У вересні на Спільнокошті став успішним проект «Коридор». За 100 днів вдалося зібрати 46535 гривень. Це перший в Україні проект у сфері ЗМІ, гроші на який збиралися шляхом народного фінансування.

ВЕЛИКА ІДЕЯ розпитала випускову редакторку «Коридору» Віру Балдинюк про потрібність культурної критики в Україні, страх не отримати відгук від аудиторії і зміни у виданні після краудфандингової кампанії.

 

– Минуло вже більше місяця відтоді, як ви зібрали гроші на онлайн-видання культурної критики «Коридор». Які перші результати цієї краудфандингової кампанії?

– Зараз ми очікуємо на гроші від системи, через яку здійснювався збір коштів. Тобто зібрані 46 тисяч ми ще не отримали. Але я вже написала доброчинцям, що можна забирати деякі нагороди. Тому зараз ми адресно спілкуємося з тими, хто нас підтримав – чи не кожного дня в Центр сучасного мистецтва хтось приходить у гості. Крім того, відразу після закінчення збору коштів до нас почали звертатися журналісти, пропонувати свої матеріали, переклади. Поки що триває накопичення різноманітних дружніх контактів.

Хочеться надалі підтримувати зв’язок із кожним, хто долучився до спільнокошту. У процесі збору грошей у пресі пішла інформаційна хвиля, про нас дізналося більше людей, яким було б цікаво почитати, про що ми пишемо. Зрозуміло, наш сайт – не для масового читача, але якщо ти про нас дізнався, то можеш раз на тиждень чи кілька днів зайти і прочитати важливі підсумкові матеріали, авторські колонки.

– Чи змінилася концепція видання? Плануєте взагалі її міняти?

– Так, є деякі плани щодо оновлення. Частину зібраних грошей ми збираємося витратити на те, щоб полегшити пошук матеріалів, додати певні рубрики. Хочеться певного візуального оновлення, і якщо вже ми отримали кошти, то повинні показати помітний результат. Крім того, у нас з'явилася нова рубрика, яка називається «Освіта та інновації». Ми попрацювали над загальною концепцією сайту і подумали, що нашим читачам буде цікава ця тема. Ми звернулися з пропозицією до «Культурного проекту», і він став нашим партнером.

– Що це буде за рубрика?

– Там будуть інтерв'ю з міжнародними фахівцями, які займаються освітньою темою, статті про найновіші методи навчання у сфері культури, оглядові статті на тему освіти та інновацій за кордоном, огляди найцікавіших подій, які відбуваються в рамках «Культурного проекту».

– Ця рубрика з'явилася у процесі кампанії на Спільнокошті чи була запланована раніше?

– Ідея виникла наприкінці спільнокошту: ми з Катериною Ботановою (головною редакторкою видання і директоркою CSM – прим. ред.) обмірковували майбутнє сайту, чого йому бракує, і що є такого нагального, на що обов'язково потрібно звернути увагу. Освіта – це те, про що ми писали завжди. Нашій аудиторії важливо бути в курсі всього, що відбувається в цій сфері, важливо оновлювати свої знання. Останнім часом з'явилося безліч шкіл, семінарів, курсів. У когось це викликає скептичну посмішку, мовляв, знову чергова школа. Але насправді це те, що необхідно в нашій країні, бо сучасній людині, яка вже здобула освіту, все одно недостатньо знань, тому що світ надто швидко змінюється. Чим більше таких можливостей, тим краще. 

– Ваше рішення брати участь у Спільнокоштi нагадало про те, що зробила пару років тому Colta.ru (російський сайт про культуру – прим. ред.). Можеш провести паралель між вашими краудфандинговими кампаніями?

– Нас, звісно, можна порівняти. Як хмарочос із маленьким мурашником. Концепція й тематика у нас дещо схожі, але наші масштаби незрівнянно менші. Масштаб і самої країни, й аудиторії, з якою ми говоримо. Все-таки Colta – це потужний ресурс, на якому працює багато прекрасних авторiв, у якого є солідні партнери та рекламодавці на кшталт Visa, а серед покровителів сайту – керівники інвестиційних фондів, ресторатори, продюсери. У нас же поки що є певні обмеження. Крім того, культурою в нашій країні цікавиться занадто маленький відсоток людей. Але ми, звичайно, хочемо його збільшувати.

– Я б посперечалася, бо на Спільнокошті більшість проектів (особливо тих, що стали успішними) пов'язані з культурою. Та й культурне середовище у нас активне, багато хто цікавиться тим, що в ньому відбувається. Але при цьому «Коридор» порівняно з «Кольтою» – маленька платформа. Чому?

– Маленька з об’єктивних причин. «Коридор» починався як платформа для професіоналів, теоретиків у сфері візуальної культури. А зараз він перетворюється на ресурс, який хоче залучати ширшу аудиторію й авторів – сьогодні у нас з’являються дискусійні тексти істориків, філософів, викладачів. Але для цього незалежному виданню потрібно було три роки праці, щоб вийти на новий рівень і почати говорити про глобальні проблеми. І кожного року поставало питання про джерела фінансування. Крім того, враження, що довкола відбувається так багато важливого, – це ще не привід говорити про розквіт й ідеальні умови для розвитку. Просто в такій безвиході сидіти і мовчати уже просто неможливо. Культурні ініціативи поки що працюють як замкнена система: я підтримую твій проект – ти підтримуєш мій, я тобі надаю інформаційні площі – ти мені надаєш приміщення для акції, винагороди для Спільнокошту і так далі. Усе це чудово ілюструє важливість партнерських взаємин у сфері культури: так, принаймні, починають спілкуватися одне з одним герметичні мистецькі, музичні, театральні та літературні кола. Але це не вирішує питання, як розширювати аудиторію й отримувати кошти не лише одне від одного.

– Має змінитися ще й сама мова, щоб говорити з більшою аудиторією.

– Напевно, мова повинна бути доступнішою, але стиль загалом мусить залишатися.

Якщо проводити паралель із «Кольтою», то стратегії пошуку підтримки в нас були схожі. Завдяки Спільнокошту і партнерам ми змогли залучити різні маленькі спільноти: письменників, авторів, музикантів, художників, архітекторів. Це було надзвичайно важливо – не менш важливо, ніж сума, яку ми зібрали. Тепер ми знаємо, що всі ці люди можуть бути нашими читачами, партнерами, друзями.

Правда, на Спільнокошті ми зібрали не ту суму, з якою можна було б працювати на сто відсотків. Бюджет проекту значно більший, є купа інших витрат, які на себе бере Центр сучасного мистецтва – у тому числі мою зарплату, яка не береться «нізвідки». Також ми хочемо розвивати англомовну версію сайту, а це значні кошти.

– Відомо, що Спільнокошт є перевіркою проекту на міцність і потрібність. Напевно, у вас був момент, коли ви подумали: нічого не вийде.

– Такий момент виникав доволі часто. Ніби і все добре, але немає гарантій, що це продовжиться завтра. Було важко, коли зібрали 50 відсотків: розуміючи, скільки зусиль для цього доклали, ми усвідомлювали, як буде важко зібрати ще стільки ж. Але кожного разу, коли наші побоювання спростовували доброчинцi, у нас було відчуття, що сталося маленьке диво. Реакція у нас в офісі була шалена. І кожен з нас щодня клацав на сторінку проекту: ну, скільки сьогодні зібрали? Це була неймовірна радість. Кожного дня ми думали, що б ще такого вигадати, як зачепити нерв, як вийти на третє коло друзів, які про «Коридор» ще ніколи не чули. Це було найважче, але ці люди з третього кола – дуже цінні, бо саме вони розширюють нашу аудиторію. Чому вони вирішили нас підтримати? У кожного були власні мотиви, але хочеться зробити для них щось добре й підтримувати контакт надалі.

Приклади інформаційних записів для комунікаційної кампанії вашого проекту через спільнокошт

1. «У 1665 році Рембрандт написав портрет свого сина Тітуса. Картина змінила безліч власників, аж поки у 1940 році громада міста Роттердам не вирішила зібрати кошти і викупити картину для міського музею. 120 людей віддали свої гроші, щоб музей Бойманс міг пишатися своїм надбанням. Про це з такою любов’ю написано у всіх супровідних текстах музею, що якось дуже радісно не лише за музей, а й за мешканців міста, які разом створили маленьку історію Роттердама. 

Тим часом ми з вами зібрали 70% від потрібної суми. Розкажіть своїм друзям, що впливати на щось важливе в нашій країні – можливо».

2. «У журналістському проекті “Matter” зібралися автори, які раніше писали для New Yorker, Wired, the Economist, the Guardian, the New York Times. Вони запустили ресурс із довгими текстами в час, коли всі статті форматуються під зручне читання з телефонів, з абзацами на два речення.

Їхнє послання аудиторії було таким: «Світ наповнений великими історіями. Історіями про науку, технології, економіку, довкілля, майбутнє. Але деякі з них так і залишаються нерозказаними. Більшість сайтів думають, що ви зануди. Деякі на перше місце ставлять рекламу. Деякі ЗМІ ставляться до примітивних прес-релізів, як до новин. Але так не повинно бути. Matter зібрав найкращих авторів. Ми не хочемо, щоб важливі історії зникали».

За 38 годин проект Matter зібрав $50 000, а за місяць – понад 140 тисяч. Дві з половиною тисячі людей виказали свою потребу читати щось більше, ніж заголовки новин.

Цікаво, як із цим в Україні?» 

БІЛЬШЕ ПОРАД ПРО УСПІШНИЙ ДОСВІД КРАУДФАНДИНГОВОЇ КАМПАНІЇ ЧИТАЙТЕ НА РЕДАКТОРСЬКОМУ ПОРТАЛІ

– Взагалі, видання несе велику відповідальність перед аудиторією за контент. Чи будете ви підлаштовуватися під нового читача?

– Саме «підлаштовуватися» не будемо. Ми формуємо й відбираємо контент, і важливо, щоб цей відбір зберігся. Але, я думаю, крок назустріч аудиторії відбудеться через розширення тем і героїв матеріалів. Ми не будемо спрощуватися чи вносити якісь розважальні штуки. Вибачте, дорогі доброчинці.

– Існує певна критика «Коридору». З одного боку, його звинувачують у тому, що він недостатньо критичний...

– Недостатньо «лівий». І недостатньо «правий» теж.

– Так, але все-таки йде ухил у лівому напрямку, тому що у статтях з'являється більше імен із цього середовища. Як ви ставитеся до такої критики?

–  Насправді ті, хто критикує сайт «Коридор» , – це дуже тихі й непомітні наші читачі, але при цьому дуже віддані. Вони вважають, що ми не маємо права на помилку. І це дуже бадьорить. Політика CSM і «Коридору» така, що краще говорити, ніж мовчати і тихо ненавидіти одне одного. Проговорюючи теми, ми даємо знати, що готові почути інші позиції і можемо опублікувати статті про це (звичайно, якщо вони будуть добре написані). Інша справа – чи хочуть ці люди щось формулювати й говорити. Декому простіше прийняти позицію «краще нічого не пояснювати, якщо вже треба щось пояснювати». Але якщо ти хочеш, щоб тебе зрозуміли – варто проговорювати свою позицію. У підсумку дуже часто суперечливі моменти переносяться у словесні баталії на Facebook. За останній рік було багато дражливих тем на «Коридорі», і деяке невдоволення залишалося за кадром, а це згодом виливається в непотрібну агресію. 

– До речі, серед цих «мовчунів» є доброчинці, які підтримали «Коридор»?

– Так, але це було таке собі «примушення до любові». Наприклад, на Одеській бієнале сучасного мистецтва, Катя Ботанова разом з Михайлом Рашковецьким (куратором бієнале – прим. ред.) після дискусії на тему «Самоврядування» взяли торбинку і пішли по колу з пропозицією зробити внесок у це самоврядування.

– А якби до них не підійшли з торбинкою, вони б не підтримали?

– Ні, я думаю, вони б залишилися осторонь. Це була така собі ігрова ситуація, провокація. Звичайно, це їхній вибір. Ніхто не мусить  підтримувати те, що йому не близьке.

– Я пам'ятаю, що на самому початку краудфандингової кампанії ви говорили про те, що збираєте бюджет 100 тисяч гривень. На Спільнокоштi збиралося 40 тисяч, а решту грошей ви планували збирати іншим способом. Вийшло?

–  З цим зараз більше працює Катерина Ботанова, тому що вона як директорка CSM має стратегію розвитку й може донести її до представників бізнесу. Це не дуже швидкий процес, важливо показати компаніям розгорнутий план з розвитку фундації та ресурсу, в якому вони бачили б для себе місце.

– Чи можна взагалі отримати вигоду від сайту культурної критики?

– Важливо вміти показати цю можливість бізнесу. Це не завжди пряма вигода.

– А чому, на твою думку, в Україні настільки слабо розвинений аналіз культурної сфери, порівняно, наприклад, з Росією? В Україні ж тільки одне спеціалізоване критичне видання з мистецтва, а видань з музики або літератури майже немає.

– Чесно кажучи, це питання, над якими я розмірковую вже кілька років. Чудово розумію, чому склалася така ситуація, але не можу погодитися з нею. Можна списати це на історичні та економічні умови. Але одна з причин полягає також у тому, що зі сфери ЗМІ пішли фахівці, які могли б передати свій досвід, це дуже важливо. В таких умовах виданню доводиться самому вирощувати «кадри», і «Коридор» може пишатися тим, що кілька знаних сьогодні арт-критиків та критикинь зростали разом із ним, бо редактори «Коридора» завжди ретельно працювали з авторами та їхніми текстами. Помітила також, що у нас мало людей 40-50-річного віку, які б залишилися у професії і могли б чомусь навчити. Це стає особливо помітно, коли складаєш список учасників круглого столу, шукаєш лекторів чи практиків для чергового проекту, коли хочеш замовити важливу тему. 

– Так, є відчуття, що у нас тільки молоді фахівці – у всьому.

–  Середнє покоління зовсім випало. Тепер молоді опинилися в реаліях, коли їх ніхто як слід не навчив. В інститутах вчать одному, на практиці видавці та редактори вимагають іншого. Якісний підхід до роботи – рідкість. Тому нам важливо вчитися одне в одного.

Цікаво читати також:

Спильнокошт работает с человеческой привычкой. Интервью с координатором проектов через Спильнокошт

Автор
writer journalist socialworker

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Треба «пережити» минуле міста по-новому заради його майбутнього