Imagine a shelf full of delicious French croissants filled with fresh lettuce, basil pesto and salmon. You can have it free 5 days a week, every week of the year. And it’s not a promotion.

З Марією Купрієнко ми зустрілися в Берліні в одному з диких і дешевих барів Кройцбергу. На ній була вишукана бежева ряса, що залишилися від одного з її перформансів. Її зацікавило те, що ми приїхали з України – виявилося, вона також народилася там. Пізніше вона навчалася в Британії, умудрилася застати у Вашингтоні теракти 11 вересня, після чого вирішила перебратися в мирну і благополучну Нову Зеландію.

Там Марія відкрила благодійний магазин. Її проект The Free Store реалізовував надлишки харчів з супермаркетів та ресторанів і працював за принципом «бери, скільки хочеш».

ВЕЛИКІЙ ІДЕЇ Марія Купрієнко розповіла про принципи роботи The Free Store, про враження від візиту в Україну, про свої плани щодо нових стартапів та про особливості далекої Нової Зеландії.

We met Mariya in Berlin in one of the wild and cheap Kreuzeberg bars. She was wearing an exquisite beige robe that remained from her performance. She got interested when she learned that we were from Ukraine where she had been born. Later she studied in Great Britain, witnessed 9/11 terrorist attacks in Washington and eventually moved to peaceful New Zealand.

There Mariya co-founded a charity store. Her project The Free Store was offering surplus food from supermarkets and restaurants on “take as much as you need” basis.

Mariya Kupriyenko told BIG IDEA about the principles of The Free Store, her impressions from visiting Ukraine, her plans about new startups, and the features of New Zealand.

image

– Хто, коли і навіщо вигадав The Free Store? 

– Спочатку The Free Store був арт-інсталяцією новозеландської художниці Кім Пейтон протягом місяця. Для втілення цього проекту Кім співпрацювала з арт-групою Letting Space. Ми загорілися ідеєю мати такий безкоштовний магазин на постійній основі. Поговоривши з Кім Пейтон, ми вирішили відкрити у нашому місті магазин під назвою The Free Store Wellington. Зараз інша група людей, наслідуючи нашу модель, відкрила безкоштовний магазин під назвою Just Zilch. Цей магазин користується великим успіхом.

Різні варіації безкоштовних магазинів також існували у 1970-х в Америці. Їх створювали альтернативні ліві спільноти, які вірили у рівність для всіх людей.

Навіщо? Світ швидко змінюється. Суспільства стають складнішими та різноманітнішими. Ідея «нужди» та «нужденних» також швидко змінюється. Найкраще визначення нужди можуть дати ті, хто вважають себе нужденними. Коли «не нужденні» починають давати визначення «нужді», формується відношення домінування-субординації. Команда магазину The Free Store вважає, що ми можемо здійснювати благодійність таким чином, щоб це звеличувало людей, а не змушувало їх почуватися слабкими. Багато надлишкової їжі опиняється на смітнику, у той час як багато чудових людей потребують цієї їжі.

The Free Store як мистецький проект кидає виклик суспільству. Ми хочемо, щоб люди переосмислювали соціальні та ділові стосунки, потребу та статус.

 

Who, when and why came up with the idea of The Free Store?

– The Free Store was a one month art instillation by a New Zealand artist Kim Paton. Kim worked with the Letting Space art collective to set it up. A group of us got excited about having a permanent free store and, after communicating with Kim Paton, have agreed to establish a permanent free store in our city called The Free Store Wellington. Now another group has started a free store called ‘Just Zilch’ by following our model. Just Zilch is experiencing huge success.

Different versions of free stores also existed in the 70s all over America. They were set up by left wing alternative communities who believed in equality for all people.

Why? The world is shifting fast. Societies are becoming more complex and diverse. The idea of ‘need’ and who is ‘needy’ is also dynamically shifting. Need is best defined by those who see themselves as needy. When ‘not needy’ start defining ‘needy’, dominant vs subordinate relationship is formed. The Free Store team recognises that we can do charity in a way that dignifies people rather than makes them feel weak. There was a lot of surplus food going into bins and a lot of wonderful people in need of it.

The Free Store as an art project plays a role of challenging society. We want to see people re-think social and business transaction, need and status.

     
  Суспільства стають складнішими та різноманітнішими. Ідея «нужди» та «нужденних» також швидко змінюється. Коли «не нужденні» починають давати визначення «нужді», формується відношення домінування-субординації. Ми вважаємо, що ми можемо здійснювати благодійність таким чином, щоб це звеличувало людей, а не змушувало їх почуватися слабкими  
     
image

На вашому сайті є статистика, що у 2011 році The Free Store мав понад 10 тисяч відвідувачів. Як вам це вдалося?

– Уяви полицю, на якій лежать апетитні французькі круасани, начинені листям салату, соусом песто та лососем; гаряча піца; місцеві кавові зерна, обсмажені у той самий день; випічка з м’ясом; кремові торти; навіть модна котяча їжа. Ви можете обрати з цього переліку що завгодно та скільки завгодно – безкоштовно! І все це можна отримувати п’ять днів на тиждень круглий рік. І це не промоакція. Власники магазину нічого від вас не хочуть – навпаки, вони пропонують вам брати цю смачну їжу, якщо ви вважаєте, що вам вона потрібна! Деякі з тих 10 тисяч відвідувачів – це люди, які подумали: «Що?! Це по-справжньому? Не можу повірити!». Вони розказували про це друзям, і друзі робили те саме. 

Хоча Веллінгтон – столиця Нової Зеландії, це відносно мале місто. «Сарафанне радіо» там працює досить ефективно. Зазвичай, якщо у місті з’являється щось цікаве, люди швидко про це дізнаються від друзів, родичів, з соціальних мереж. Ми знаходимося у самому центрі міста. Розташування саме по собі є рекламою. Ми розташовані у місці, повз яке щоденно проходять бізнесмени, студенти, бездомні, біженці, безробітні та робочі.

Також ми використовували стандартні засоби поширення інформації – постери, флаєри, газети, радіо. На це нам великодушно виділили кошти представники бізнесу – усе має бути безкоштовним! Засоби масової інформації швидко помітили The Free Store, про магазин багато писали, і так про нас дізналася місцева громада.

 

According to the statistics on your website, in 2011 The Free Store had more than 10,000 visitors. How did you spread the word about this project? 

– Imagine a shelf full of delicious French croissants filled with fresh lettuce, basil pesto and salmon; hot pizza; local coffee beans, roasted that day; meaty sausage rolls; creamy cakes; even trendy cat food. You can have as much as you want of this a la carte menu for free! You can have it free 5 days a week, every week of the year. And it’s not a promotion. The shop keepers don’t want anything back from you; in fact they are asking you to take this yummy food if you feel like you need it! Some of the 10,000 clicks are people going ‘What?! Is this a real thing? I can’t believe it!’ They tell their friends and their friends do the same.

Although Wellington is the capital of New Zealand, it’s a fairly small space. This means that ‘word of mouth’ promotion works effectively. Generally if something is cool, people will quickly find out about it from their friends, relatives, social networks. We are right in the heart of the city. The location is promotion in itself. We are located where suits, students, homeless, refugees, unemployed, employed walk past every day.

We have also used standard mediums – posters, fliers, newspapers, radio. Of course all of that was generously donated to us by surrounding businesses – everything must be free! Media quickly took notice of The Free Store so we had many articles written about the store which the local community had the chance to read.

 

– Ти говорила про мистецьку складову цього проекту. Що саме ти маєш на увазі?

– Ха-ха, а що таке мистецтво? Це інтерактивна інсталяція, учасники якої активно залучені у процес. Що роблять люди, коли вони можуть брати стільки, скільки захочуть? Наш магазин – це спосіб передачі художниками своїх концепцій та переконань. Нас цікавлять не лише результати, пов’язані з тим, що люди одержують користь від магазину, але й передача самої ідеї. Близько 80% членів нашої команди засновників на сьогодні є професійними художниками.

Для мене проект The Free Store є дуже творчим. Я мала створити щось із нічого. Ми не мали жодних ресурсів, окрім старих лептопів та один одного, і подивися, що з цього вийшло!

image
image
image

You ware saying about the artistic component of this project. Could you explain what you mean by that?

– Hahaha, well, what is art? It’s an interactive installation where its participants are actively involved. What do people do when we can have as much as we need? The store is a way of communicating deeper concepts and beliefs held by the artists. We are interested not just in the outcomes brought by people gaining from the Free Store, but in communicating an idea. Around 80% of the set up team are professional artists today.

I feel very creative doing the Free Store project. I had to create something out of nothing. We literally had no resources but old laptops and each other, and look at what happened.

 

– Яка твоя історія? Як довго ти живеш у Веллінгтоні? Якими ще проектами ти займаєшся?

– Я народилася в Україні і жила там до дванадцятирічного віку. Потім я поїхала навчатися в Англію, а на канікулах подорожувала країнами колишньої Югославії разом з мамою та вітчимом, який працював за кордоном, відбудовуючи слабкі економічні системи. Моя сестра Анастасія народилася у Боснії у 2000 році. Ми вирішили переїхати у Вашингтон, щоб відпочити від колишніх воєнних зон. 11 вересня на Вашингтон здійснили терористичну атаку, і це відбулося поряд з місцем, де ми жили. Тоді ми вирішили переїхати у Нову Зеландію, щоб мати спокій від усіх воєн – там траплялись лише землетруси. Ми закохалися у тамтешні дерева і зробили Нову Зеландію нашою домівкою на останні одинадцять років. 

Я завжди відчуваю соціальну відповідальність, відтоді як побачила ситуацію у пострадянських та азійських країнах. Я усвідомлюю, що ми у Новій Зеландії дуже добре живемо. Люди там щедрі, держава відносно некорумпована, і є багато можливостей реалізовувати себе та свої цілі. Це заохотило мене взяти участь у створенні благодійної організації Compassion Nepal, яка допомагає знедоленим дітям у Непалі. Мені пощастило жити разом з цими дітьми і дізнатися їхні історії.

Я люблю мистецтво, тому організовую мистецькі і культурні проекти: арт-терапію, флешмоби, музичні події. Також я мала арт-групу Liberate this Space. Ми робили інсталяції у публічному просторі.

Мій наступний проект – створити «вільний простір», який працюватиме за принципом погодинної оплати. Я зроблю це у Веллінгтоні.

     
  The store is a way of communicating deeper concepts and beliefs held by the artists. We are interested not just in the outcomes brought by people gaining from the Free Store, but in communicating an idea. Around 80% of the set up team are professional artists today  
     


What’s your story? How long have you been living in Wellington? What other projects are you involved in?

– I was born in Ukraine and lived there until the age of twelve. Then I left to study in England while traveling former Yugoslavian countries on school holidays with my mum and stepdad, who worked overseas building up vulnerable economies. My sister Anastasia was born in Bosnia in 2000. We decided to move to Washington DC to have a break from former war zones. On September 11th there was a terrorist attack on Washington DC, near to where we lived. We then decided to go to New Zealand, where no war could get us, only occasional earthquakes! We fell in love with the trees and made NZ our home for the last eleven years.

I always feel a sense of social responsibility after seeing real struggle in the former Soviet countries and Asian continents. I realize how good we are in New Zealand. People in NZ are generous, the state is fairly uncorrupted and there are many avenues to realise yourself and your goals. This drove me to be a part of setting up Compassion Nepal Charity, which helps disadvantaged kids in Nepal. I had the privilege to live with these kids and get to know their stories.

I love the arts, so I organise arts and culture projects like Art Therapy, Pulp Culture Expo, cool flashmobs and music events. I also ran an art collective ‘Liberate this Space’. We did installation art in public spaces.

My next project is setting up an ‘open space’ which works on the principle of per hour payment. The space will be based in Wellington.



– Ти казала, що цікавишся стартапами. Можеш назвати кілька з них, які тобі видались особливо цікавими?

– Мені подобається Lentil as Anything у Мельбурні. Це вегетаріанський ресторан у будівлі старого монастиря, де можна платити, скільки забажаєш. Цей ресторан працює повністю за рахунок волонтерів. Багато з волонтерів – біженці чи безробітні, і гроші йдуть на допомогу біженцям у громаді. 

«П’ять кімнат» у Києві – це арт-кафе та місце для знайомств. Дружня господарка, класний собака, надихаюче мистецтво, незвичні люди та цікава концепція простору, де почуваєшся, як удома, тільки цікавіше. «П’ять кімнат» працює за системою погодинної оплати, і туди можна приносити власну їжу та напої! Також мені подобається «Комуна» у Львові. Вона має схожу концепцію. 

BikeSurf у Берліні – це сайт, де можна безкоштовно взяти напрокат велосипед. Там не треба ні за що платити. Просто зарезервуй велосипед, і він твій! Звісно, там завжди вдячно приймають пожертвування. Їзда на велосипеді – це більш екологічний та цікавий спосіб пересування. І це можна робити безкоштовно. Мені подобається, що люди розбудовують велосипедне ком’юніті.

 

You said you were interested in startups. Could you name a few that you found particularly interesting?

– I love Lentil as Anything in Melbourne, Australia. It’s a ‘pay as you value’ vegetarian restaurant in an old monastery building. Lentil is 100% volunteer ran. Many of the volunteers are refuges or unemployed and the money goes towards helping refugees in the community.

5 Komnat in Kiev, Ukraine, is an art café and a place for people to meet each other. Friendly host, cool dog, inspiring art, unusual people and interesting concept of the space makes it feel like an exciting version of home. 5 Komnat uses a ‘pay per hour’ system and its BYO! I love Communa in Lviv too. It has a similar concept.

BikeSurf in Berlin, Germany is a website where one can book a bicycle for free! As in you don’t have to pay for anything. Just book a bike and you have a bike! Donations are always appreciated. Biking is a more sustainable and fun way to get around. And it’s completely free. I like that people are spending time on building up the biking community.

 


Я бачив фотографії з твоєї поїздки в Україну. Люди, які тут живуть, багато критикують цю країну. Які твої враження про Україну? Що тобі сподобалося найбільше і найменше під час твого візиту?

– Люди в Україні щедрі та чесні, якщо вони відчувають до тебе симпатію і довіру. Цього етапу може бути непросто досягти, тому що багато людей спершу ставляться до тебе підозріло і не надто дружньо. Соціальні установки відрізняються у різних частинах України. У Львові люди пишаються своєю культурою, поводяться цивілізовано та дружньо. В Одесі є відчуття легкості та свободи. Київ складніший, і там більше людей, орієнтованих на заробіток грошей. Так дивно бачити, що у країні досі стоять пам’ятники Леніну та інші комуністичні знаки! 

Сьогодні більше українців подорожують світом. Європейські мандрівники тепер не потребують візи, щоб відвідувати Україну, і це приваблює у країну все більше представників міжнародної спільноти. Мені це подобається, але це з’явилося не так давно. Україна досі не дуже відкрита до інтеграції з іноземцями. Вона все ще досить «незаймана», і це надає їй цікавого присмаку.

Мені подобається, що молоді люди розмовляють українською мовою і що куріння та випивка стають менш розповсюдженим явищем. Мені подобається дивитися на красиві українські обличчя, дешево їсти і пити, їздити на метро за 20 центів. Також я бачу у цій країні великий потенціал для бізнесових та творчих проектів.

 

I saw the photos from your visit to Ukraine. People in Ukraine criticize it a lot. What was your impression of this country? What did you like most and least about it during your visit?

– The people in Ukraine are generous and honest once they like you and trust you. Getting to that point can be difficult as many people are suspicious and not very friendly at first. Social attitudes vary in different parts of Ukraine. In Lviv people seem proud of their culture, civilised and friendly. In Odessa there is a sense of ease and freedom. Kiev is confusing and seems to have more money driven congregations. It’s crazy to think that there are still statues of Lenin and communist signs throughout the country!

Today more Ukrainians are travelling the world. Visa-free stays are now allowed for European travellers, attracting more of the international community into the country. That I like, however, these changes are recent. Ukraine is still not so open to integrating with foreigners. It is still pretty ‘untouched’, which gives it an interesting flavour.

I like it when I hear young people use the Ukrainian language and that smoking and heavy drinking are less frequent among the youth. I like looking at nice Ukrainian faces, eating and drinking for cheap, 20cent metro and all the potential I see in the country for business and creative projects.

 

Розкажи про Нову Зеландію – більшість людей в Україні нічого про неї не знають. Чим займається молодь у цій країні?

– Нова Зеландія – це острів у Тихому океані. Це не тропічний острів. У нас є два основних сезони: коли йде дощ і коли його немає. Іноді стає спекотно, але завдяки вітру цього можна не помітити. У якій би частині країни ти не знаходився, ти завжди менш ніж у двох годинах від океану. Повітря надзвичайно свіже, а дерева дуже зелені. В один і той же день можна кататися на лижах по снігу та плавати у морі. Це дуже класно! 

Люди тут дружні, соціальні системи працюють добре, а освіту здобути досить легко. Держава багато підтримує та фінансує творчі сфери, і мені це дуже подобається.

Нова Зеландія – досить спокійне місце, порівняно з Європою та Україною. Вона не живе цілодобовими вечірками і не зациклена на споживанні. Ми, молоді люди, часто ходимо на концерти чи художні виставки наших друзів, п’ємо хорошу каву та вино, йдемо на пляж та сидимо біля вогнища з гітарою, ходимо в гори, блукаємо містом у пошуках пригод. У Новій Зеландії багато молодих творчих людей, і вони часто разом грають музику, знімають кіно та роблять інші художні проекти. Я живу у столиці – Веллінгтоні. Це ще і творча столиця. Молоді люди тут навчаються і займаються творчістю, просто живуть і п’ють каву цілими днями. Коли вони виростають, то зазвичай виїжджають з країни чи їдуть заробляти у місто Окленд… Але це вже інша історія.

     
  Мені подобається дивитися на красиві українські обличчя, дешево їсти і пити, їздити на метро за 20 центів. Також я бачу у цій країні великий потенціал для бізнесових та творчих проектів  
      


Tell us something about New Zealand, since most people in Ukraine know nothing about it. What do young people do in New Zealand?

– New Zealand is an island the Pacific Ocean. It is not a tropical island! We have two main seasons – rain and not rain. Sometimes it gets hot, but because of the wind you may not know about that. Wherever you are in the country, you are always less than 2 hours away from the ocean. The air is supper fresh and the trees are green. On one day you can go skiing in the snow and swimming in the sea. It’s quite crazy like that!

The people are friendly, social systems are good and education is fairly easy to get. There is loads of Government support and funding going into creative fields which I like.

NZ is a pretty tame place when compared to Europe and to Ukraine. It’s not so pumping with parties 24/7 and it’s not so commodity focused. As young people we are likely to go watch our friends’ band or an art show, have a good coffee or a wine somewhere, go to the beach make fire and chill out with a guitar, go tramping in the mountains, go biking through the city to find adventures. There are many young creative people there so it’s common to make music, films and other art stuff together. I live in the capital, Wellington. It is also the creative capital. Young people here study and do creative things, live a simple life and drink coffee all day. When they grow up they usually leave the country or go make money in Auckland city…but that’s another story.

Переклад з англійської – Тетяни Цибульник

 

Художниця Алевтина Кахідзе продовжує вести для Big Idea щоденник науково-мистецького гуртка «Башта, городи та музика села». Протягом літа підлітки села Музичі разом із науковцями, художниками нових медіа та архітектором досліджували околиці, експериментували, вивчали перформативне мистецтво та роботу з даними. Що з цього вийшло, читайте зараз.

Разом з Алевтиною Кахідзе ініціативу реалізувала громадська організація «Змінимо село разом» на чолі з Тетяною Немирович. Проєкт «Башта, городи та музика села» підтримав Європейський Союз за програмою House of Europe.

 

Найбільша проблема на сьогодні – це нерозуміння людей, що сміття та навколишнє середовище – наш спільний ресурс. Керувати спільним ресурсом українців ніхто не вчив.