Як зазначав один із учасників іспанських протестних рухів 2011 року, самоорганізація веде до автономності, автономність – один із способів обійтись без держави.

Український Євромайдан перейняв естафету світових революцій останніх років. Подібні сценарії масових повстань вже розгорталися під час тривалих антикапіталістичних демонстрацій в Іспанії та Греції, маршів Occupy в США, президентських виборів в Росії, студентських мітингів в Канаді, битви за парк Ґезі в Туреччині. Попри те, що кожен із цих випадків мав різні витоки, їх усіх об’єднував схожий організаційний стиль.

Рано чи пізно бунтарі, об’єднані навколо випадкової незгоди, переходили до більш широких соціальних вимог, висловлювали недовіру своїм урядам та починали шукати способи до народної самоорганізації. Стовпами цієї низової співпраці був ряд запозичених у анархістів принципів. Зокрема такі принципи були досить чітко сформовані навесні 2011 року в Мадриді під час розквіту протестного руху Take the Square. Пізніше вони були запозичені відомим рухом Occupy в США та Канаді, а також бунтівниками в Туреччині. Українське повстання теж може прийняти ці принципи або навіть спробувати їх розвинути.

 

image

1. Горизонтальність

Всі чули, що на мітинги в Європі та Америці протягом місяців виходили десятки тисяч людей, однак ніхто не чув про їх лідерів. Відсутність запального вождя є дещо новою ідеєю в наших краях, однак для країн з більш зрілою культурою вуличних протестів це вже часто вирішене питання. Наприклад, відсутність лідера на американському Occupy була зумовлена тренуваннями такої організаційної форми на протязі десятиліть ще починаючи з антиглобалістських та екологічних акцій 80-90-х. В деяких містах під час активності Occupy навіть діяло негласне табу на лідерів.

Втім з такою схемою нерідко існували певні технічні складнощі. Наприклад, рішення революціонерів хтось мав доносити до ЗМІ, і існувала небезпека медійного сприйняття спікерів повстання як його лідерів. На Євромайдані вже пролунали заклики до протесту «без політиків», можливо, це і є перший крок у формуванні смаку до горизонтальності серед українських революціонерів.

 

image

2. Колективний розум

Під час революційних демонстрацій в Європі та США рішення приймалися в порядку прямої демократії, на підставі переважної більшості голосів під час засідання Генеральної Асамблеї – революційної ради, яка зазвичай скликалася один раз на день. У випадку великої кількості учасників протесту рішення приймалися у невеликих групах, після чого кожна група формувала делегата для Генеральної Асамблеї. Делегати не мали жодної влади та діяли виключно як «листоноші» рішення своїх груп.

Причому участь у обговоренні і голосуванні мали приймати усі протестувальники. Всі мали вчитися висловлювати свою думку – це спосіб інтелектуальної емансипації. Хоча прийняття рішень в такий спосіб і вимагало достатньо терпіння. Під час заворушень в Греції такі Асамблеї збиралися щодня опівдні в засквотованих школах чи університетах. В Туреччині подібні пленуми збиралися щовечора в районі Таксім. Генеральні Асамблеї – важливий класичний приклад прийняття рішень в умовах повстання. Українському Євромайдану, схоже, ще слід навчитися його втілювати.

 

image

3. Відмова від співпраці з інститутами влади

Уникати співпраці з «системністю» – такою була порада Славоя Жижека під час його зустрічі з учасниками Occupy. Там мітингувальники одразу дали зрозуміти, що вони не представляють жодної партії чи профспілки. Більше того, революціонери відмовлялися від будь-якого діалогу з владою, адже самі переговори з партіями чи політиками могли легітимізувати останніх. На площах протестів були навіть випадки ритуального спалювання листів від представників влади.

Те саме стосувалося отримання дозволів на акції протестів. Ні в Греції, ні в США, ні в Канаді ніхто їх не просив. Революційні рухи уникали юридичних формальностей, бо вважали існуюче правове поле сфабрикованим в інтересах еліт. Щоправда, ця обставина часто розв’язувала руки поліції, щодо розгону демонстрантів.

Ще одна важлива риса американських повстань – відмова від формування конкретних вимог, які також могли б бути формою співпраці з владою. Там протест діяв як форма постійної незгоди та розвитку нових автономних суспільних зв’язків. Саме через це може здаватися, що рух Occupy не досяг жодних цілей. У Євромайдана основна вимога є – підписання угоди про асоціацію. І відмовлятися від неї на користь розвитку самоорганізації ще зарано.

 

image

4. Відмова від насилля

Саме таким був перший принцип руху Take the Square (а пізніше – й Occupy), що якісно відрізняло їх від стихійних протестів у Лондоні та Афінах в 2011 році. Відповідно, й на акціях в Іспанії та США вже ніхто не грабував дорогі бутіки і не підпалював автомобілі. Ця обставина збільшила соціальну базу протестувальників – бунтували не лише анархісти, але й ліберали, не лише студенти, але й середній клас. Також цей принцип за замовченням відкидає можливість будь-яких дискримінаційних проявів. Якщо на Євромайдані перестають кричати «Смерть ворогам!», є шанс, що культура українського народного повстання також почне зростати.


Після революції
 

Рухи Occupy не змінили уряд в жодній країні світу, протести на Болотній площі в Москві не завадили Путіну знову стати президентом, рух Take the Square фактично розпилився, парк Ґезі в Стамбулі в будь-який момент все ще можуть законно спиляти. Проте кожна з цих спроб була унікальним соціальним експериментом на самоорганізацію. Наприклад, у центрі Стамбулу під час заворушень в червні цього року протягом тижня діяла «таксімська комуна» – безпрецедентний в історії Туреччини самоуправний район. Тут були скасовані гроші, їжа і вода розповсюджувалися безкоштовно народними кухнями, влаштовувалися концерти та кінопокази.

Під час демонстрацій в Мадриді на площах організовувалися бібліотеки, медпункти та навіть дитячі садки. У дні повстань у Греції щодня перед парламентом проводилися театральні дійства. Учасники американського Occupy робили флешмоби – масово забирали депозити з банків, що ледь не призвело до колапсу фінансової системи.

Результати цих революцій можуть виявитися невидимими та більш глибокими, ніж здається. Більшість останніх світових майданів так чи інакше уособлювали світову кризу представницької демократії та партійного руху і були спрямовані на розвиток прямої демократії. Так і Євромайдан може закінчитися не лише угодою про асоціацію, але й новим поколінням демократів, не лише «зміною влади», але й прийняттям соціальних чи антидискримінаційних законів.

Фото: Take the Square, Occupy, buamai.com

Зрозумілі поради, завдяки яким бізнес зможе вийти на краудфандинг, а значить залучити ресурси, підвищити впізнаваність свого бренду та зростити спроможність команди.

Внезапная свобода может убить. Метамодернистка изучает границы ответственности за вмешательство.