її потрібно лікувати, це викликає зворотну реакцію: хто ви такі, щоб вказувати, як мені жити? Сама постановка діагнозу і виписування ліків тут не допоможуть».

Галя сама є героїнею однієї з історій «Голосів». Коли вона була підлітком, то страждала на анорексію. І так само, як і багатьом жінкам в Україні, їй важко було з кимось цим поділитися. Сім'я та друзі її не розуміли, робили вигляд, що все гаразд. Вага Галі тоді була 39 кілограмів. 

     
  Коли спецiалiст каже людині, яка страждає анорексією, що вона хвора, що її потрібно лікувати, це викликає зворотну реакцію: хто ви такі, щоб вказувати, як мені жити? Сама постановка діагнозу і виписування ліків тут не допоможуть».  
     

Галя каже, що розлад харчової поведінки, який виникає у підлітковому віці – це такий собі спосіб спротиву, боротьби з навколишнім світом.  Протестувати можна по-різному, але коли тобі 15-16 років, то тіло стає найдоступнішим посередником для вираження своїх почуттів.

«Все почалося тоді, коли я усвідомила, що батько ображає маму, і на харчі гроші дає він. Я не знала як захистити маму. Я її сильно любила і вирішила не їсти. Будь-яка їжа, повязана з батьком, викликала у мене блювотний рефлекс. Я страшенно ненавиділа його. В сім’ї постійно були бійки, крики, з’ясування стосунків… Мені хотілося сховатися, закритися. Від голоду, я втрачала свідомість і мене почали називати припадочною. Я була худа, мене постійно водили до лікарів, ті казали, що я хвора на туберкульоз, що не розвиваюся. Мене силоміць годували, а я блювала і ненавиділа своє життя вже в 7 років».

Це одна з історій, представлених у проекті «Голоси», яку жінка розповіла через 43 роки після того, як все почалося. Усього таких історій – дванадцять. Автор проекту спілкувалася з жінками, з якими її об’єднував досвід розладів харчової поведінки, записала з ними інтерв'ю і створила з них документальні історії. На основі історій фотограф Наталка Довга зробила фото, які відображають ті внутрішні переживання, які звучали в історіях героїнь.

«Їжа – це символ. Під час заходів у межах проекту «Голоси» ми часто розмірковували над питанням: чому саме у жінок найчастіше розвивається розлад харчової поведінки? Чому у чоловіків рідше проблеми з їжею? Одна з версій, яка мені близька, це те, що від жінки у суспільстві очікують турботи про інших. Часто це повязано з годуванням інших як у прямому, так і в переносному значенні. Ми не можемо заперечувати, що в сучасному суспільстві від українки очікують, що вона готуватиме їжу для сім'ї. Таким чином, створюється ситуація, коли жінка може переносити у сферу їжі безліч усього – стосунки з коханим, вираження емоцій, страхи, тривогу. Їжа як спосіб проігнорувати емоції, спосіб не приймати любов, спосіб відреагувати на неможливість отримати задоволення від чого-небудь. Іноді розлад харчової поведінки стає пародією на соціально-культурні очікування, коли стереотипними ознаками краси і жіночності є стрункість і слабкість».

У планах Галі Курило продовжити збирати історії жінок, у яких склалися непрості стосунки з тілом, їжею і емоціями, і згодом зробити з цього велику книгу. Для початку, на її думку, необхідно показати фотографії та історії в інших містах України, окрім Києва, де виставка вже відбулася. Щоб зібрати на це гроші, Галя подала проект на Велику Ідею. Необхідна сума –10 тисяч гривень. Однак за місяць краудфандингової кампанії було зібрано менше десятої частини грошей.

Галя каже, що тема розладудів харчової поведінки зовсім непопулярна: «Сьогодні ця проблематика звучить у суспільстві, хоча раніше замовчувалася. Зараз проблеми анорексії, булімії і переїдання знаходяться на самому початку шляху і з ними пов'язано багато стереотипів. Саме тому так важливо почати обговорювати ці проблеми. Розлади харчової поведінки – це жахіття. Якщо говорити метафорично, то нашою метою є  розбудити тих, кому сняться жахіття».

Статистика говорить, що 80% жінок незадоволені власним тілом, а у 15 зі 100 розвивається одна з форм анорексії чи булімії.

Автор
writer journalist socialworker

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Соціальні інновації – це безперервна структуралізація і переструктуралізація тієї арени, на якій люди виконують ті чи інші дії, намагаючись знайти рішення проблем і завдань, що постають перед ними.