Цієї осені Кабмін затвердив нову Державну програму забезпечення рівності прав жінок і чоловіків до 2016 року. Згідно з нею на подолання дискримінації жінок виділять майже 6 мільйонів гривень. Чи потрібна така програма? Емпірика та статистика переконують, що так.

Свідомість українських жінок щодо власних прав лишається доволі низькою. Статистика ж свідчить про дисбаланс привілеїв у нашому суспільстві. Середня зарплата серед жінок в Україні на 768 грн менша (2661 тис грн у жінок проти 3429 грн у чоловіків – Держкомстат). За даними Мінсоцполітики 55% безробітних в Україні – жінки. Жінки очолюють лише 12% великих та 15% середніх підприємств. Серед високопосадовців жінки становлять 13,5%, серед докторів наук – 21,6%. Жінки у Верховній Раді України складають 9,4% – це найгірший показник не те, що в Європі, а й серед країн пострадянського блоку.

Оксана Ярош, доктор політичних наук, директор ВОГО «Ґендерний центр» констатує: «В Україні в третьому тисячолітті досі є дискусійним питання, чи є жінка – людиною… Це виявляється в обмежених можливостях реалізації жінок у політичній та економічній сферах, у поєднанні сімейних і кар’єрних обов’язків. Чи захочеться тій, що тяжко відпрацювала восьмигодинний робочий день, прийшла додому, у «другу зміну» готувати, прибирати, прати, допомагати дітям і т. д. – розбудовувати свою кар’єру? Змінити ситуацію можна лише комплексно, бо змінюватися варто і жінкам, і чоловікам, а також розробляти інституційні механізми для розвитку ґендерної рівності».

Чи краща нова програма за стару?

«Затвердження державних програм є необхідним, бо без них неможливе виділення коштів, а держслужбовці навряд чи будуть звертати увагу на вирішення проблеми, якщо це не буде регламентовано керівними документами, за які вони повинні відзвітувати», – вважає Марія Алєксєєнко, керівниця Жіночого консорціуму України.

В період з 2006 по 2010 роки в Україні вже діяла Державна програма забезпечення ґендерної рівності. Нову Державну програму забезпечення ґендерної рівності було затверджено постановою 717 від 26 вересня 2013.

Програма 2014-2016 – це друга спроба такої регламентації. При цьому в 2011-2013 експерти відзначають перерву в державній ґендерній політиці: у цей час вона не планувалася й не фінансувалася.

Друга програма суттєво відрізняється від попередньої. По-перше, змінився відповідальний за ґендерну політику орган виконавчої влади. Якщо в 2006-му році ним було Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту, то в 2013-му відповідальність лягла на Міністерство соціальної політики.

Dina Goldstein

Ольга Плахотнік, активістка «Феміністичної Офензиви», пояснює: держслужбовці з усіх сил намагалися поєднати його з уже знайомою для них тематикою, відтак до регіональних ґендерних програм потрапляли конкурси «Тато, мама, я – спортивна сім'я», або «Місс та Містер школи». 

Не беручи до уваги реальний стан справ та пріоритетів у міністерствах, сам факт переходу «ґендерної проблематики» до Мінсоцполітики виглядає обнадійливим: основні завдання Мінcім'їмолодьспорту лежали осторонь ґендерної політики.

Попри те, що сподіватися про докорінну зміну ситуації було б наївно, очікувати позитивних змін таки можна.

Оксана Ярош погоджується з колегами, і бачить проблему не лише серед жінок. Треба розглядати питання з різних боків: «Варто дивитись на кожну галузь, визначати, яка соціальна група – жінки чи чоловіки – мають більше проблем. Візьмемо освітню галузь. Серед студентів завжди більше дівчат, а коли дивимось на керівні кадри, то їх там мала частка. Отже, варто розвивати жіночі лідерські програми, запроваджувати просвітницькі програми для хлопців, семінари з відповідального батьківства для чоловіків. Знайти доступ до дитячих дошкільних закладів».

Місце чоловіка на кухні?

Нова Держпрограма вписується в тенденцію «європеїзації» українського законодавства. Вона має на меті урівняти шанси жінок на чоловіків на отримання гарної роботи та гідної зарплати. Жінок програма розвиватиме як лідерів, а чоловіків привчатиме до хатньої роботи та виховання дітей.

Окрему увагу приділено інформаційній політиці. Про недопустимість ґендерної дискримінації буде повідомлено роботодавців. Також програма планує боротися з суспільними стереотипами щодо жінок і чоловіків, зокрема в рекламі та медіа (зокрема і в інтернеті).

buamai.com

Тамара Марценюк, кандидат соціальних наук, доцент кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія», звертає увагу і на міжнародний аспект: «Позитивним моментом Програми є орієнтація на попередній досвід і роботу міжнародних проектів в Україні (зокрема, Національний конкурс «Ґендерна рівність: кращий роботодавець України 2010 і 2011», проект «Рівність жінок і чоловіків у світі праці»,«Програма рівних можливостей та прав жінок в Україні», а також на плани Цілей розвитку Тисячоліття ООН – ціль про ґендерну рівність, де Україна зобов’язалася до 2015 року зменшити вдвічі, порівняно з 2000 роком ґендерний розрив в оплаті праці».

Щоправда, прогалин у «другій редакції» теж вистачає. Так, Марія Алєксєєнко відзначає недостатню увагу до інформаційних кампаній, які навчили б людей захищати свої права й інтереси, а також до програм у сфері освіти, на які зовсім не виділили коштів.

Шість мільйонів – це багато чи мало?

Гроші на впровадження Держпрограми будуть виділятися поступово. З передбачених 5,9 млн грн за чотири роки з державного бюджету буде виділено 1,3 млн грн, з місцевих – 1,8 млн грн. Джерела решти коштів поки що невідомі. Обсяг фінансування минулої програми був на приблизно на тому ж рівні.

«За даними Міністерства фінансів України, протягом 2007–2010 рр. Міністерство сім’ї, молоді та спорту на заходи з утвердження ґендерної рівності спрямувало 0,95 млн грн, місцеві бюджети – 5,27 млн. грн. Тобто у новій програмі ми виходимо на приблизно таку ж суму, як і у попередній. Водночас у минулій ще були залучені значні позабюджетні кошти», – робить свій висновок Тетяна Іваніна, голова ГО «Бюро ґендерних стратегій і бюджетування».

Головне питання – чи відповідає нова програма реальним потребам і завданням, на досягнення яких вона спрямована? Для оцінки потреб у фінансуванні Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків Тетяна Іваніна пропонує застосувати міжнародний інструментарій «оцінки вартості програми». Його суть – у розрахунку реальних затрат на заходи, що передбачені на виконання поставлених цілей. 

Тому Ольга Плахотнік переживає – навіть попри план фінансування на три роки (а це хороший знак, порівняно з щорічним, який легко можна скоротити. «Я співпрацювала з державними управліннями, коли реалізовувалася перша програма, цей досвід був травматичний для мене і зробив мене песимісткою. Що-що, а будувати ”потьомкінські селища” вміють в державних структурах найкраще», – зазначає вона.

Марія Алєксєєнко розглядає суму, виділену на Програму в контексті бюджетів в інших країнах: «Як приклад, можу навести фінансування ґендерної політики Швеції, де ставлення до рівності можливостей жінок і чоловіків над серйозне, а показники її досягнення серед найвищих. Там на програму з ґендерної рівності країни у 2007-2010 роках було виділено 1,6 млрд шведських крон. Це близько 2 млрд грн. Але населення країни в чотири рази менше. Для нас це ще з області фантастики».

В рамках Державної програми будуть удосконалювати законодавство, зокрема затверджувати місцеві програми ґендерної рівності.

Варто зазначити, що згідно нової Держпрограми про забезпечення рівності вже зареєстровано законопроект №3411-2, який передбачає введення 30% квоти для жінок у Верховній Раді та планує ввести в законодавство України поняття «сексизм».